Естафета духовної  музики: від Бортнянського  до Леонтовича

Естафета духовної музики: від Бортнянського до Леонтовича

Обласний осередок Національної спілки композиторів, творче об’єднання «Гілея», Полтавський офіс Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті (УІНП) за підтримки департаменту культури і туризму облдержадміністрації та департаменту культури, молоді та сім’ї Полтавської міської ради у Полтавській галереї мистецтв імені Миколи Ярошенка провели просвітницький музичний захід. Його присвятили двом пам’ятним датам, які цьогоріч відзначаються на державному рівні: 270-річчю видатного українського композитора, диригента, співака Дмитра Бортнянського та 100-річчю заснування Всеукраїнського музичного товариства імені Миколи Леонтовича.

З благословення гетьмана

Регіональний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар зауважив, що уродженець козацького містечка Глухів Дмитро Бортнянський був першим українським композитором-універсалом: автором романсів, опер, творцем нового типу хорового концерту; першим, чиї музичні твори почали виходити друком. Батько майбутнього композитора Степан Бортнянський оселився у Глухові за декілька років до народження Дмитра, а в 1755 році здобув чин козацького сотника у гетьмана України Кирила Розумовського. При дворі гетьмана часто показували оперні вистави, які батько дозволяв Дмитрові подивитися. Гетьман звернув увагу на талант малого Дмитра і наказав призначити у Глухівську співацьку школу. Невдовзі він опиняється у Санкт-Петербурзі. З 1768 року Бортнянський протягом десяти років навчався у Венеції, грав на клавесині та органі, відвідував венеційські театри, опановував твори європейських музикантів, дебютував як композитор – автор опер, які захоплено сприйняла вибаглива італійська публіка. У 1796 році Бортнянський стає директором співацької капели у Санкт-Петербурзі. 30 років життя композитор присвятив перекладанню стародавніх церковних піснеспівів та написанню своїх знаменитих хорових концертів. Найвідоміші з них – 35 чотириголосних хорових концертів, написаних на тексти псалтиря. У 1882 році було видане повне зібрання духовно-музичних творів Дмитра Бортнянського у 10 томах.

Розстріляне, але не знищене Відродження

Цей концерт також є присвятою й 100-річчю Всеукраїнського музичного товариства імені Миколи Леонтовича, сповістили присутнім голова Полтавського обласного осередку Національної спілки композиторів України Тамара Парулава та президент Творчого громадського об’єднання «Гілея» Світлана Гогохія. Присутнім було запропоновано розповіді про тих діячів товариства, чиє життя пов’язане з Полтавщиною. Це і Федір Попадич, уродженець Диканського краю, який у часи Української революції 1917–1921 рр., зокрема в період гетьманату Павла Скоропадського, очолював Полтавський український національний хор. Це і теоретик українського танцю, завідувач кафедри мистецтвознавства Полтавського інституту народної освіти, який зазнав знущань сталінсько-більшовицьких бузувірів. Один із засновників товариства, хоровий диригент, перший керівник знаменитої капели «Думка» Нестор Городовенко народився у Венславах неподалік Лохвиці. Належав до музичного товариства і Гнат Хоткевич – бандурист, композитор, у 1928–1932 роках – художній керівник Полтавської капели бандуристів. Його теж не оминули більшовицькі опричники.
Всеукраїнське музичне товариство мало на меті розвиток української національної музичної культури, а поштовхом до створення стало зумисне підле вбивство співробітником Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією «українського Моцарта» – хорового диригента, автора славнозвісного «Щедрика» Миколи Леонтовича. Діячі товариства увічнювали пам’ять Леонтовича у назвах вулиць, видавали журнал «Музика», влаштовували тисячі концертів, ініціювали створення Асоціації сучасної музики, представили українську культуру для європейців на масштабних заходах за кордоном.
– Відсіч російській агресії – це і захист нашої ідентичності і культури від ворожих зазіхань. У 1928 році російсько-комуністичний режим ліквідував Всеукраїнське музичне товариство імені Миколи Леонтовича за «проведення української націоналістичної лінії». Переважну більшість діячів товариства окупанти ув’язнили, заслали до концтаборів або розстріляли. Це наслідок окупації Української Народної Республіки більшовицькою Росією. І це просто необхідно знати нині, через сто років, під час новітньої російсько-української війни за незалежність, – підсумував Олег Пустовгар.

Мистецькі дарунки «Гілеї»

Культурно-мистецький захід «Естафета української духовної музики» відбувся за участю камерного хору «Гілея». Цей відомий колектив із понад 20-річним стажем – лауреат восьми міжнародних хорових конкурсів, низки фестивалів духовних піснеспівів, багато подорожує і в Україні, і за кордоном. На рідній полтавській землі «Гілея» має давніх і постійних шанувальників, а історія колективу бере початок з 1998 року. Тоді заслужений працівник культури Павло Лиманський зі Світланою Гогохією згуртували небайдужих і створили камерний хор. У репертуарі чимало творів українських композиторів-класиків різних епох. А розпочався концерт славнозвісним «Щедриком» Миколи Леонтовича (соло – Ганна Кір’ян). Також публіка захоплено сприйняла ще один твір Миколи Леонтовича «Богородице, Діво, радуйся» та «Благослови, душе моя, Господа. З літургії Іоана Златоуста» Кирила Стеценка. Звучали й твори Дмитра Бортнянського: «Достойно єсть» та «Многая літа».
– Сьогодні ми мали нагоду доторкнутися не тільки до сакральної спадщини духовної музики, а й до доробку наших сучасників – полтавських композиторів Юлії Корженко та Сергія Горюновича. Виконання творів за присутності авторів – це надзвичайна відповідальність і унікальна можливість у співпраці з ними відтворити задумане. Сподіваємося, нам це вдалося, – наголосила Світлана Гогохія.
Ганна Кір’ян, диригент-хормейстер «Гілеї», замилувала слухачів партією соло «Щедрика» Миколи Леонтовича.
– Молитва, чудові голоси хористів, гармонійна взаємодія диригента з хором, відкритість і доброзичливість публіки, внутрішнє єднання душі з Богом. Хочеться і надалі разом творити і надихати слухачів на глибинні роздуми про вічне! – поділилася враженнями пані Ганна. А її колега, теж диригент-хормейстер Вікторія Дроздова розповіла, що давно мріяла розучити з хором колядку «Пречиста Діва».
– Взимку, коли хворіла на ковід, це було однією з незавершених справ. Коли відновилися репетиції, відразу взялася за неї. З першої фрази відчула зворотній зв’язок із хористами – твір сподобався, як то кажуть, «зайшов»! А далі – репетиції в умовах карантинних обмежень, хтось весь час відсутній. Немовби йдеш по вузькій стежці, не бачиш, що попереду, а по боках прірва… І все вдалося! Покладаюся на Бога, ціную і насичую кожну хвилину репетицій. Відчуваю відповідальність, адже наш хор є єдиним носієм, хранителем академічного хорового співу на Полтавщині, – поділилася сокровенним Вікторія Дроздова.
Атмосфера в залі, енергетика, що зависла в повітрі, свідчили: полтавська публіка спрагла до дарунків «Гілеї».

Оксана ЧУПИЛКО
Журналіст

Добавить комментарий