Голова облпрофради Валерій ПУХАЙ:  “Чи є майбутнє у наших профспілок?  Воно залежить виключно  від спілчан”

Голова облпрофради Валерій ПУХАЙ: “Чи є майбутнє у наших профспілок? Воно залежить виключно від спілчан”

Власним баченням стану та перспектив профспілкового руху в країні, на Полтавщині та в рідній галузі машинобудівників і металообробників Валерій Іванович ПУХАЙ, член Ради Федерації профспілок України, голова обласної організації профспілки «Машметал», ділився неодноразово, зокрема й з читачами «Зорі Полтавщини». Його чималий досвід профспілкового функціонера середньої ланки, яка, на наш погляд, і є головною координуючою структурою у здійсненні статутної місії найбільшої громадської організації самозахисту найманих працівників, завжди вивірену, конструктивну, а нерідко й акцентовано критичну позицію, принциповість у поцінуванні можливостей і реалій спілчанського руху варто враховувати як колегам-практикам, так і будь-кому із загалу небайдужих до перспектив профспілок в Україні.
Нині, у цьому інтерв’ю, Валерій Пухай вперше виступає у новій іпостасі – 23 січня цього року на засіданні виконавчої ради облпрофради його було обрано головою Полтавської обласної ради професійних спілок на час повноважень до наступної обласної звітно-виборної конференції.
Для тих, хто не вельми знається на дещо й справді заплутаній побудові професійних спілок – цієї важливої у будь-якому цивілізованому суспільстві організації, уточнюємо: облпрофрада – міжспілковий орган, що на добровільних засадах об’єднує галузеві профспілки регіону для вирішення спільних завдань захисту прав та інтересів людей праці, представництва профспілок в органах місцевої державної влади та самоврядування, реалізації можливостей соціального партнерства, солідарної взаємодопомоги. На Полтавщині обласна рада профспілок об’єднує 21 галузеву обласну організацію, більш ніж 2 тисячі первинних осередків, понад 170 тисяч членів профспілок.
Із новообраним очільником облпрофради, якому колеги довірили розв’язувати чимало «тугих вузлів» у профспілковому середовищі області в непростий час загроз і викликів, – наша бесіда.
Про життєву стежку
Народився Валерій Пухай у Полтаві в 1950 році, як сам каже, «з климівських», виріс у сім’ї залізничника. Середню освіту здобув у 21-й загальноосвітній школі, а середню спеціальну – в електротехнічному технікумі. Після служби в армії розпочав трудовий шлях робітником Полтавського заводу газорозрядних ламп, потім працював інженером на 20-му електромеханічному заводі (нині ПАТ «Завод «Лтава»). У робітничому середовищі виявилися й лідерські здібності – очолював комсомольців цеху, партійний осередок. Фахову освіту здобув у Вищій школі профспілкового руху. З 1981 року працював інструктором у відділах обласної ради профспілок, у грудні 1989-го спершу був призначений представником ЦК профспілки робітників важкого машинобудування, а невдовзі обраний головою її обласної організації, яка пізніше стала ланкою Всеукраїнської профспілки працівників машинобудування та металообробки. А сьогодні до обов’язків керівника місцевого «Машметалу» додалася не лише громіздка за обсягом, а ще й особливо обтяжлива, з огляду на ситуацію, відповідальність за стан справ у профспілках області загалом.
Про профспілки минулих років
До профспілок Валерій Пухай прийшов на декілька років раніше за багаторічного очільника облпрофради Леоніда Михайловича Вернигори, якого партія уповноважила «підтягти привідні паски до мас» у 1983 році. Як згадує Валерій Іванович, роки кардинального зламу усталених уявлень про місце і роль профспілок у суспільстві, що не вельми й рішуче позбавлялося від ідеологічних вериг, були на Полтавщині насправді наповнені живою роботою усіх спілчанських структур. Генератором низки новаторських ідей застосування енергії профспілкового активу й був голова облпрофради Леонід Вернигора. Вивільненим від формалізму організаторів соціалістичного змагання та низки інших невластивих функцій профспілкам області на славу вдалися й експеримент з економії коштів соцстраху на зниженні захворюваності та використанні зекономленого для розширення соціальної інфраструктури, й практична участь у механізації ручної праці, й шефство профспілок над багатодітними сім’ями та побутовими умовами на селі, а також створення обласного оборонно-спортивного табору «Старт» для підлітків тощо. Ініціативи полтавців гриміли на весь тодішній Союз. На жаль, ті «громи» у минулому. Свої претензії до «пізнього Вернигори» Валерій Пухай пов’язує не лише із загальними втратами профспілкового руху в незалежній Україні.
– Тут, на нових соціально-економічних теренах, позбавлені багатьох традиційних важелів впливу, наші «перевірені переправами» кадри інколи губляться, ставлять не на ті орієнтири, не все виходить й у Києві, й у сусідів. У нас в області, – наголошує новий керівник, – всеукраїнські профспілкові негаразди перемножилися на болючий програш майна у судах із прокуратурою, фактичний розрив зв’язків із соціальними партнерами, апатію у словах і справах. Тому президія облпрофради і задовольнила прохання Леоніда Вернигори про вихід на пенсію. Тепер спробуємо з колегами розчистити профспілкове дворище для того молодого, енергійного і амбітного лідера, який обов’язково з’явиться на нашій спілчанській господі.
«Це як зламаний палець, який болить, до чого ним не торкнешся»
– Саме так, проблем у профспілок Полтавщини сьогодні вдосталь, – підкреслює Валерій Пухай. – Найболючіше те, що фактично зводяться нанівець спроби профспілок відповідати своєму конституційному призначенню – бути соціальним партнером владі і роботодавцям. Причому потрібним не лише у сфері трудових відносин (якою, трапляється, хочуть обмежити нашу діяльність), а й на інших життєво важливих ділянках людського буття. Активний, принциповий і відповідальний профпрацівник може чимало зробити для свого спілчанина у сферах соціального захисту, побуту, дозвілля, спорту. Було б бажання!
Та з партнерством не складається, насамперед у столиці. Як член Ради Федерації профспілок України, я знайомий з перебігом недоладних стосунків профспілок України з представниками парламенту попередніх каденцій, президентами та урядами не з чуток – зсередини. Генеральну угоду укладають, ніби кидають подачку, зустрічей урядовців з очільниками профспілок, які мали б хоч якийсь результат, просто немає. А відверто антипрофспілкова позиція голови парламентського комітету з блоку питань соціальної політики Галини Третьякової продемонструвала неприкриті наміри «Зе’реформаторів» зруйнувати не лише цивілізовану схему стосунків у сфері трудових відносин, а й позбавитись профспілок як сторони діалогу.
Хвиля обурення діями дуету Милованова–Третьякової прокотилася Україною. 30 січня цього року в Кременчуці профспілки області збиралися на своє велелюдне віче, яке рішуче засудило антипрофспілкові дії можновладців. Але поки що немає ніяких підстав розраховувати на зміну позиції влади у діалозі з соціальним партнером, відтак на профспілки вже невдовзі, – переконаний Валерій Пухай, – чекають нові бої за справедливість, права та інтереси своїх членів. Пані Третьякова проігнорувала звернення профспілок, висновки фахівців, міжнародної профспілкової спільноти, Мін’юсту і науково-експертного управління Верховної Ради України, більш ніж 25 тисяч голосів, зібраних під електронною петицією щодо додаткового погодження норм законопроекту 2681 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо окремих питань діяльності професійних спілок)». 27 травня на засіданні парламентського Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів антипрофспілковий законопроект було рекомендовано до розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради України.
Президія облпрофради з обуренням сприйняла шокуючі результати розгляду, адже суспільству було продемонстровано відверто антисоціальну позицію владної монобільшості. Ми звернулися до спікера ВРУ пана Разумкова, народних депутатів від Полтавщини з вимогою домогтися на Погоджувальній раді відтермінування прийняття рішення про включення законопроекту № 2681 до порядку денного і рекомендувати профільному парламентському комітету провести додаткові погоджувальні перемовини з профспілками щодо унеможливлення порушення Конституції і законів України, міжнародних актів, ратифікованих Україною. Подивимось, як зреагують наші народні обранці.
Фактично зупинено діалог і на місцевому рівні. «Співпраця» у рамках Територіальної угоди облдержадміністрації, обласної ради, роботодавців і профспілок є переважно формальною і зводиться до обміну статистичними даними у листуванні чиновників. Звісно, у тому, що практично втрачено не лише важливий майданчик комунікації влади з наймасовішою громадською організацією, а й демократичний механізм вироблення рішень та контролю за їх виконанням, велика частка вини самої президії обласної ради профспілок. Стукали до чиновницьких кабінетів, але, виходить, надто делікатно.
Очільники області вже кілька років поспіль не реагують на запрошення до діалогу. Поступово помирають наші надії й на результативну зустріч з новими керманичами Полтавщини. Так, з одного боку, справді, заважають форс-мажорні обставини, з іншого ми не бачимо зацікавленості у використанні наших можливостей як партнера для подолання того ж форс-мажору!
Відверту байдужість виявила місцева влада до конфлікту з майном профспілок. Великі претензії у облпрофради до колишнього голови ОДА Валерія Головка – хоч би підбадьорив нас, коли Генпрокуратура відкрила полювання на наше приміщення! Ніби занімів «партнер»! Не наважився навіть спільного листа підписати, – коментує наш співбесідник перебіг «майнового конфлікту». – Наразі судові засідання, апеляції, протести і пікети добігають кінця, а Генпрокуратура реквізувала побудоване за профспілкові внески приміщення по вулиці Ляхова, тепер його мають зайняти «потерпаючі від нестерпних умов праці» правоохоронці.
Нині справа перебуває на етапі розгляду нашої касаційної скарги у Верховному Суді України, однак ця процедура може затягнутися на тривалий час. Уже сьогодні облпрофрада і керівні органи обласних організацій профспілок через брак коштів та відсутність нормативної бази щодо власності на земельну ділянку і саме приміщення не можуть утримувати споруду в належному стані, а головне – реалізовувати свої конституційні суспільні обов’язки.
Ще одна актуальна проблема, яка постала перед профспілками області, зокрема бюджетної сфери, – все ще неузгоджені стосунки з органами місцевого самоврядування – деякі нові об’єднані територіальні громади, на які покладалися такі великі надії, загрузли в дріб’язкових конфліктах, не дадуть собі ради. Скажімо, у минулому році не спромоглися використати величезні кошти, виділені на оздоровлення дітей і підлітків. Велика кількість об’єднаних територіальних громад, на жаль, виявилися слабкими союзниками профспілок у розв’язанні соціальних вузлів на місцевому рівні. Непоодинокі випадки, коли в ОТГ просто припиняють діяльність профспілкових структур, позбавляючи працівників елементарного захисту. На жаль, слід визнати, що й деякі нові очільники райдержадміністрацій не мають уявлення про суспільне призначення профспілок, їхні можливості у розв’язанні соціально-економічних проблем.

Про перспективи
Щодо них Валерій Пухай – стриманий оптиміст і підкреслює, що відповісти на внутрішні виклики, які не вчора постали перед профспілковим рухом, керівник профспілкової ланки має щоденним формуванням позитивного іміджу організації.
– З усією невідворотною гостротою постали проблеми, пов’язані з подоланням наслідків пандемії. Профспілки не мають права за цих загрозливих обставин вдавати стороннього – нас аж ніяк не обходять проблеми, що вже постають перед трудовими колективами. Так чи інакше нам – кожній профспілковій ланці – доведеться реагувати на зростання безробіття, втрати в оплаті праці, зниження рівнів соціального захисту. Якщо сьогодні, й це очевидно, потерпає бізнес, а значить, і його наймані працівники, то вже завтра біди можуть прийти до бюджетників і пенсіонерів, – ділиться тривогами голова облпрофради. – На перший план виходить й завдання зупинити скорочення профспілкового членства. Ностальгувати за часами, коли профспілкові лави на Полтавщині були справді лавами – до мільйона «багнетів»! – значить, «ховати голову в пісок». Реалії сьогодні інші. У порівнянні з минулим роком чисельність профспілок області зменшилася ще на 12 тисяч осіб. З профспілок йдуть з багатьох причин, навіть з меркантильних – відсоток на членські внески від середньомісячної зарплати сьогодні лише у розмірі 120–130 гривень. Але дехто з несвідомих «пролетарів» вважає, що краще їх витратити на «пивасик», легковажно позбавляючи себе захисту. Ось зараз, коли лютує «коронавірусний шторм», у когось, крім профспілок, є захисні інструменти?
На жаль, це замкнене коло. Міцно зав’язані причини й наслідки. Профспілка повинна використовувати увесь арсенал наданих їй законом засобів і впливів, щоб гуртувати свої ряди, довести спілчанину свою необхідність справами, надійністю, гарантіями. А член профспілки має відповісти їй активністю, солідарною участю у роботі, відданістю спілчанським ідеям. Саме отут – усі наші перспективи!
У мене є чітке уявлення про вузькі місця організації, можливі прориви фронтів профспілкової оборони. Скажімо, ефективність дій суттєво потерпає від низького рівня солідарності – хіба у Києві спроможуться зібрати десять–п’ятнадцять тисяч протестуючих проти драконівських урядових тарифів, та все одно чи почує їх влада?! Риторичне запитання. Чи не тому у нас «віджали» власне приміщення? Виявилося, що нікому було захистити власну хату.
Ніхто, окрім нас самих, не подолає задавнену ще з радянських часів «кишеньковість» деяких голів профкомів. Як і раніше, конфлікт голови профспілкової організації з адміністрацією, швидше за все, матиме наслідком пошук тим надто принциповим головою нової роботи. В області відсутні приклади перемоги нашої сторони у подібних ситуаціях. Але можна бути певним – невіра у можливість профспілки захистити свого члена поповзе далі з цього колективу, опускаючи взагалі авторитет профспілок кудись до плінтуса.
Про роздробленість галузевих профспілок і облпрофраду
Окреме і важке питання, пов’язане все з тими ж перспективами, – подолання роздробленості галузевих профспілок. Валерій Іванович зазначає, що вже навіть, якщо так можна сказати, трохи співчуває собі – стільки разів доводив і з трибун, і в дискусіях за столами, і в газетних статтях давно «перезрілу» потребу припинити існування малочисельних організацій.
– На що здатна обласна організація профспілки з чотирма сотнями спілчан? З яких три сотні – пенсіонери. Скажімо, в Полтавській області діють декілька близьких за галузевим принципом профспілкових об’єднань. Відтак консолідація колективів машинобудівників, металообробників, приладобудівників, металургів, автоскладальників в одній галузевій спілці зробила б цю структуру законодавцем соціальної сфери! – зазначає Валерій Пухай. – Та поки що усі ініціативи залишаються нереалізованими: через амбіції київських чиновників працівники ПАТ «Полтавський автоагрегатний завод», АТ «АвтоКрАЗ», ПАТ «Електромотор», ПрАТ «Хорольський механічний завод», ВАТ «Карлівський машинобудівний завод» живуть наодинці зі своїми проблемами. А якби, лише уявіть, профспілки колективів цих підприємств об’єдналися з профспілками ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» і підприємств «Машметалу»… Не бачимо власної вигоди?
Насамкінець Валерій Іванович ділиться дещо несподіваним – об’єднання, кермувати яким його обрали всього лише кілька місяців тому, давно потребує припинення. Голова облпрофради признається, що давно сумнівається у доцільності існування обласного міжспілкового органу в існуючому з 1948 року форматі. На його думку, ефективнішим було б сьогодні представництво Федерації профспілок України в Полтавській області.
– Поміркуйте, зокрема, про різке скорочення бюрократичних процедур. А також про зникнення (й давним-давно) паритетності між облпрофрадою, тодішнім обкомом партії і облвиконкомом. Адже сучасні структури місцевої влади практично не потребують ніякого узгодження рішень з профспілками. Територіальна угода? Не смішіть наші профспілкові квитки. Вчорашні амбіції бути третім органом в області упираються у відсутність достатніх коштів на їх реалізацію.
А ось структурний орган ФПУ з належним централізованим фінансуванням і повноваженнями контролера за виконанням рішень профспілкової сторони Генеральної угоди на місцях, координатора спільних галузевих зусиль осучаснив би практику боротьби за права та інтереси спілчан. Тож, поміркуйте! – підсумовує розмову голова Полтавської обласної ради профспілок, член Ради ФПУ Валерій Пухай.

На фото: Енцо Саваріні, керівник профспілки ІГ Метал м. Зінген (ФРН); Петро Латиш, голова обласної організації профспілки працівників житлокомунгоспу, місцепрому, побутового обслуговування населення; Валерій Пухай, голова обласної організації профспілки «Машметал».

Вадим ДЕМИДЕНКО
Журналіст
Андрій ФІАЛКОВСЬКИЙ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий