Гортаючи сторінки  книги життя

Гортаючи сторінки книги життя

Життя прожити – не поле перейти… Можливо, тому не кожний без вагань і сумнівів може озирнутися назад та сміливо вдивлятися у майбутнє. У В’ячеслава Григоровича Тютюнника, якому сьогодні виповнюється симпатичних 75 літ, тут все просто. Йому не соромно простежити свій шлях – від містечка Вожаелі в Республіці Комі, де він народився, до рідного сімейного гнізда у Полтаві.
Друга світова війна поранила батька Григорія Омеляновича й обпалила долю Софії Силівни, матері, яка виховала чотирьох синів. В’ячеслав – найменший.
Уже в 1944 році звільнений рідний Зіньків прийняв українську родину. Повоєнне дитинство, школа, напутнє слово старшого брата Анатолія і В’ячеслав – студент Харківського автодорожнього інституту. Так у них по-братньому поєдналися вміння автомобіліста і майстерність будівничого доріг.
Але цьому треба було ще навчитися. З великою повагою В’ячеслав Григорович згадує своїх інститутських вчителів – професорів Б.П. Назаренка, В.О. Російського, О.Т. Батракова, Я.А. Калужського, а чоловічу дружбу зі своїм побратимом по громадській роботі А.М.Туренком зберіг назавжди. Анатолій Миколайович з 1992 року очолює Харківський національний автомобільно-дорожній університет, він – професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений діяч науки и техніки України.
В’ячеслав навчався сумлінно, але в 1962 році довелося одягнути форму військового моряка. Океанські шторми чотири роки гартували тіло і дух нашого земляка. І вже у 1970-му після закінчення інституту на посаді виконроба він розпочав трудову діяльність у колективі Полтавського шляхобудівельного управління № 9. То був початок, а далі – всі сходинки ієрархії будівничого доріг місцевого, обласного і республіканського значення.
Але з огляду на вимогу часу в 1986 році В’ячеславу Григоровичу довелося зайняти посаду заступника начальника обласного управління із забезпечення нафтопродуктами, яке у 1993-му було реорганізовано у ВАТ “Полтаванафтопродукт”, а його призначено генеральним директором.
Віддавши 22 найкращих роки невтомної праці налагодженню важливого для вітчизняної економіки виробництва, він передав посаду молодим, а сам, уже в пенсійному віці, очолив департамент в обласній федерації футболу.
Численні грамоти, медалі, державні відзнаки свідчать про достойність того, хто ними володіє, але найбільше гріє широку душу і неспокійне серце В’ячеслава Тютюнника його родина: дружина Валентина Михайлівна, доньки Ірина та Людмила. Вони пройшли дорогою батька, створили свої сім’ї, і вже онуки торують свої шляхи. Дмитро – аспірант Національного університету імені Т.Г. Шевченка, а В’ячеслав – магістр Харківського національного автодорожнього університету. Вони подарували і правнуків – Максимка й Артемка. Дід високо оцінив досягнення обох онуків, побажав обом поспішати робити добро, жити повноцінним життям і, мимоволі посміхнувшись, задумався, що 75 – це ще не “Ого-го!” і тим більше – “Не рятуйте!”. Тож нехай здоровиться і щасливиться на многії літа, шановний ювіляре!

Максим ЛЯПАНЕНКО
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий