Гіркий “післясмак” пенсійної реформи

Після отримання першої “оновленої” пенсії емоції читачів вдарили через край. Причому, як висловився хтось із друзів у соцмережах, ті, кому пощастило отримати відчутну доплату, позитивом діляться не надто охоче. Певно, щоб не нарватися на негатив навколишніх…
А от конверти з проханнями сходити до Головного управління Пенсійного фонду в області, щоб перевірити правильність перерахунку, зліталися до редакції у величезній кількості. Доводилося відповідати людям майже під копірку: інформація щодо перерахунку є конфіденційною і може надаватися лише особисто заявникові, як би ми не хотіли вам допомогти.
Те, що люди доведені своїми мізерними пенсіями до відчаю, ілюструє один із останніх листів – від дописувачки О.Вовк із Диканьки.
“Пишу до вас із приводу все тієї ж злощасної реформи. От уміють наші високопосадовці образити й обдурити простих людей, пенсіонерів. Що ж ми маємо після того, як пройшла вже добавка до пенсій? Та все та сама картина, що і в минулі роки, коли збільшували пенсії. Багатим добавка – по тисячі, а то й більше, гривень, біднякам – сто-двісті, а то й того немає. У моєму розумінні “бідняки” – це ті, хто одержує “мінімалку”. Хто не живе, а виживає при теперішніх космічних цінах. Перед Новорічними святами на продукти харчування ціни знову полізли вгору. Та ще й мізерна добавка у грудні кудись розчинилася…”
Жінка пише, що її пенсія і пенсія її доньки у грудні “схудли” на 110 гривень кожна – як морозиво чи як сніг на сонці. Пенсіонерка не просто журиться із цього приводу – намагається з’ясувати причину і навіть підозрює у змові поштовиків зі співробітниками Пенсійного фонду, закликає перевірити й одних, й інших.
“Я народилася ще при Союзі. Не знаю, чи повірите, але тією країною я пишалася, хоч багатою не була ніколи. Зарплата була копійчана, але ж ціни не росли з такою шаленою швидкістю! А тепер? Бачила, як божилися нинішні чиновники, що після реформи пенсіонери заживуть добре. Зажили, але не всі. Такі, як я, будуть по-старому рахувати копійку до копійки. І чекати нового здорожчання. Отих нещасних півтори тисячі на самі продукти не вистачає. А може, пенсіонеру хоч іноді треба не тільки їжі? А ще й капці та білизну купити? Дуже мені хочеться гордитися своєю країною так, як інші народи пишаються – ті, що живуть заможно. Але… Казав би Хома, так слів нема. Ніяким високим чинам, котрі багато обіцяють, та мало що з того виконують, уже не вірю. І голосувати більше не піду!”
Ось такий “післясмак” обіцяного підвищення пенсій. На наших шпальтах уже було пояснення від посадовців про те, що Полтавщина як сільськогосподарська область не пишалася ніколи високими зарплатами, а перерахунок безпосередньо залежав саме від розміру зарплати та стажу. Та людям від таких аргументів не легше. Своїй тітці 1930 року народження я так і не змогла пояснити, чому її пенсія, зароблена надзвичайно тяжкою працею в колгоспі з 14 років, підвищилася лише на 190 гривень.
І не треба звинувачувати цих людей у жалю за “совком”, мовляв, за Союзом плачуть – вони і в Союзі багатими не були. Мій покійний дядько, 1923 року народження, одного разу сказав, що найщасливішим почувався… на фронті. На запитання, як таке може бути, пояснив, усміхаючись: по-перше, був тоді молодий-здоровий, “язиків” на собі через лінію фронту носив, а по-друге, полкову розвідку всі поважали…
Ветерани просять поваги. А брехню з телевізора сприймають як відверту зневагу до себе і своїх мізерних пенсій. Звідси – і зневіра.

Ольга ЩЕГЛОВА
“Зоря Полтавщини”

Поділися:

Добавить комментарий