Анна Керн.

Анна Керн.

Геній чистої краси

Анна Керн, відома в історії своєю роллю, яку зіграла в житті поета Олександра Пушкіна, та книгою спогадів про нього, належала до спадкових дворян Полторацьких.

Дід Анни Марко Полторацький походив зі старовинного українського козацького роду. Уродженець сотенного містечка Сосниці на Чернігівщині, Марко прекрасно співав, мав чудовий баритон і був запрошений у Петербург в імператорський хор. Удосконалював вокал в Італії. Згодом став диригентом і керуючим Придворної капели.
У Марка Полторацького було більше 20 дітей. Анна народилася в сім’ї молодшого сина, Петра, підпоручика у відставці, Лубенського предводителя дворянства.

Лубенські аристократи

Про свого батька Анна згадувала: “Він був вище за всіх на голову, і його всі поважали. Він своїм розумом і освітою дивним чином впливав на простодушних лубенців і завоював їхню любов”. У лубенське коло спілкування Полторацьких входили Новицькі, Кулябки, Кочубеї – нащадки старовинних родів козацької старшини.
Мама Анни, Катерина Іванівна, уроджена Вульф, була жінкою доброю, спокійною, трохи боязкою і хворобливою та в усьому підкорялася грізному чоловіку. За деякими даними, батько суворо виховував доньку. Коли дівчинка плакала, відносив у темну кімнату і зачиняв, поки знесилена дитина не засинала.
“Немовлям я переїхала в Лубни, де батько одержав маєток у 700 душ. Батьківська садиба розмістилася в дуже мальовничому місці, на схилі гори, що спускалася терасами до річки Сули”, – згадувала Анна.
У Лубнах вона прожила майже 20 років, вчила брата і сестер, танцювала на балах, грала у домашніх спектаклях. Дуже любила літературу.

Єрмолай Керн.
Єрмолай Керн.

“Незважаючи на постійні розваги, обіди і бали, в яких я брала участь, мені вдавалося задовольняти свої пристрасті до читання… Ляльками ніколи не гралася і дуже була щаслива в домашніх турботах”, – писала вона згодом.
У ті роки в Лубнах розміщувався кінноєгерський полк, і багато офіцерів були прихильниками юної красуні. Але заміжжя Анни було вирішено волею батька, людини суворої і деспотичної. Він обрав для неї чоловіка.
Нареченим доньки предводителя став 52-річний генерал-майор Єрмолай Федорович Керн, учасник війни з Наполеоном, командир дивізії. Дівчина була вражена таким рішенням. “Від люб’язностей генеральських мене нудило, я насилу змушувала себе говорити з ним і бути ввічливою… Знаючи бажання батьків, я передбачала, що доля моя вирішена, і не бачила можливості змінити їхнє рішення”, – зізнавалася Анна.
Вінчання Анни Полторацької з Єрмолаєм Керном (для нього це був другий шлюб) відбулося 8 січня 1817 року в Лубенському соборі. Нареченій було неповних 17. Її нелюбов до генерала після одруження посилилася. У щоденнику молодої жінки з’являлися записи, сповнені смутку: “Його неможливо любити – мені навіть не дано розради поважати його; скажу відверто – я майже ненавиджу його”.
Того ж року на балу в Полтаві, влаштованому з нагоди огляду кінного корпусу, відбулося знайомство Анни з імператором Олександром I: “Не сміючи ні з ким говорити досі, я з ним заговорила, як з давнім другом і обожнюваним батьком! Він заговорив, і я була на сьомому небі і від лагідності цих промов, і від поблажливості до моїх дитячих понять та поглядів! Я повернулася додому така щаслива й захоплена, розповіла чоловікові про розмову з царем і благала влаштувати мені можливість ще раз поглянути на нього, що він і виконав”.
Відомо, що імператор Олександр I став хрещеним старшої доньки Анни Керн, Катерини.

Зустрічі з поетом

Анна Петрівна вперше приїхала до Петербурга в 1819 році, де була представлена своїй тітці по батьковій лінії Єлизаветі Оленіній, дружині Олександра Оленіна, президента Академії мистецтв. В аристократичному салоні Оленіних на набережній Фонтанки збиралася творча еліта того часу: байкар Іван Крилов, поети Михайло Плещеєв, Василь Жуковський, уродженець Полтави Микола Гнєдич, музикант Михайло Глінка та інші відомі люди.
Там і відбулася її перша зустріч з Пушкіним, тоді ще не надто відомим. Вона згадувала: “За вечерею Пушкін сів із братом моїм позаду мене і намагався привернути до себе мою увагу улесливими вигуками, як, наприклад: “Чи можна бути такою гарненькою!”.
Знайомство з молодою генеральшею вразило поета. Подальше їхнє зближення відбулося через шість років у садибі Тригірське неподалік від Михайлівського, де Пушкін відбував царське заслання. Керн доводилась племінницею господині Тригірського. Між Анною Петрівною й Олександром Сергійовичем зав’язалася дружба, що переросла в романтичне почуття.

Пушкін і Анна Керн.
Пушкін і Анна Керн.

Пані Керн уже була матір’ю двох дочок – Катерини та Анни, встигла пожити з чоловіком в Єлисаветграді (нині Кропивницький), Києві, Дерпті (нині Тарту, Естонія), Ризі (Латвія), Бихові (Білорусь) та Пскові (Росія).
Повернувшись на Полтавщину до батьків і пам’ятаючи про знайомство з поетом, який став модним і знаменитим, перечитала всі його твори. Стала шукати нової зустрічі.
“Захоплена Пушкіним, я пристрасно хотіла побачити його…” – писала вона тітці. Анна Петрівна гостювала в Тригірському місяць і майже щодня зустрічалася з поетом.
Перед від’їздом Керн у Ригу Пушкін на прощання передав їй примірник другого розділу “Євгенія Онєгіна”. Між нерозрізаних сторінок вона побачила складений учетверо аркуш з віршованими рядками: “Я помню чудное мгновенье, Передо мной явилась ты, Как мимолетное виденье, Как гений чистой красоты”.
Зустрічі з лубенчанкою Анною Петрівною надовго запам’яталися класику світової літератури. “Вона витончена, все розуміє, легко засмучується і легко тішиться, у неї боязкі манери і сміливі вчинки, й при цьому вона на диво приваблива”, – говорив Пушкін про неї.
Спілкувалися вони й пізніше в Петербурзі у друзів.
Потім листувалися. Між подружжям Керн сталася сварка. Для жінки, яка мала славу поетичного символу краси, настав прозаїчний період бідності, горя від смерті 4-річної дочки Анни. На похорон до Петербурга приїхали з Лубен старі Полторацькі. Анна Петрівна була знову вагітна, але наступна дочка Ольга прожила недовго, всього 7 років…

І сльози, і любов

Після розриву з чоловіком Анна знайшла співчуття серед оточення Пушкіна. Олександр Сергійович висловив їй підтримку в новому горі, коли померла її мама. Це була їхня остання зустріч незадовго до трагічної загибелі поета. Жінка згадувала її з великою теплотою.
Жила самотньо з єдиною дочкою, що залишилася у неї, – Катериною. Музикант Махайло Глінка, який залицявся до дівчини, присвятив Каті романс на пушкінські слова “Я помню чудное мгновенье”. Таким чином ці рядки були звернені й до доньки Анни Керн.
Вийти зі стану суму і самотності жінці допоміг лист, отриманий незабаром після поховання її знаменитого шанувальника Пушкіна. Родичка з Сосниць Чернігівської губернії – маєтку діда Анни Петрівни, Дар’я Полторацька, просила навідати її сина Сашу, курсанта Петербурзького кадетського корпусу. Юнак доводився 36-річній Анні троюрідним братом, удвічі молодшим за неї. Був у тому ж віці, в якому вона сама виходила заміж за чоловіка, набагато старшого за себе. Тепер все сталося навпаки. Юний кадет закохався в красуню-кузину. Спочатку то була гра, потім спалахнула пристрасть. Коли помер її офіційний чоловік, Анна Петрівна та Олександр Васильович одружилися. Народився син Олександр. Подружжя провело разом більше 30 літ, померло в один рік. Жило дуже скромно в містечку Сосниці. Анна, яка звикла до забезпеченого життя, зробила вибір на користь любові.
Батько Анни розгнівався на неї і позбавив спадку. Однак, хоч і в бідності, подружжя було щасливе. “Немає нікого кращого за мою дружину. Сімейне життя, освячене коханням, є найбільшим щастям, воно урівноважує всі нещастя наші”, – говорив Олександр Васильович.
Відвідавши батьківщину Анни, її другий чоловік відзначав, що Лубни відомі ботанічним садом і казенною аптекою, а також древнім мальовничим розташуванням і прекрасним кліматом. Крім багнюки, в якій тонуть собаки, коні й навіть люди, містечко має бібліотеку для читання.
Анна підтримувала гарні стосунки з батьками, братом і сестрою Олександра Сергійовича. Про свою долю, дружбу з Пушкіним та іншими поетами Керн розповіла у книзі “Спогади”. У Лубнах є вулиця, названа її ім’ям.

Підготувала Ганна ЯЛОВЕГІНА.

Добавить комментарий