«Гожих днів більше. Трудися – і все буде добре»

Микола Андрієнко.

«Гожих днів більше. Трудися – і все буде добре»

Коли юний Микола Андрієнко стояв перед вибором професії, колгоспи масово отримували автомобілі різних марок. Серед хлопців досить популярною була професія водія. Тож і він вирішив не відставати від моди, а про всяк випадок подав документи до інституту. Успішно склав екзамени. Швидко промайнули цікаві студентські роки, і в 1976 році отримав диплом з відзнакою про закінчення агрономічного факультету Полтавського сільськогосподарського інституту.
З того часу й до сьогодні він – генерал полів. А конкретніше – зараз керівник СК «Придніпрянське», заслужений працівник сільського господарства України.
Не минуло й захоплення технікою: щодня за кермом автомобіля. Бо кабінетна робота – не його стиль керівництва. Інша справа – поле, ферма, виробничі підрозділи… Так, за повсякденними клопотами не помітив, коли черговий ювілей став на порозі.
Уперше за мою тривалу журналістську роботу Микола Іванович був безапеляційним: «Нічого не пишемо. Війна. Складна економічна ситуація. Посівна невідомо якою буде. Дуже неспокійно на серці!..». І хоч важко не погодитися з аргументами шанованого чоловіка, та цього разу вирішила піти наперекір його настійним «рекомендаціям»… Тож переглянула власні архіви, заручилася підтримкою друзів і пропоную вашій увазі розповідь про ювіляра.
Микола Андрієнко – місцевий з діда-прадіда. Народився на хуторі Карпенківка, нині це територія села Придніпрянське, що в Кобеляцькому краї. Так сталося, що ця місцина не потрапила в зону затоплення під час створення Кам’янського водосховища, і він до сьогодні мешкає там, де слухав розповіді дідуся Михайла про старовину. З малих літ його найбільше цікавила тема землі: де була козацька земля, де панська; якими були земельні наділи, де були пасовища; як обробляли, який реманент мали, які технології застосовували…
Мені пригадався такий епізод з дитячих років Миколи Івановича, про який він колись розповів:
– Після переселення не вистачало приміщень, тому в другій половині школи зберігали посівний горох. Повертаючись після уроків, набрав у кишені гороху й сіяв вздовж стежки. Коли дорослі побачили сівальника, то першим, хто став на мій захист, був тодішній голова колгоспу Василь Федорович Рудяга – мудрий, грамотний, порядний керівник.
Він так оцінив вчинок школяра:
– Це росте майбутній хлібороб. Побачив, що земля парує, значить, треба сіяти. От і посіяв.
Слова керівника стали пророчими. Свій перший трудовий досвід отримав після закінчення шостого класу. З того часу кожні наступні літні канікули працював у колгоспі на жнивах. Найбільше приваблювала професія агронома. Розумів: від його знань, сумління, професійної майстерності залежить доля урожаю. Хоча, як колись зізнався Микола Іванович, інженером теж міг би стати непоганим:
– Дорога в школу пролягала через тракторну бригаду. З дому виходив рано, щоб затриматися в бригаді. Знав усю техніку й людей, які на ній працювали. Не раз зустрічав голову колгоспу Василя Федоровича Рудягу, який казав: «Придивляйся, синку, тобі це в житті згодиться». Звідки він це знав?
Ось уже 50 років Микола Андрієнко не минає тракторної бригади, адже польові роботи й техніка невіддільні одне від одного. Так було й тоді, коли працював головним агрономом. Нічого не змінилося і тоді, коли в 1989 році почав виконувати обов’язки, а в 1991 році став керівником. До питомих клопотів агронома: як перезимують озимі; чи будуть гарні сходи ранніх культур; чи спрацюють засоби захисту рослин; чи не піднесе сюрпризу погода; якою буде урожайність, додалися й інші: як вижити, адже через низькі закупівельні ціни економіка господарства валиться… Ось і зараз допікають проблеми: де взяти кошти, щоб купити насіння, пальне, добрива, запчастини?..
До труднощів Миколі Івановичу не звикати. Але він не скаржиться, а шукає й знаходить розв’язання складних проблем. Коли ж буває зовсім важко, має ліки для душі: іде до коней (це захоплення передалось від дідуся, який дуже любив гнідих і вороних) або до голубів: вони заряджають позитивом. Якщо є нагода, відвідує виставки голубів та декоративних птахів.
Але нагода відволіктися від виробничих справ випадає дуже рідко, навіть узимку. Господарство розвиває тваринницьку галузь, має статус племзаводу з розведення української червоно-рябої породи ВРХ, а це потребує чіткого дотримання технологій, ретельності й відповідальності. Результати говорять самі за себе: попит на нетелів перевищує пропозицію, молочна продукція натуральна, без домішок. До того ж земля постійно отримує органіку, що сприяє високим урожаям сільськогосподарських культур. Про рослинницьку галузь Микола Іванович може говорити безкінечно. По кожному полю може надати точну інформацію: яку культуру в якому році сіяли, який урожай зібрали, яка була погода. До речі, його особистий прогноз набагато точніший, ніж відомих синоптиків.
Пригадую, як розповідав про перше «хрещення» погодою, яке пройшов на початку трудової біографії:
– Це був 1977 рік. Дощі в період жнив не припинялися. Прийшов додому знервований, стомлений, а дідусь подивився на мене й каже: «Не панікуй. Гожих днів більше. Не зівай. Трудися – і все буде добре. На щастя, гожих днів і врожайних років більше». І, справді, так і є.
Не порахувати, скільки у трудовій біографії Миколи Андрієнка було погожих і дощових років, урожайних і не зовсім; скільки засіяв гектарів, зібрав зернових і технічних культур, цукрових і кормових буряків!..

«Гожих днів більше. Трудися – і все буде добре»
Микола Андрієнко, Володимир Тищенко.

У всі часи тісно працював з наукою, є почесним професором Полтавського аграрного університету. Про цю сторінку біографії ювіляра розповідає його однокурсник, доктор сільськогосподарських наук, професор, завідуючий кафедрою селекції, насінництва, генетики Полтавського аграрного університету, заслужений працівник сільського господарства Володимир Тищенко:
– Наше знайомство відбулося в далекому 1971 році, коли ми стали студентами агрономічного факультету. Більше того, жили в одній кімнаті гуртожитку. Микола Андрієнко виділявся високим зростом, допитливістю, справедливістю і об’єктивністю. Оскільки я мав трохи більше життєвого досвіду (вступив до інституту після служби в армії), мене обрали старостою. Першим моїм помічником у питаннях навчання і дисципліни групи був Микола. Він – природжений лідер у всьому. Задавав тон у навчанні. Сидів у перших рядах, ретельно конспектував лекції. Має феноменальну пам’ять, часто вступав у дискусії з викладачами, оскільки мав власну точку зору як з питань агрономії, біології, так і спеціальних предметів.
Коли проходили виробничу практику, ніколи не ухилявся від роботи, завжди був у числі перших. У спорті теж був кращим, особливо – у волейболі. А ще він виділявся тим, що отримав певний досвід роботи в сільському господарстві, знав не лише теоретично, як вирощують і збирають хліб, а мав практичні навики роботи на тракторі й комбайні.
Дипломну роботу захистив на відмінно, здобув спеціальність ученого агронома, а високий рівень знань засвідчив диплом з відзнакою.
З роками наша студентська дружба лише міцніла. Коли я працював над кандидатською дисертацією, саме Микола Андрієнко надав мені багато цінних порад щодо селекцій сортів різних культур, особливостей технології їх вирощування…
СК «Придніпрянське» – базове господарство аграрного університету: всі новітні сорти проходять тут випробування. Для нас, науковців, це дуже важливо, адже ми працюємо в центральній зоні, хлібороби – у південній, тому ми можемо бачити, як сорти адаптуються до умов, які мають якісні показники та смакові властивості.
Один з потужніх сортів озимої пшениці ми планували назвати «андріана», але держкомісія не затвердила назви, й сьогодні це відома «царичанка» – один з кращих сортів озимої пшениці, з якого випікають надзвичайно духмяний хліб. Пригадую один із заходів у полтавському театрі імені Гоголя. Так сталося, що Микола Андрієнко трішки запізнився на нього і зайшов у зал з короваєм, спеченим з борошна з «царичанки». По залу поширилися неймовірні пахощі хліба й усі забули про дійство на сцені. Коли ж по закінченні заходу всіх пригостили, то висновок був однозначний: «Надзвичайно смачний!» А взагалі дуже багато нових сортів не лише озимої пшениці пройшли випробування саме в Придніпрянському.
Тісно співпрацює господарство з науковцями ДУ «Інститут зернових культур» НААН. Починали з вирощування гібридів кукурудзи «дніпровський», «кремінь», зараз популярними є гібриди «почаївський», «оржиця», «хортиця», «хотин», «сармат», які краще адаптовані до погодних умов та вологовіддачі не лише в Україні, а й Казахстані, куди реалізує насіннєвий матеріал СК «Придніпрянське».
Відомий не лише в Україні селекціонер, доктор сільськогосподарських наук, професор, академік, завідувач відділу Інституту зернових культур Борис Дзюбецький розповів:
– Коли з’являється новий гібрид кукурудзи, ми традиційно апробуємо, тестуємо його на полях СК «Придніпрянське». Можна назвати не один десяток гібридів, які «пішли» саме звідси, стали популярними як за агрономічними та біологічними властивостями, так і за напрямками використання.
Мають у кооперативі не лише насіннєві, а й товарні посіви зернових і технічних культур, вирощували по 800 центнерів з гектара цукрових буряків, візитною карткою господарства є лікарські трави – волошка синя, ехінацея, м’ята, меліса, нагідки…
Микола Іванович Андрієнко упродовж багатьох років поєднує виробничу діяльність з депутатською роботою. І хоч звик жити в такому напруженому ритмі, та часом шкодує, що «не бачив, як росли діти, не бачу, як росте онук»…
Як не було б важко, та Микола Андрієнко завжди пам’ятає наказ батьків: робити добро, на зло відповідати добром. Цей заповіт виконує упродовж життя, творить добро на землі і відчуває себе щасливою людиною.

Наталя ПУЗИНА
Журналіст

Поділися:

Добавить комментарий