Хіба щось є дорожче за життя...

Хіба щось є дорожче за життя…

Полтавські глядачі упродовж чергового карантину знову дуже скучили за своїм театром (мабуть, і він так само – за ними). Але тим яскравіші їхні емоції і враження, адже після довгого чекання театрали мали нагоду зустрітися майже з усіма відразу акторами Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя, що задіяні в новій виставі (лише четверо лишилися поза нею, сказав режисер). Прем’єра шекспірівської трагедії «Ромео і Джульєтта» готувалася на 27 і 28 березня, до Міжнародного дня театру, а відбулася 14 і 15 травня. Журналістам та ще багатьом друзям гоголівців випало побачити її першими – 13 травня на допрем’єрному показі.

Отож, Шекспір – «душа» епохи Відродження. І – відома цілому світові приблизно із 1595 року історія трагічного кохання двох юних веронців, що походять із давно ворогуючих знатних сімейств Монтеккі (заслужені артисти України Олександр і Тетяна Любченки) й Капулетті (провідний актор театру Володимир Філатов і заслужена артистка України Маргарита Томм). В Італії цю легенду переказували в усній формі ще до появи її літературних записів з-під пера різних авторів – і то ще до Шекспіра. Данте в «Божественній комедії» згадує імена ворожих одне одному Монтеккі й Капулетті. Невідомо, що було й чи так було насправді, мало знає історія й про самого Вільяма Шекспіра, але те все – уже не важливе, головне – маємо безсмертну поетично натхненну геніальну п’єсу, не раз осмислену й переказану митцями різних жанрів, а все одно – чекання заворожує: що буде ось зараз на сцені полтавській? А це вже третя постановка «Ромео і Джульєтти» в літописі нашого театру.
Відразу бачимо поділений навпіл простір, наростає музика і схрещуються червоні промені прожекторів – може, так задумано, а може, й випадково це «звучить» як прелюдія дійства. І звучать вступні слова про те, що ненависть страшна, та любов – страшніша. Бо – сильніша навіть за смерть. Гарячі голови, задерикуваті хлопці – слуги обох родин – схрещують свої мечі, розгорається бійка, втягуючи в давні розбірки родичів і друзів веронських ворогів. Виходять на майдан пари – Капулетті і Монтеккі, з’являється герцог Веронський Ескал (заслужений артист України Олег Шеремет – свого часу він грав на цій сцені Ромео), наказуючи главам сімейств припинити ворожнечу, бо відтепер винуватець кровопролиття буде покараний смертю. І ще ніхто з містян не відає, що то так пророчо закликається смерть у розв’язку давніх чвар. А глядач уже в дійстві – у його стрімкому вирі, забувши свої колишні враження від читання Шекспіра, від кінофільмів і музичних поем за його п’єсою – все наче вперше. Така вона – магія театру. І саме тут можна було вже сказати: це – новий успіх гоголівців!
Класична картинка: юна прекрасна закохана Джульєтта (Мар’яна Мощар) на балконі під зоряним небом уголос звіряє свою мрію, її чує ще не помічений нею Ромео (Олександр Бородавка). Із ненависті постало її кохання, але ворог їй – не він, лише його ім’я. І юнак, забравшись на балкон, палко запевняє, що готовий зректися свого ймення заради коханої, вони ж обоє не винні у чварах їхніх родин. А тому й отець Лоренцо (заслужений артист України Богдан Чернявський) береться допомогти закоханим – із вірою в те, що їхній шлюб оберне на любов «злобу двох сімей».
Так, усе знайоме, чому ж тоді сльози в очах багатьох із глядачів? Відповідь все та ж – магія театру! І без цих зустрічей глядачів і акторів усі втрачають таке особливе свято для душі – оту розкіш спілкування, мабуть, у ментальному вимірі.
Постановку п’єси здійснив головний режисер театру, заслужений діяч мистецтв України Владислав Шевченко. Художник-постановник – головний художник театру Ірина Кліменченко. Балетмейстер – Світлана Мельник, хормейстер – Катерина Романчук. Супроводжує виставу музика столичного гурту «In Signs». Цікава, злагоджена робота усіх цехів театру.
Любов сильніша за смерть – над могилами своїх дітей Монтеккі й Капулетті полишають криваву ворожнечу. Одвічний посил жорстокому світові з його війнами, конфліктами, ненавистю. Заради чого? Хіба щось є дорожче за життя, дароване Творцем?

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий