Гірудин – від гіруди

Гірудин – від гіруди

Протягом багатовікової історії, від древніх часів до наших днів, гірудотерапія зазнала ряд змін. Інтерес до цього виду лікування то посилювався, то слабшав. Іноді лікарі переставали застосовувати п’явок, і вони ставали досягненням народної медицини. Так, і у середні віки, коли медицину віддали на відкуп монахам, а кровопускання категорично заборонялося, п’явками лікували переважно знахарі. В епоху Відродження медичні п’явки знову почали входити в арсенал лікувальних закладів.
Особливо широке визнання гірудотерапія набула в кінці ХVIII і в першій половині ХІХ століття. Приміром, у 30-х роках позаминулого століття тільки в Росії використовували до 30 мільйонів п’явок. Майже 70 мільйонів їх вивозили у Західну Європу, особливо у Францію, яка у рік використовувала від 80 до 100 мільйонів п’явок.
У ті роки кровопускання і медичні п’явки застосовувалися як необхідні засоби при будь-яких недугах. Перш ніж вживати той чи інший препарат, хворому робили загальне чи місцеве кровопускання з допомогою п’явок. Так лікували запалення мозку, хвороби нирок і печінки, туберкульоз, епілепсію, гонорею, недуги суглобів і ряд інших. Так лікували хворих незалежно від віку і стану здоров’я, часто без особливих для цього показань. При цьому протипоказань до гірудотерапії вироблено не було.
Кровопускання іноді було настільки значним, що замість користі завдавало шкоди. Так, у журналах тих часів описувалися випадки лікування хворих, яким призначали від 60 до 80 п’явок на один сеанс.
Таке лікування давало нерідко негативні результати. Це змінювало ставлення до медичних п’явок. Надмірне захоплення ними змінювалося недовір’ям. Це стало однією з причин зменшення використання п’явок у другій половині ХІХ століття.
Введення антисептиків у медицину теж змушувало багатьох відмовлятися від гірудотерапії. Лікування п’явками різко скоротилося. Його почали вважати віджилим методом.
Разом із тим окремі лікарі, незважаючи на негативне ставлення до п’явок, продовжували застосовувати їх. Було встановлено, що кров, яку всмоктала п’явка, у її шлунку не згортається дуже довго, до кількох місяців. Учені пояснювали це наявністю в кишечнику тваринки якогось розчинника.
Припущення це підтвердив у 1884 році Хайкрафт, який одержав із тіла п’явки екстракт, що сповільнює згортання крові. Додавання його до крові у пробірці на тривалий час попереджало її згортання та гниття. Одержаний екстракт став матеріалом для виділення чистого антикоагулюючого препарату, названого гірудином (від латинського слова Hirudo – п’явка).
Гірудин – складна білкова речовина. Одні автори відносили її до альбумозів, інші – до пептидів, треті знаходили в ньому ферментативну природу. За даними ряду авторів, препарат гірудин являє собою аморфний порошок без запаху і смаку, при спалюванні обвуглюється із запахом рогу. Осаджується солями важких металів.
Відкриття секрету, що міститься у слинних залозах медичної п’явки, знов пробудило інтерес до неї.
Якщо раніше головну дію п’явок на організм людини зводили до місцевого крововитягання, то з відкриттям гірудину стали вважати, що він, потрапляючи в кров хворих разом із секретом слинних залоз п’явки, виявляє благотворну лікувальну дію.
Пізніше у складі секрету слинних залоз п’явки був виявлений фермент гіалуронідаза, який розчиняє гіалуронову кислоту, що заповнює міжклітинний простір тканин. І кількість виявлених корисних речовин у секреті п’явок постійно збільшується: дестабілаза колагеназа, апіраза, кініназа, простаноїди, гістаміноподібні речовини тощо. Взаємодіючи одна з одною, а також із тканинами хворого, вони виявляють благотворну дію на патологічно змінений організм.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий