ФРОНТОВИК,  ЖУРНАЛІСТ, ПИСЬМЕННИК

ФРОНТОВИК, ЖУРНАЛІСТ, ПИСЬМЕННИК

До 100-річчя від дня народження Пилипа Дмитровича Бабанського

У ці осінні дні варто згадати мудрого, людяного, красивого чоловіка з пишною шапкою волосся – знаного і шанованого у Полтаві Пилипа Дмитровича Бабанського. Народився він 30 жовтня 1921 року в селі Дудниковому Полтавського району в селянській родині. Хлопчиком пережив голод 1933 року, пам’ятав про ці страшні події усе життя. Навчався у Степанівській середній школі, гарно писав твори, редагував шкільну стінну газету. Мрія стати військовим привела юнака до Одеського артилерійського училища, яке він закінчив напередодні війни. Дев’ятнадцятирічний лейтенант з перших днів війни на фронті: командир взводу, батареї, заступник начальника розвідки артилерійського підрозділу дивізії.
Офіцер Пилип Бабанський брав участь у визволенні Смоленська, білоруських міст і сіл, Кенігсберга. На 1-му Прибалтійському фронті під станцією Приєкуле (Латвія) в лютому 1945 року був тяжко поранений. Довго лікувався і у 23 роки був демобілізований як інвалід. Капітан Бабанський був нагороджений орденом Олександра Невського (таку відзнаку вручають мужнім і вмілим командирам), двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями.
Враження воєнних років відтворені письменником у повісті “З днем народження» (1961), збірці оповідань “На крутому повороті” (1962), “А живим – жити” (1963), “Щастя прийшло навесні” (1966).
Доля вивела колишнього фронтовика на журналістську стежку. Пилип Дмитрович пройшов дворічний курс журналістики у Києві, згодом закінчив Вищі літературні курси у Москві. Майже два десятиліття працював у редакції газети “Зоря Полтавщини”. Він був доброзичливим, щирим, принциповим щодо висвітлення тих чи інших питань.
Пилип Дмитрович у 50-х роках починає писати оповідання, новели, художні нариси. 1951 року в журналі “Дніпро” було надруковане його оповідання “Андрій Дубовик”. Твір став першою ластівкою, що відкрила автору шлях у літературу. З 1955 року Пилип Бабанський – член Спілки письменників України.
1956 рік був знаковим для письменників краю, які на своїх загальних зборах проголосували за відновлення обласної філії Спілки письменників України. Тоді ж обрано першим відповідальним секретарем філії на громадських засадах Пилипа Бабанського.
Дружба з дітьми, підлітками дала ґрунт для написання творів для них. Оповідання, повісті Пилипа Дмитровича, адресовані юним читачам, добрі, з гумором. Тож не випадково зустрічаємо їх у читанках, хрестоматіях для учнів, одне з них вміщене в антології літератури для дітей та юнацтва “Дивосвіт “Веселки”” (2005 рік). Ось, скажімо, Женя Білокур (“З днем народження”), наймолодший з учнів будівельного училища. Крок за кроком змальовує письменник життя підлітка, показує, як за допомогою старших хлопець позбувся невпевненості у своїх силах. Реалізм оповіді поєднується з елементами романтизму, зокрема у хлоп’ячих мріях про майбутнє.
Дорослішання дівчини Настусі, хлопця-нафтовика на буровій, їхні переживання, формування характерів зображено у повістях для старшокласників “А живим – жити” та “На перехресті”. Олександр Ковінька відзначав Пилипа Бабанського як “чудесно талановитого новеліста, повістяра”. Водночас для декількох поколінь він був дитячим письменником, казкарем, добрим, мудрим і веселим.
Читачі й критики одностайні в тому, що світлі, теплі, мудрі твори письменника змушують замислюватися не лише дітей, а й батьків, яким не байдуже, ким виросте дитина – працелюбною Бджілкою чи лінивою Бабкою-вертухою.
Характерно, що письменник змалював не тільки позитивних, а й негативних героїв, таких мало, але вони є і можуть вирости ледарями, грубіянами, хвальками. Його метою було допомогти юним читачам побачити себе збоку і виправитися, доки погані риси не укорінилися у дитячих характерах.
Окремо варто сказати ще про одну книжку Пилипа Бабанського з промовистою назвою “Славна моя Полтава”. Не одне покоління юних полтавців пізнавало історію, культуру, пам’ятні місця рідного міста з цього чудового видання, написаного небайдужою людиною, письменником, залюбленим у рідний край.
Пилип Дмитрович і на роботі опікувався молодими журналістами, які тільки-но прийшли в редакцію з університету. Його учнями, зокрема, були майбутні редактори обласних газет Леонід Кізь і Павло Клименко. Багато років Бабанський керував молодіжною літературною студією при редакції газети “Комсомолець Полтавщини”. Він у Полтаві був авторитетним журналістом, письменником, знали його твори і в багатьох республіках колишнього Радянського Союзу, окремі з них були перекладені вірменською, казахською, литовською, російською мовами.
Здоров’я колишнього фронтового офіцера було підірване війною. 4 жовтня 1994 року Пилипа Дмитровича не стало. Нині, можливо, комусь і видаватиметься стиль письменника занадто консервативним, але не варто поспішати з оцінками, адже нелукаве слово – то на всі часи.

Надія ТРЕБІНА
Провідний бібліограф Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім. О. Гончара

Добавить комментарий