Гадяч: старовинний і вічно молодий

Гадяч: старовинний і вічно молодий

Асоціація міст України за підтримки USAID нещодавно організувала для полтавських журналістів прес-тур «Досягнення та успіхи громади в умовах децентралізації» до першої на Полтавщині міської об’єднаної територіальної громади. 19 вересня 2018 року на сесії Гадяцької міської ради одноголосно було ухвалене рішення про добровільне приєднання Біленченківської сільської територіальної громади до територіальної громади міста Гадяч. На той час це було лише восьме місто обласного значення в Україні, яке пройшло всі етапи приєднання відповідно до Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад».

Місто повинно мати можливість розвиватися

Як пояснив голова Гадяцької міської ОТГ, після того, як Гадяч отримав статус міста обласного значення, що дало можливість отримувати 60 відсотків податку на доходи фізичних осіб і сформувати у міській раді належно укомплектовані й здатні повноцінно працювати управління і відділи, одразу ж виникла ідея створення об’єднаної ОТГ. Адже місто повинне мати простір. «Є приклади, коли територія міст повністю оточена іншими територіальними громадами. Ми вирішили такого «оточення» не допускати, – з посмішкою говорить міський голова Володимир Нестеренко. – Тож звернулися до всіх сільських рад, які межують з Гадячем, із пропозицією приєднатися до міста. Згодилася лише Біленченківська сільська рада, на території якої мешкає більше тисячі людей. Та, незважаючи на те, що інші вирішили працювати самостійно, приєднання Білеченківки вважаємо нашим великим здобутком. Адже ми перші в області утворили міську ОТГ, отримали простір для розвитку, тепер, звичайно, робитимемо все можливе, щоб білеченківці ніколи не пошкодували про приєднання».

Гадяч: старовинний і вічно молодий
Голова Гадяцької міської ОТГ Володимир Нестеренко.

Нині у Гадячі проживають 23 тисячі людей. Бюджет міста за надходженням з 2015 року зріс з 32,6 до 150,3 мільйона гривень. Та для переможних реляцій про збільшення «у рази» не час, зазначає міський очільник. Адже зростає і видаткова частина. «Для прикладу, утримання освітньої галузі вартує 87 мільйонів гривень на рік, в той же час субвенції (кошти на заробітну плату педагогічним працівникам) держава дає лише 27 мільйонів гривень, все інше фінансує міський бюджет. Наразі у Гадячі працюють чотири школи, ліцей-інтернат та 6 дитячих садочків, школа та дитсадок є й у старостинському окрузі Біленченківської сільської ради. До речі, проведено капітальні ремонти харчоблоків у всіх дитсадках міста.
Біля навчальних закладів, а також на стадіоні й у центральному парку ми встановили спортивні тренажери, з метою запобігання дорожньо-транспортних пригод встановлені попереджувальні знаки – «хлопчаки» зі світловідбивними елементами. Облаштували дитячі майданчики в усіх мікрорайонах міста. Нині замовили обладнання для нових майданчиків ще на 450 тисяч.
Ремонтуємо житловий фонд, дороги, тротуари. Щороку 10–13 мільйонів гривень витрачаємо на капітальний і поточний ремонти доріг, близько півтора мільйона йде на так звані «внутрішньобудинкові» проїзди; по 800 тисяч гривень на рік – на облаштування тротуарів», – зазначив Володимир Нестеренко.

Нам не соромно дивитися в очі громаді

«Ми намагаємося працювати максимально раціонально, так, відкриваючи нові підприємства, я прошу зареєструватися саме у нас, щоб податки отримувала громада. Ні на що не скаржимося, розраховуємо на власні сили, але іноді буває й прикро. Зараз дуже гостро стоїть питання стосовно водопостачання. Гадяч отримує воду з артезіанських свердловин, її треба піднімати «нагору». Після нещодавнього підвищення вартості електроенергії ми перебуваємо під загрозою відключень, адже накопичуються борги перед електриками. Це при тому, що раніше завдяки встановленню багатозонних лічильників намагалися досягти економії коштів. Нині ж це все, умовно, «коту під хвіст» – діє тариф, що є значно вищим. Можливо, центральним органам влади варто переглянути рішення стосовно об’єктів водопостачання, адже єдиним виходом може стати збільшення розцінок для простих людей, а цього хотілося б уникнути. Поки що вдається якось тримати ситуацію, але…

До речі, з метою економії електроенергії вуличне освітлення перевели на LED-лампи. Робимо все можливе, щоб життя у місті для мешканців було комфортним. Придбали для своїх комунальних підприємств чотири трактори (взимку жодних «снігових колапсів» у нас не виникає), а ще – новий сміттєвоз, комбіновану дорожню машину, міський автобус. Так, нині він швидше працює на збиток, але містяни забезпечені транспортом. Працюємо…
Хоча іноді виникають і майже анекдотичні ситуації. Нещодавно до мене на прийом прийшов один з мешканців, який поскаржився, що раніше йому спалося добре, а тепер, мовляв, як ми «натикали» ліхтарів, занадто багато світла уночі. Навіть не знаєш, що на це відповісти… Всім не вгодиш, але нам не соромно дивитися в очі громаді», – наголосив Володимир Нестеренко.

Історія переплетена з сучасністю

Представники ЗМІ разом із керівниками ОТГ пройшлися по місту, відвідали комунальну установу «Інклюзивно-ресурсний центр», про роботу якої розповіла директор Світлана Шкрьоба, заклад дошкільної освіти «Веснянка» (директор Катерина Сизьон). Журналісти оглянули нещодавно придбану техніку МКП «Комунсервіс»: дорожній комбінований автомобіль, який може виконувати різні види роботи у будь-яку пору року в залежності від нагальних потреб, та міський автобус. З особливою гордістю мер Гадяча розповідав про реконструкцію парку «Перемога», окрасою якого є «Алея закоханих».

Гадяч: старовинний і вічно молодий
Нова комунальна техніка громади.

«Як бачите, у нас дуже красиво, плануємо ще збудувати фонтан. Варто зазначити, що люди потроху дисциплінуються, це стосується і ліхтарів, які спочатку трохи «страждали», і сміття. До речі, що стосується його вивезення по місту взагалі, то нині ми широко використовуємо індивідуальні контейнери. З громадянами, що живуть у приватному секторі, укладаються договори. Кошти ними сплачуються невеликі, у той же час це зручно, і мешканці привчаються цивілізовано поводитися з відходами. Плануємо продовжити цю роботу, на черзі – придбання нових контейнерів, хочемо забезпечити весь приватний сектор», – зазначив Володимир Нестеренко.
У рамках культурної програми журналісти відвідали історико-краєзнавчий музей, адже Гадяч має вікові історичні та літературні традиції, як відомо, це – гетьманське місто, а у більш наближені до сучасності часи воно стало колискою драгоманівського роду. В місті дбайливо зберігають пам’ять про таких корифеїв української культури, як Леся Українка, Олена Пчілка, Микола Драгоманов.
Представники ЗМІ спустилися й до «Гадяцьких підземель». До речі, під час відвідин цієї експозиції кожен мав можливість доторкнутися до справжньої загадки природи – гранітної брили, на якій немовби закарбований відбиток людської ноги. Враховуючи, що ані людей, ані, тим більше, взуття в часи, коли на планеті формувався граніт, ще не існувало, у вчених досі немає пояснення, яким чином в ту сиву давнину утворився цей диво-камень, що, як стверджують місцеві жителі, навіть має власну позитивну енергетику.
Завершенням прес-туру стала екскурсія до центру хасидизму «Адмор Азакен». Саме у Гадячі похований Алтер Ребе (Шнеур-Залман бар-Барух з Ляд), на могилу якого щороку з’їжджаються тисячі хасидів з усього світу.

Чи стане Гадяч туристичним містом…

Здавалося б, маючи такий історичний потенціал і прекрасні природні умови, Гадяч повинен бути справжньою туристичною Меккою. Саме туристи мали б непогано наповнювати місцеву казну. Та, чесно кажучи, важко уявити, що найближчим часом туристів у місті побільшає. Адже дороги, дороги… І мова навіть не про вибагливих іноземних паломників до місця поховання Алтер Ребе (до речі, центр «Адмор Азакен» може приймати навіть гвинтокрили). Відповідаючи на запитання кореспондента «Зорі Полтавщини», Володимир Нестеренко зазначив, що занадто великий наплив, як, наприклад, в Умані, яка є найвідомішим в Україні центром паломництва хасидів, був би не лише плюсом для бюджету, але й створив би певні проблеми.

Гадяч: старовинний і вічно молодий
Легенди «Гадяцьких підземель».

В той же час, повертаючись до транспортної інфраструктури, видно, що у самому місті шляхами опікуються, але важко уявити когось, окрім паломників, журналістів чи людей, щиро закоханих у творчість українських літературних корифеїв, хто відважиться просто заради туризму подолати відстань до Гадяча по тим «напрямкам руху», що поєднують обласний центр з центром району. Особливо потерпали журналістські спини, голови і техніка на завершальному відрізку цього шляху. Після Зінькова назвати наше пересування поїздкою взагалі було важко. Це було іноді безперервне маневрування зі швидкістю воза гетьманських часів, поміж проваль, які з вікна мікроавтобуса видавалися подекуди чи не чвертьметровими. І так – кілометри, а люди ж їздять там щодня…
І керівництву держави, і обласній владі, мабуть, варто замислитися над тим, що саме шляхи – візитівка країни й області. Перефразовуючи відомий спортивний вислів, можна сказати: «Такі дороги нам непотрібні». Гадяцькій же громаді хочеться побажати подальшого розвитку, в тому числі й туризму, адже місто й насправді історичне, цікаве та красиве.

Андрій ФІАЛКОВСЬКИЙ
«Зоря Полтавщини»

Добавить комментарий