Екзотична вишнеслива – окраса саду

Екзотична вишнеслива – окраса саду

Мрієте посадити незвичайне плодове дерево? Тоді посадіть призабуту в Україні вишнесливу. Вона створювалася схрещуванням вишні піщаної і повстяної з американською, китайською або уссурійськими сливами, які мають диплоїдний (або подвійний) набір хромосом. Найперші з них були отримані в США як гібриди двох американських культур – вишні піщаної і сливи американської. Пізніше з’явилися інші гібриди, які мають схожі властивості. В Україні вишнеслива поширена незначно: спочатку завозилися сорти американської селекції, а пізніше з’явилися і вітчизняні.
Слід зазначити, що вишнеслива має властивості обох батьківських видів. Це невеличке деревце (іноді кущ до 2 м заввишки. Листя більше схоже на листя вишні піщаної або повстяної. Плоди у більшості сортів зовні більше схожі на вишні, тільки дуже великі (середня маса плодів вишнесливи – 12–15 г) і нерідко мають “сливове” темно-синє забарвлення з вираженим восковим нальотом. А ось інші біологічні особливості здебільшого характерні скоріше для слив, ніж для вишень. Про те, що вишнеслива “стоїть” ближче все-таки до слив, ніж до вишень, свідчить і той факт, що з вишнями вони не схрещуються, більше того – несумісні з ними при щепленнях. Зате, як і вишня повстяна, вони можуть схрещуватися не тільки майже з усіма сливами, але і з персиком, абрикосом.
Вишнеслива зацвітає досить пізно, що дозволяє її квіткам благополучно уникнути весняних заморозків, а випрівання кореневої шийки у неї спостерігається рідше. Дерева дуже зимостійкі. Найбільш кліматично сприятливі для обробітку вишнесливи регіони із зимами хоч і суворими, зате без відлиг. Перезволожених ґрунтів вишнеслива не терпить. Це дерево самобезплідне, запилювачами для нього можуть служити як інші сорти тієї ж культури, так і пізньоквітучі сорти вишні піщаної (з біологічно сумісною повстяною вишнею вони занадто розходяться у строках цвітіння).
Серед садівників вишнеслива цінується насамперед за те, що її можна вирощувати в регіонах, непридатних для культивування інших кісточкових. Через терпкуватий смак плоди частіше використовуються у свіжому вигляді, а не для переробки, хоча з них теж можна готувати варення і консервувати їх.
Один з найпопулярніших сортів вишнесливи – Майнер (канадська селекція). Природний напівкарлик, деревце, схильне до самостійного формування крони. Плодоносити починає на 2–3 рік після посадки, потім – щорічно. Плід і за забарвленням, і за смаком – щось середнє між вишнею і сливою. Врожайність невисока.
Сорт Новинка – компактний кущ з розлогою кроною, червонуватими стеблами і декоративним блискучим шкірястим листям. Плоди середні або дрібні, темно-фіолетові з сизуватим нальотом, м’якоть соковита, кислувато-солодка, з ледь помітним терпкуватим присмаком. Дуже зимостійкий сорт. Часто використовується як підщепи для саду.
Американський сорт Опата був створений одним з перших. Може виглядати і як деревце з невисоким штамбом, і як розкидистий кущ має розріджену крону. Плодоносити починає на другий рік після посадки. Плоди великі (до 15 г), кулясті, темно-сині (майже чорні), м’якоть соковита. Врожайність висока.
Ще один сорт американської селекції – Сапа. Може бути як деревце і як розкидистий кущ до 2 м заввишки, розріджена крона. Плодоносити починає на 2-й рік.
Найкраще себе почуває вишнеслива на супіщаних і суглинних ґрунтах, глинисті ґрунти для неї – найбільш небажаний варіант. Високе залягання ґрунтових вод неприпустиме. Ідеальний варіант – розмістити її на підвищенні або на схилі. Культура досить світлолюбна, але з невеликим затіненням миритися зможе. Відстань між рослинами високих і порослевих сортів – 4х5 м, а між слаборослими – 3х4 м. Глибина ями для порослевих і рослих сортів – 80 см, діаметр – 100 см; для слаборослих – 40 і 50 см відповідно. Ґрунт навколо зростаючої вишнесливи восени обробляють на глибину 15 см в середині міжряддя і 10–12 см – близько дерев. На важких ґрунтах під час вегетації бажано провести 3–4 додаткових розпушування на глибину до 8 см. Чітких схем удобрення цієї культури немає, але підживлення вишнеслива потребує. Це одночасно і посухостійка, і вологолюбна культура, хоча надлишка води не терпить. Протягом усього періоду розвитку по можливості слід підтримувати постійну помірну вологість ґрунту (при тривалій посусі плоди дрібнішають). До початку плодоношення поливи молодих дерев потрібно припинити.
Формування крони вишнеслива зазвичай не потребує. Обов’язковою для неї є тільки оздоровлююча обрізка (видалення слабких і пошкоджених пагонів). Для старих дерев також проводиться омолоджуюча обрізка за загальною для всіх кісточкових культур схемою. Найкращим часом для обрізки є березень – початок квітня.

Дмитро ЖИВОГЛЯД,
агроном.
м. Харків.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий