Гадяцький договір: уроки для нинішніх євроінтеграторів

Гадяцький договір: уроки для нинішніх євроінтеграторів

Гадяцькому договору або ж Гадяцькій угоді 6 вересня у 2018 році виповнилося 360 літ. Що це за документ, яке його місце в історії України, тогочасної і нинішньої Європи?
У різні часи і за різної влади цей документ оцінювали по-різному. За імперської Росії та Радянського Союзу про нього завжди писали лише в негативному плані й оцінювали його як зраду “братньому” російському народові, а його головну діючу особу, соратника і продовжувача справи славетного Богдана Хмельницького гетьмана Івана Виговського трактували як запроданця, зрадника та підніжку польського королівського уряду.
Втім Іван Виговський був справді продовжувачем справи Богдана Хмельницького, адже сьогодні уже не є таємницею, що, побачивши облудність московських обіцянок, даних у Переяславі, та постійно спостерігаючи порушення прав і вольностей українського народу, козацтва, гетьман Хмельницький в останні роки життя відійшов від переяславських домовленостей, узяв курс на створення самостійної Української держави. Одним із тих, хто був поруч із славетним гетьманом фактично із самого початку повстання, із 1648 року, був генеральний писар Війська Запорозького Іван Остапович Виговський – людина талановита та діяльна.

Українсько-польська мирна угода

За часів незалежності України Гадяцький договір вітчизняні й польські історики почали трактувати як великий і безсумнівний спільний успіх української і польської дипломатії. Згадаємо, як десять років тому до Полтави та колишньої гетьманської столиці Гадяча приїжджала численна делегація українських і польських істориків. Відбулася велика наукова конференція, присвячена 350-річчю Гадяцького договору. У Києві та Варшаві було видано дві великі збірки матеріалів. Однак тема виявилася настільки цікавою та малодослідженою, що її вивчення продовжується й донині. Особливо це стосується польської історичної школи.

Гадяцький договір: уроки для нинішніх євроінтеграторів
Портрет польського короля Яна ІІ Казіміра Вази. Художник Даніель Шульц. 1658 р. Полотно, олія.

То що ж таке Гадяцький договір? Створена за часів незалежності Енциклопедія історії України дає таке визначення: “Гадяцький договір 1658 – українсько-польська мирна угода, підписана 16 (06) вересня неподалік міста Гадяч гетьманом
І. Виговським з урядом польського короля Яна ІІ Казіміра Ваза. … За умовами Гадяцького договору, який завершував десятилітню українсько-польську війну, передбачалося повернення Української козацької держави … до складу оновленої Речі Посполитої на правах федеративної її частини – Великого князівства Руського”. У сучасній польській історичній науці Гадяцький договір трактується як угода, “дякуючи якій мало постати Руське князівство – як третій поряд із Короною та Великим Литовським князівством – самостійний член Речі Посполитої”.
Шлях до Гадяцької угоди був нелегким і тривалим. Зрозумівши всю хибність орієнтації на Москву, молода українська дипломатія вже в останні роки життя Богдана Хмельницького повернула погляди в напрямку Європи – Швеції та Польщі. Сприяла цьому і політика подвійних стандартів Москви, що нібито й підтримувала новообраного гетьмана Івана Виговського, але водночас намагалася послабити його владу, підбурювала опозицію і розпалювала ворожнечу між нею та гетьманом.

Гадяцький договір: уроки для нинішніх євроінтеграторів
Присяга короля Яна Казіміра по Гадяцькому трактату. XVII ст.

Саме тому і розпочалися переговори. Повстання промосковськи налаштованого полтавського полковника Мартина Пушкаря проти гетьманської влади, успішно ліквідоване Іваном Виговським у кінці травня 1658 р., стало приводом для прямого військового втручання царського уряду в справи козацької держави. Уже 29 червня московське військо, очолюване воєводою Г.Г. Ромодановським, вирушає в Україну. Одночасно активізуються залишки промосковськи налаштованих повстанців. Гетьман намагається знайти вихід із цієї ситуації. У кінці серпня І. Виговський із козацьким військом стоїть під Гадячем. Вірогідно, що на цей час думка про необхідність пошуку шляхів виходу із ситуації, яка склалася, вже цілком сформувалася в колі гетьманської адміністрації та наближених до нього осіб. Не довіряючи Москві, котра постійно порушувала умови Переяславського договору, оточення Івана Виговського бачило вихід із ситуації лише в підписанні мирного трактату із Річчю Посполитою. Уже надвечір 30 серпня (9 вересня) 1658 року до гетьманського обозу, що на той час стояв за Комишнею неподалік Гадяча, прибули польські комісари. Прибулих урочисто зустрічали. Як записав один із учасників польської делегації: “Коли в’їздили на майдан, піхота стояла з обох сторін з корогвами, схиляла корогви до землі і при тім дала такого огня, наче небо відкрилося. А коли (комісари) зсіли з коней перед гетьманським наметом, вдарено з 10 гармат”. Після переговорів, що тривали кілька днів, 6 (16) вересня 1658 року угоду було підписано, і невдовзі польські комісари повертаються назад. Майже увесь цей час у таборі гетьмана перебуває і московське посольство, очолюване дяком Василем Кікіним, який намагався не допустити розірвання договору між Москвою та Україною. Але напередодні підписання В. Кікіна разом з іншими членами посольства після досить жорсткої розмови з гетьманом було відправлено до Москви.

Дев’ятнадцять пунктів договору

Що ж являв собою Гадяцький договір? На жаль, сьогодні ми не маємо оригіналу цього документа, підписаного гетьманом Іваном Виговським від української сторони та польськими комісарами зі сторони Речі Посполитої. Тобто оригінал договору не зберігся. Але ми маємо кілька його списків, створених на різних етапах переговорного процесу. Найширший і найцікавіший із них – це список, напрацьований українськими та польськими дипломатами на першому етапі переговорів. Він має 19 пунктів, згідно з якими:

Гадяцький договір: уроки для нинішніх євроінтеграторів
Сторінка Гадяцького трактату. Список XVIII ст.

1. Три завойовані воєводства – Київське, Брацлавське та Чернігівське – перетворюються на Князівство Руське на зразок Князівства Литовського, і всі урядники дозволені як канцлер, маршалок.
2. Київський митрополит мусить мати місце в сенаті після його милості князя львівського арцибіскупа.
3. Львівський, луцький, перемиський, холмський владики мусять мати місце після біскупів своїх повітів.
4. Гроші мають куватися на зразок монетного двору Князівства Литовського.
5. Усі добра, забрані на католицькі костели, мають бути віддані грецького обряду як ченцям, так і світським.
6. Міщани грецького обряду користуватимуться в містах тими ж вольностями, що й католики, й мають бути допущені до магістрату.
7. Податки в трьох згаданих воєводствах, які мають піти на платню воякам з інших народів, мусять віддаватися не до Коронного Скарбу, а до Князівства Руського, а того війська має бути 10 тисяч. Це військо має бути під регіментом запорозького гетьмана Виговського; після його смерті керівництво має повернутися до їх милостей панів коронних гетьманів.
8. Овруцьке, Переяславське, Чигиринське староства мають бути судовими.
9. Теперішньому пану гетьману Запорозькому Чигиринське староство має належати пожиттєво, а після смерті – гетьманам запорозьким, які завжди будуть київськими воєводами. Любомльське староство, яким королева її милість порядкувала, а зараз задля миру поступилася, має належати дому Виговських на ленному праві.
10. На елекції гетьмана запорозького Військо Запорозьке подасть 4 кандидатури, з яких одного затверджує король його милість.
11. Чисельність Війська Запорозького 60 тисяч, однак зменшується до 30 тисяч.
12. Шляхтичі, зв’язані з Військом Запорозьким, мають бути амністовані.
13. Надання на духовні добра грецької віри залишаються при митрополиті і владиках. Король його милість з чотирьох кандидатів затверджує одного.
14. Дві Академії, одна в Києві, друга в Князівстві Литовському, де собі підшукають, мають бути створені. Професори мають бути католики і греки (тобто – православні), а єретики усіх сект відлучаються від цієї Академії.
15. Школи, противні Академії, тобто єзуїтські, унеможливлюються.
16. Бібліотеки, друкарні дозволяються будь-де, для яких предмет віри уникати має образ супроти римського обряду.
17. З кожного полку нобілітувати (дати шляхетство. – Авт.) по сотні козаків, поданих у реєстрі від пана гетьмана запорозького, а полків є 14.
18. У навігацію на Чорному морі, щоб усі могли плавати.
19. Після присяги на першому сеймі короля його милості й пана гетьмана запорозького кожному вільно повернутися до своїх маєтностей.

Трактат, який мав стати поворотним моментом в історії козацької держави…

Саме таким був первісний текст. Тобто умовами Гадяцького договору передбачалося повернення України до складу Польської держави як її федеративної частини. Утворювалося Велике Князівство Руське, управління яким влаштовувалося за зразком Великого Князівства Литовського. Всі учасники війни з Польщею отримували амністію. Війську Запорозькому підтверджувалися усі його старі привілеї, надавався дозвіл на куріння горілки й заведення шинків та право гетьманського суду. Реєстр мав складати 60 тисяч осіб. Щороку 100 козаків із кожного полку, за поданням гетьмана, мали отримувати нобілітацію. Церковна унія ліквідовувалася. Церковне майно та храми, захоплені раніше уніатами, мали бути повернені православним. Київський митрополит та чотири православних єпископи отримували місця в сенаті Речі Посполитої. Православним міщанам гарантувалася рівність із католицькими міщанами. Києво-Могилянський колегіум отримував статус вищого навчального закладу та права, рівні з правами Краківської академії. Передбачалося заснування на території Речі Посполитої ще однієї православної академії, а також відкриття середніх навчальних закладів та друкарень. Таким був перший варіант Гадяцької угоди. Під час сеймових засідань цей текст було значно урізано. Так, до ратифікованого польським сеймом та підписаного королем остаточного тексту не увійшли пункти про ліквідацію унії на всій території Речі Посполитої, про повернення захопленого уніатами майна їх попереднім власникам – православним, обмежено козацький реєстр, що мав становити 30 тисяч козаків, не дозволялося карбувати власну монету.
Гадяцький трактат мав стати поворотним пунктом в історії козацької держави. Однак і польське, і українське суспільство іще не було готовим до реалізації цього проекту. Тому майже одразу ж почалася його ревізія обома сторонами. Гетьманський уряд намагався розширити територію Великого Князівства Руського за рахунок інших українських земель, збільшити роль його державних інституцій. У той же час Річ Посполита намагалася урізати гетьманську владу та зменшити чисельність козацького реєстру.
* * *
Діяв Гадяцький договір недовго – до жовтня 1659 року, коли вже наступний гетьман Юрій Хмельницький денонсував його, підписавши новий договір із Москвою. Однак, незважаючи на такий короткий термін дії, Гадяцький договір справив значний вплив на всю подальшу козацьку дипломатію. Гадяцький договір став договором втрачених можливостей. Багато як сучасників подій, так і наступних істориків говорять про те, що неспроможність української, польської та литовської шляхти реально оцінювати події, адекватно сприйняти ідеї Гадяцького договору стали початком падіння польської держави, а в майбутньому призвели до її поділу та ліквідації за часів Катерини ІІ. Власне Гадяцький договір став останньою спробою зберегти Річ Посполиту в її колишніх межах…

Володимир МОКЛЯК
Заступник директора Полтавського
краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, заслужений працівник культури України

Поділися:
  • 62
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    62
    Shares

Добавить комментарий