ФАНТАСМАГОРІЯ «КОНОТОПСЬКОЇ ВІДЬМИ»

ФАНТАСМАГОРІЯ «КОНОТОПСЬКОЇ ВІДЬМИ»

Сучасні режисери театру та кіно полюбляють витлумачувати українську та світову літературу на новітній лад. Останнім часом популярною є повість одного з класиків української літератури, «батька української прози» Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». Твори письменника перекладені багатьма мовами, і вони одними з перших знайомили європейських читачів з українською літературою.
Сатирично-реалістичну повість «Конотопська відьма» було написано в 1833 році (видано в 1837). У творі письменник правдиво показав суспільні взаємини, сатирично описав життя і побут українського панства і козацької старшини кінця ХVІІІ ст. Український класик Григорій Грабович назвав «Конотопську відьму» «чи не найкращим твором української прози раннього XIX століття».
Повість декілька разів екранізувалася: «Конотопська відьма» (1987, «Укртелефільм»), «Відьма» (1990, режисерка Галина Шигаєва, кіностудія імені Олександра Довженка). Були й театральні постановки: гопак-опера «Конотопська відьма» (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, 1982), театральний мюзикл-бурлеск «Конотопська відьма» (Молодий театр, сценарій Богдана Жолдака). Надзвичайним успіхом користується нова постановка твору в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, яку здійснив у 2023 році режисер Іван Уривський.
Зазначимо, що перша постановка п’єси на сцені полтавського театру відбулася в 1959 році.
Нову версію знаменитого твору презентували глядачам актори Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.Гоголя 27 березня 2024 року, ознаменувавши нею своє професійне свято – Міжнародний день театру. Режисером вистави є заслужений діяч мистецтв України Владислав Шевченко.
Останнім часом вистави в театрі починаються з холу. Цього разу глядачів зустрічає сама Конотопська відьма, що має неабиякий ефект. Цю інсталяцію, як і художнє оформлення вистави, виконав молодий талановитий художник Назар Майструк, для якого спектакль став театральним дебютом.
Вистава надзвичайно динамічна та яскрава. Перед нами справжня бурлескно-фантастична феєрія з різноманітними сценічними ефектами, оригінальною музичною партитурою (композитор Віталій Ковтун). Мстиві відьми, мерці своїми чудернацькими танцями (балетмейстер Світлана Мельник) вносять елементи потойбіччя. Дивовижно-химерне світлове оформлення (художник зі світла Лариса Йова), у якому переважають червоно-чорні кольори, створюють атмосферу напруги, тривоги і чогось невловимо страшного. Загалом у виставі використано містичні мотиви різних народів, що нагадує відомі американські серіали. Українського ж колориту надають ляльки-мотанки, які періодично з’являються на сцені. Відомо, що це особливий сакральний символ. Здавна у кожній українській родині така лялька виконувала роль оберега, була символом жіночності та мудрості. За повір’ям, саме вона берегла сімейний затишок, добробут та захищала від злих сил. Уважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі ще немає. Обличчя ляльки – солярний знак сонця, яке вважалося центром Всесвіту і джерелом життя, тому хрест на обличчі символізує саму людину, її життя, гармонію духовного і фізичного.
Але чи є ця гармонія у персонажів? Перед глядачем розгортається «сумне й невеселе», сповнене містики життя маленького містечка Конотоп. Темінь і зло оволодіває людськими душами, оскільки хочуть вони отримати все й одразу, тому і звертаються до нечистої сили. Так, дурний та недалекий конотопський сотник Микита Уласович Забрьоха (Тимофій Зінченко) просить відьму Явдоху Зубиху (Мар’яна Мощар), щоб його покохала хорунжівна Олена Йосипівна (Марія Тіхонова); хитрий, підступний писар Прокіп Ригорович Пістряк (Олександр Князь) продає свою душу за посаду сотника, хоча й удає, що нібито товаришує із Забрьохою; до чарів звертається й судденко Дем’ян Омелянович Халявський (Артем Батрак), бо кохає хорунжівну Олену й бажає з нею укласти шлюб. Але втрата душі спричинює руйнацію світу, вносить дисгармонію у нормальне життя, і тому покарання усіх цих героїв у фіналі вистави є абсолютно справедливим.
Слід зазначити, що у спектаклі зайняті тільки молоді актори. Вдалими і переконливими є образи головного героя Забрьохи (Тимофій Зінченко) і Прокопа Ригоровича Пістряка (Олександр Князь).
Блискуче справилася зі складною роллю Явдохи Зубихи акторка Мар’яна Мощар. Їй довелося не просто створити яскравий образ відьми, а й виконувати складні режисерські трюки, які супроводжували виставу. Особливо хочеться відзначити Святослава Лимаря, який втілив на сцені образ Кота Блуда, що теж є різновидом нечистої сили, яка вводить в оману подорожніх, змушує їх блукати, збиває зі шляху, заводить у небезпеку. Глядачі були подивовані його справді «кошачою» пластикою і зловісним нявчанням. Чудовий дует цих потойбічних сил викликав справжні овації глядацької зали.
Пам’ятаймо, що театр призначений не тільки для веселощів чи дивовижних видовищ. Театр – це храм, який не лише очищує й лікує душу, а й змушує замислитися над чимось важливим. За фантастично-містичним дійством «Конотопської відьми» приховується глибокий реалістичний сенс: ніколи не варто покладатися на темні сили і зрікатися віри, оскільки тільки вона й живить душу.

Людмила Чередник,
кандидат філологічних наук, доцент кафедри українознавства, культури та документознавства Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка».

Поділися:

Добавить комментарий