Гори – випробування для сильних  духом, харизматичних романтиків

Гори – випробування для сильних духом, харизматичних романтиків

Для полтавця Юрія Ткаченка захоплення альпінізмом переросло у стиль життя. Нині він – керівник гірського клубу «Ірбіс», де діють дві спортивні секції з альпінізму: для дорослих та дітей. Клуб входить до Федерації альпінізму і скелелазіння в Полтавській області, яка є осередком Федерації скелелазіння України.
На перший погляд здається, що немає різниці між альпінізмом і скелелазінням. Насправді відмінність є, і значна. Альпіністи ходять у гори, долаючи сніжні, льодові та скельні перешкоди за допомогою спеціальних інструментів і додаткового спорядження (льодоруби, льодобори, «кішки»), при цьому найчастіше борються з погодними умовами, відстанями… Скелелази ж для долання скельних перешкод використовують спорядження не для допомоги, а виключно з метою страхування. Для скелелазів важливою є складність траси та здолання її власними силами, а не висота маршруту. Зокрема скелелазіння – це вид спорту, який полягає у вільному просуванні (найчастіше – сходженні) по природному (скеля) або штучному (скеледром) рельєфу. Це самостійний вид спорту, який виріс із альпінізму й нерозривно пов’язаний з ним.
Про ці види спорту – наша розмова з Юрієм Ткаченком.

– Юрію Володимировичу, про що насамперед потрібно пам’ятати, йдучи в гори?
– У гори необхідно йти з напарником, якому ти довіряєш. Недарма популярна фраза: якщо хочеш випробувати людину, візьми її в гори. Якщо людині не довіряєш повністю, то не можеш зосередитися на проходженні маршруту і досягти вершини. В гори людина повинна йти фізично та морально підготовлена. Вміти працювати в групі. Фізична підготовка – це вміння долати труднощі під час походу: недосипання, кисневе голодування (мова йде про піднімання на високі гори). А з моральної підготовки – це довіра, витримка в екстремальних ситуаціях. І ще один не менш важливий нюанс – гори потрібно не підкорювати, а підійматися на них. Це – неписане правило кожного альпініста. Гора або дозволяє піднятися на вершину, або ні. Якщо не дозволяє, то не варто намагатися «штурмувати вершину». Така необачність може призвести до обмороження, а в гіршому випадку – до смерті.
– Можете назвати вартість самого походу в гори і спорядження?
– Спорядження оновлюємо, відколи почали працювати. А це – вже вісімнадцять років. Головним чином робимо це за свої кошти. Отримав заробітну плату – купив нове взуття, рюкзак чи мотузку. Але люди, які приходять до нас в клуб, отримують мінімум технічного спорядження – карабіни, мотузки та взуття для підняття в гори – за кошти членських внесків. Усе інше кожному доводиться купляти окремо. А це – спеціальне взуття та екіпіровка. Варіантів, де в Україні їх можна придбати, два: економний (секонд-хенд) або дорожчий (магазин спортивного спорядження). Наприклад, якщо збиратися в похід в гори «з нуля» (враховуючи вартість спорядження), доведеться викласти приблизно півтори тисячі доларів із людини.
– Як поставилися близькі до вашого захоплення?
– До мене в родині ніхто цим не займався, тож, звісно, батьки хвилювалися. Потім змирилися. Мама навіть зі мною їздила. Дружина також має другий розряд з альпінізму. Тренує дітей. Син займається скелелазінням, мандрує разом з нами. До його народження ми довго освоювали гори Кавказу, Приельбрусся, Унтал. На Кавказі є знакова гора, куди хочеться дуже сходити, – Ушба. Раніше по 5–6 разів на рік проводили спортивні збори в Криму (але з 2014 року не їдемо в той район) та кожного року взимку підіймаємося на Говерлу, Петрос, інші вершини Українських Карпат згідно зі встановленими клубом спортивними програмами.
– У поході дотримуєтеся якогось спеціального харчування?
– Харчування в горах буває трьох форматів. Перше ми називаємо більш домашнім. Якщо подорож не надто спортивна, ми готуємо на природі борщі та інші страви української кухні. Якщо подорож більш спортивна, маємо себе обмежувати. Головний стратегічний продукт в горах – сало. Його ми беремо однозначно. Другий формат – це бутерброд з салом та сухий пайок. Найважче, коли потрібно працювати на стінах. У цьому разі слід все розраховувати. На деяких маршрутах з собою необхідно нести навіть воду. Тому беремо легкий посуд і провіант, який доводиться визначати буквально по грамах на людину.
– Як часто доводиться тренуватися, щоб тримати себе у формі?
– Скелелази мають два варіанти тримати себе постійно в формі – на штучних скеледромах (в Полтаві на базі гірського клубу «Ірбіс» функціонують дві скелелазні бази: болдер-зал «ON – SITE», який знаходиться в спорткомплексі «ОЛІМП» ПУЕТ за адресою: вул. Коваля, 3, та скеледром «ІРБІС» в спортзалі ДСНС за адресою: вул. Маршала Бірюзова, 26) або їхати у теплі країни – Грецію, Іспанію чи Туреччину. Альпінізмом можна займатися цілий рік. Кожен сам обирає, в яку країну їхати. Бажано володіти англійською мовою.
– Які небезпеки чатують на спортсменів у горах?
– У гори не можна їхати недолікованим. Бо чим вище людина сходить, тим більше загострюються хронічні хвороби. Якщо в місті людину лише трохи непокоїть зуб, то в горах біль значно посилиться. За мою практику траплялися невеликі неприємності. Одного разу людина пошкодила ногу, а іншого разу дівчинку довелося спускати з гір, бо в неї стався набряк легень. Коли ми її спустили на кілометр нижче, вона прийшла до норми. Доводилося брати участь і в рятувальних роботах, коли інші альпіністи потрапляли в біду. В Карпатах є небезпека загубитися в тумані. Доводиться рятувальникам довго шукати невдалого альпініста чи туриста.
– Пам’ятаєте своє найважче сходження?
– Іноді буває важко сходити і на легкі маршрути, коли потрапляєш на негоду. Одного разу в Криму навчальний маршрут, який ми зазвичай проходили групою за півтори години, долали вдвох чотири години. На той момент у горах лежало до півметра снігу. З важчих маршрутів сходили на Шан-Каю. Витратили три дні на сходження на стіну через непогоду.
– Яку найвищу вершину вдалося підкорити?
– Найвища точка, куди доводилося підніматися, – Ельбрус (4200 метрів над рівнем моря). Тоді також погода не дозволила піднятися на вершину. Маршрут не дуже складний, якщо підійматися не взимку. Потрібно лише потрапити у так зване «вікно», коли гарна погода. Всі маршрути навіть важко згадати. Вони записані у кожного альпініста в альпокнижці.
– Плануєте ще якось розвивати цей спорт у Полтаві?
– У Полтаві не вистачає якісного скеледрому, який є, наприклад, у Києві, Харкові, Одесі чи Дніпрі. Хочемо його збудувати. Вже навіть проект є. Можливо, подамо свій проект на «Бюджет участі» й отримаємо гроші.

Юлія ХОМЕНКО
“Зоря Полтавщини”

Поділися:

Добавить комментарий