Екоферма у Снітині – осередок українсько-грецької гостинності

Екоферма у Снітині – осередок українсько-грецької гостинності

Чимало українців останнім часом змінюють мегаполіси на села, а деяким навіть вдається перетворювати «глухі» населені пункти на привабливі туристичні об’єкти. Серед таких людей – Євген Камаралі з села Снітин Лубенського району, який реалізував мрію та створив екоферму. Грек за національністю, він переконує, що село – це форпост, де зберігається щира українська культура, яку просто необхідно популяризувати.

На фермі Євген Камаралі вирощує екологічно чисті, без використання хімікатів, овочі, розводить нубійських кіз, має пасіку. Викупив у селі кілька старих хат, перетворив їх на гостьові будинки сільського зеленого туризму. Тепер у село, попри практично відсутність дороги, їдуть туристи з України, інших країн – відпочити на березі Сули, посмакувати стравами, подихати цілющим хвойним повітрям.
До переїзду на Полтавщині Євген працював керівником одного із управлінь в Маріупольській міській раді. У Полтавській області його коріння – звідси родом бабуся. Давно хотів, ділиться, здійснити свою мрію і жити в селі, тому одного разу вирішив – переїзд буде. Через рік після переїзду, згадує Євген, почалася неоголошена війна – російський агресор вторгся на схід України.
– У Маріуполі мав високу посаду, кар’єрну перспективу, але хотілося чогось інакшого. Я мріяв бути лісником, наприклад. І в один момент вирішив звільнитися і переїхати в сільську місцевість. А Полтавщину обрав тому, що рідні по маминій лінії з Оржицького району. Тато – грек. Ще одна причина вибору віддаленого села – прийнятна ціна на будинки, тут вони недорого. Великих статків у мене не було. Коли переїхав, через рік почалася війна, і все майно, яке я міг би продати в Маріуполі, стало коштувати дуже дешево, – розповідає Євген. – Крім цього, мені була цікава незаймана природа, шукав чисте місце. У Снітині я зміг реалізувати мрію: красива річка, ліс…
Зараз у Євгена – три будинки в Снітині. Кожну хату чоловік відбудував, бо були старими й занедбаними, долівка – глиняна. Коли місцеві дізналися, що в їхньому селі будуть туристичні локації, дивувалися, розповідає він. Всі гостьові будиночки чоловік відтворив в українському стилі, при цьому зберіг ідентичність – наприклад, балки (сволоки) на стелі, чого в сучасному будівництві уже не роблять. У будинках є піч. Старожитності Євгену допомагали знаходити односельці. Частину чоловік знаходив на горищах покинутих хат, купував на лубенському стихійному ринку.
Гостей «частують» не лише мальовничою природою, а і смачною їжею, яку готують з екологічно чистих продуктів.
– Наприклад, я привіз з Франції чотири сорти картоплі, які там ростуть лише в одному регіоні. Та французька картопля чудово прижилася на наших грунтах. Вирощую без гербіцидів, без прискорювачів росту, із колорадськими жуками «воюю» препаратами лише рослинного походження або збираю вручну, – говорить Євген.
Господар вирощує також традиційні українські овочі, є сад. На фермі є 18 нубійських кіз, які дають особливе молоко, без запаху. Євген виготовляє з нього сир, бринзу, масло. Також на фермі є фазанарій, де живуть кілька видів фазанів. Ще є гуси, кури, зокрема ті, що несуть різнокольорові (блакитні та бірюзові, окрім звичайних) яйця… Продукти збуває через Інтернет.
– Звичайно, у мене немає масового виробництва, це швидше виготовлення крафтової продукції. Маю постійних замовників. Думав про участь у тематичних виставках чи фестивалях, але поки не бачу в цьому необхідності. Бо розширяти виробництво не планую. Мій девіз – «щасливий не той, хто багатий, а той, хто менше потребує», усіх грошей заробити неможливо, – переконаний Євген.
На території екоферми можна побачити незвичних птахів, якими захоплюється господар, – різні види фазанів, папуги. А ще – собаки-хаскі, вовк Сергій та його подруга Аделіна.
– Якось на мій день народження зателефонували друзі з Маріуполя. Там вже кілька років заборонене полювання, а популяція вовків сильно поширилася, – розповідає Євген. – Був плановий відстріл, вбили вовчицю, знайшли лігво, в якому були маленькі вовченята. Я подумав, ніж пропадуть, краще нехай живуть у вольєрі, й забрав їх до себе. Так у мене живуть Сергій і Аделіна.
Вовкам більше року. Раніше гуляли на свободі, але після року життя почали становити загрозу місцевій живності, тому постійно у вольєрі.
На подвір’ї одного із гостьових будинків Євген разом із другом висадили ялинковий ліс. Тут приблизно 250 молодих ялин. Є також туї, барбарис, але ялин – найбільше. Хвойні ростуть майже поряд із звичайними яблунями, грушами і є не лише туристичною родзинкою Снітина, а й свідченням того, що віддалене село може мати життя, – потрібно бажання для цього. Зараз сюди їдуть не лише туристи, а й знайомі Євгена Камаралі купують старі будинки, натхненні його прикладом.

Надія КУЧЕР.
Видання «Фундамент».

P.S. Звісно, свою екоферму Євгенові Камаралі вдалося упорядкувати ще до повномасштабного вторгнення московських орд в Україну. Нинішні події внесуть свої корективи і в його життя, і в життя усіх наших співгромадян. Незмінною залишиться любов до рідної землі-годувальниці, яку необхідно захищати від усіляких варварів і наброд.

Юлія ХОМЕНКО
“Зоря Полтавщини”

Добавить комментарий