Фінансистка, яка стала хліборобом

Руслана Литвиненко і її роботи.

Фінансистка, яка стала хліборобом

Виробничі будні й свято творчості – два крила однієї долі

Познайомившись із Русланою Литвиненко, вкотре переконалася: для української жінки немає майже нічого неможливого! Моя співрозмовниця очолює одне з фермерських господарств Кременчуцького району, що спеціалізується на зернових і олійних культурах, – ФГ «МАЙ». Вона вправно кермує автівкою, а у разі потреби – й трактором, знає, наскільки прекрасна наша земля з висоти пташиного польоту. А ще пише картини, які захоплюють своєю оригінальністю і щирістю. Як і сама майстриня…

Сімейна справа

До господарювання на землі пані Руслану залучив її батько, Олександр Магеря. Майже 20 років тому він заснував ФГ «МАЙ» і зареєстрував його у рідному Омельнику. Руслана Олександрівна, яка після закінчення Дніпропетровського фінансово-економічного інституту кілька років пропрацювала у будівельний сфері бухгалтером і аудитором, стала його надійною помічницею. Від батька, який був знаним агрономом, дізналася, які сорти пшениці й інших зернових найкраще родять на кременчуцьких землях, чим обробляти посіви від шкідників і хвороб, коли збирати урожай, як його зберігати й вигідно реалізовувати.
«Батьки мої тривалий час працювали у місцевому радгоспі. Але грошей за свою роботу, як і багато хто у 1990-х, не отримували. Нам із братом навіть кілька років довелося їздити за кордон за товаром, реалізовувати його і з того жити. То були дуже непрості часи, – згадує Руслана Олександрівна. – А у 2002 році тато заснував власне фермерське господарство».
За радянських часів у Кременчуцькому районі існував радгосп, що потім трансформувався у ТОВ «КСП «Кременчуцьке». Це господарство ще кілька разів змінювало свою назву і керівників, аж доки на його теренах не утворилося ФГ «МАЙ». Його засновник Олександр Іванович Магеря запропонував місцевим селянам орендувати їхні земельні частки. Погодилося 64 пайовики. Поступово ФГ «МАЙ» розвивалося, орний клин розширився зі стартових 200 до нинішніх 500 гектарів.
– Коли розподіляли майно, – говорить Руслана Олександрівна, – нам дісталося дві будівлі, що їх ми викупили у наших перших пайовиків. Із техніки спочатку мали три стареньких трактори, два «ГАЗони», «ЗіЛ» та комбайн «Нива», що двічі горів. Як потепліло, підлатали усе те залізяччя й уперше самостійно обсіялися.
Спочатку вирощували овочі. Батько організував штучний полив, збирали непогані врожаї, що давали дохід. Але від овочівництва довелося відмовитися. Вирішальну роль відіграв кадровий дефіцит. Знаходити кваліфікованих й відповідальних робітників, які б зналися на цій справі, дуже непросто. Спочатку нас виручали працівники тепличного господарства колишнього радгоспу. Але невдовзі вони пішли на пенсію, й ми залишилися без спеціалістів. Відтоді сіємо здебільшого ячмінь, кукурудзу, сою та соняшник.
Кілька років тому засновник ФГ «МАЙ» світлої пам’яті Олександр Магеря пішов у засвіти, фермерське господарство очолила його донька, Руслана Литвиненко. Її міцна опора й допомога – чоловік Микола Григорович, а ще – невеликий колектив робітників, усього семеро людей. Вони й орють, й засівають, й обробляють поля, й урожай збирають. За наполегливої праці й сприятливої погоди земля ніколи не підводить. Чого не можна сказати про державу…

Про продаж землі – з точки зору фермерки

Поцікавилася ставленням Руслани Литвиненко до продажу землі, що стартував в Україні 1 липня цього року. Нинішній стан цього специфічного ринку керівниця ФГ «МАЙ» не схвалює. За словами фермерки, він невигідний і для селян, яким за землю пропонують надто низьку ціну, і для дрібних агрогосподарств. «От якби можна було взяти у банку кредит під невисокі проценти, як у європейських країнах, то це було б непогано. Але, на жаль, у нас все по-іншому. Із землеробів воліють зідрати останню одежину», – каже вона.
Щоб отримати у власність ті 500 га, що наразі обробляє ФГ «МАЙ», потрібно не менш ніж 1,5 млн доларів:
– Тому викупити землю, яку орендуємо в людей, ми не в змозі так само, як і багато інших фермерів. Це реально лише для господарств, що працюють в аграрному бізнесі значно довше й мають в обробітку понад 1,5 тисячі гектарів. Наприкінці 1990-х років фермери мали від держави пільги, ми ж від моменту заснування ФГ «МАЙ» спостерігаємо постійне зростання податків. У таких умовах розвиватися неможливо.
За словами пані Руслани, в Україні діє не ринок, а базар, де фермер не займається бізнесом – він змушений виживати. Це дуже виснажує. Але вона має дієвий спосіб відпочинку й морального перезавантаження – захоплення живописом.

Натюрморти – у квітнику й на полотні

Серйозне захоплення Руслани Литвиненко живописом почалося вже у зрілому віці й майже випадково. У дитинстві вона відвідувала художню школу, але з часом, без практики, втратила здобуті навички. Бажання малювати не зникло – воно зачаїлося глибоко в душі, припорошене щоденними життєвими клопотами. Й нагадало про себе зовсім несподівано:
– Батько ще за життя вирішив намалювати копію картини «Козак з дівчиною біля криниці» Миколи Івасюка. Але не встиг. Так і лишилося полотно незавершеним. Мама дуже захотіла її закінчити, шукала, хто б узявся за це, та так і не знайшла нікого. Тоді почала просити мене. Я не одразу погодилася, але потім таки взялася за пензля і дописала картину. Вона стала подарунком мамі на день народження.
Прокинулося бажання малювати, та не вистачало теоретичних знань. Руслана Олександрівна стала шукати через Інтернет когось у Кременчуці, хто б навчив, спрямував. Так доля звела її з кременчуцькою художницею, членом Національної спілки художників України Зоєю Авраменко. Майстриня-наставниця і заняття в художній студії для дітей та дорослих «Колібрі», яку пані Руслана почала залюбки відвідувати, допомогли відновити й удосконалити раніше набуті навички.
Найбільше їй подобається працювати вугіллям і крейдою. Ці матеріали простіші у роботі, ніж акварельні чи олійні фарби. З їх допомогою вдається чіткіше й виразніше відтворювати образи. Руслана Олександрівна зізналася, що графіка для неї – це найкращий релакс, він допомагає швидко абстрагуватися й відновлювати сили.
– Для створення пейзажу потрібно багато часу, повна зосередженість і особливе освітлення. Необхідно виїжджати на природу. А натюрморт можна малювати вдома на кухні, зібравши «натуру» в садку, – ділиться Руслана Литвиненко.
Саме так і народилася картина «Волошки й полуниця»: уродила ягода на грядці така запашна й красива, що аж просилася на полотно!..
Руслана Литвиненко пише картини лише кілька років, а вже презентувала частину свого творчого доробку на спільній виставці учнів студії «Колібрі», що проходила влітку в одній із кременчуцьких бібліотек.
Серед її робіт є й картини, написані акварельними, олійними фарбами, – «Бузок», «Храм у Піщаному». Але найбільше виконаних із застосуванням авторської техніки. Серед них: «Ранкова кава», Радість і смуток», «Час і скло». В її основі використання природних барвників – міцної кави й сепії, себто чорнил каракатиці. Зображення майстриня наносить сангіною. Це водночас й інструмент, і матеріал для малювання у вигляді олівця без оправи. Роблять такі з каоліну (білої глини) із додаванням пігменту й рослинного клею.

Парашут, лижі й в’язальні спиці

Ще у шкільні роки й під час навчання у педучилищі пані Руслана захоплювалася фотографією.
– Подобалося шукати цікаві ракурси знайомих краєвидів і речей, робити знімки, а потім проявляти їх у студії. Коли на білому чистому фотопапері раптом з’являлися кадри, вихоплені з життєвої круговерті, – то була справжня магія. Та коли цей творчий процес поступово спростився із появою кольорових плівок і сучасного цифрового друку, чарівність зникла…
Серед нинішніх захоплень Руслани Литвиненко особливе місце посідає парашутний спорт. Підкорювати небо вона їздила до Полтави. Там при одній із ДЮСШ раніше діяла школа юних десантників, де стрибкам із парашутом навчали сміливців різного віку.
Узимку, коли польових робіт немає, вони з чоловіком іноді відправляються до Буковелю підкорювати лижні траси. А ще Руслана Олександрівна любить в’язати – і спицями, й гачком із використанням завжди популярної техніки «печворк». Із джуту плете сумки, корзини, звичайно, коли випадає вільна хвилина. Але таких вкрай мало, бо ж присадибне господарство (куди в селі без нього?) вимагає уваги й робочих рук – кури, городина, квіти.
Її улюблені рослини – хризантеми, майори, чорнобривці й інші з не надто вибагливих. Щоб усе встигати, прокидається пані Руслана частенько о 4-й ранку – й у поля чи на город, чи до Кременчука у фермерських справах. А вдома на неї терпляче чекає мольберт із черговою картиною, на якій знов розквітають півонії, увиразнюються обриси старої сільської церкви чи мріє про щось янгол…

Юлія КОНДРАТЬЄВА
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий