Голодомор – спосіб політичного знищення українців як нації

Голодомор – спосіб політичного знищення українців як нації

До 85-х роковин Голодомору – геноциду українського народу 1932–1933 років – вийшла друком «Енциклопедія Голодомору», автор якої – головний науковий співробітник відділу історії України 20–30-х років ХХ століття, доктор історичних наук, професор Інституту національної пам’яті України Василь Марочко.
У цій роботі вчений на конкретних прикладах доводить, що Голодомор 1932–1933 років в Україні зумовила більшовицька окупаційна влада. Насильницьким шляхом бригадами уповноважених колективізаторів села («буксою») на чолі з двадцятип’ятитисячниками-комуністами вилучався в українських селян весь хліб. Ці бригади сформовано московським керівництвом країни. Вони прибули як з Росії, так і з українських російськомовних міст, щоб задарма відібрати в селян і хліб, і землю.
На повну силу в «Енциклопедії Голодомору» прозвучала правда про найбільш масове, найстрашніше, найтрагічніше, небачене у світі за цинізмом знищення мільйонів селянських життів. Це був запланований Володимиром Леніним ще у червні 1918 року злочин геноциду. Це він запропонував з місцевих селян організувати бригади уповноважених колективізаторів села («букса»), щоб посіяти розбрат між селянами та легше вилучити у них хліб.
Автор «Енциклопедії Голодомору» на науковій основі довів, що Голодомор – це спосіб політичного знищення українців як нації, яка чинила жорсткий спротив комуністичній владі, зросійщити її, позбавити українців навіть думки про свою державність, духовність, віру. Творці Геноциду знали, що голодні, виснажені люди боротися проти несправедливості не зможуть.
Василь Марочко також спростував твердження окремих осіб, які свідомо ігнорують історичні факти про те, що в 1932–1933 роках голод був спричинений посухою та неврожаєм сільськогосподарських культур. Він довів, використовуючи архівні та статистичні дані того часу, що на той період погодні умови сприяли посіву та збору врожаю. Все зерно, м’ясо, картоплю і буряки у селян насильницьким шляхом було вилучено, і навіть те збіжжя, яке було видано на зароблені трудодні. Адже у 1933 році колгоспи і радгоспи країни зібрали 5478 млн пудів зернових культур, що на 1217 млн пудів більше, ніж у 1932-му.
Автор пише, що позбавлення селян хліба ще у 1931–1932 роках стало повсякденним явищем у діяльності хлібозаготівельних бригад. Це був поголовний обшук – адміністративно-репресивний засіб з елементами продрозверстки, який почали застосовувати ще в січні 1928-го.
Так, у селі Полянецьке Кривоозерського району Одеської області протягом десяти днів травня 1933 року померло 406 селян, а за роки Голодомору – 884 жителі. Восени 1929 року в цьому селі було створено артіль «Червона поляна». А решту, не членів колгоспу, примусили виконувати «план до двору». Тому, хто його виконував, сільрада дозволяла змолоти у млині 5 пудів зерна. Хлібозаготівельні бригади забирали хліб. Одного з колгоспників змусили вивезти 246 пудів хліба на приймальний пункт, а його сім’я з шести осіб померла від голоду. Копачі не встигали готувати ями для мерців.
У травні 1920 року більшовиками були створені Комнезами – комітети незаможних селян. Ця громадсько-політична організація реалізовувала більшовицьку політику на селі і допомагала комуністам розколоти селян за майновим станом. Комнезами сприяли здійсненню примусової колективізації селян та політики «розкуркулення» ще у 1929–1931 роках, брали участь у діяльності «букси», займалися вилученням селянського хліба. Були випадки, коли селянський хліб вивозили прямо з поля. Супроводжували його спецпризначенці з комсомольського та партійного активу. Це були червоні валки, де на підводах з хлібом майоріли червоні прапори. З метою виконання річного плану з домівок селян забирали навіть те зерно, яке було видано їм на зароблені трудодні, що призводило до вимирання селян цілими сім’ями. Це було свідоме викорінення самої хліборобської традиції українського народу і стало важкою раною в нашій генетичній пам’яті.
Зібрані в «Енциклопедії Голодомору» свідчення та факти прояснюють багато маловідомих сторінок нашого минулого. Це – книжка-заклик до свідомого вивчення історії України, до збереження її вікових набутків. Незнання власної історії не звільняє нас від відповідальності.

Лариса КОВАЛІВСЬКА
Член Асоціації дослідників голодоморів в Україні

Поділися:

Добавить комментарий