Хліборобське сумління, солдатський обов’язок

Хліборобське сумління, солдатський обов’язок

Свого часу котелевець Сергій Чорнорук здобув у Полтавському ПТУ-9 спеціальність токаря. Потім працював трактористом у колгоспі, відслужив строкову військову службу в Казахстані в одній із частин ракетних військ.
Звільняючись у запас, звісно, й думки не мав, що знову доведеться стати військовим. Повернувся на попереднє місце роботи в село Михайлівка Перша. Згодом одружився й переїхав на постійне місце проживання в Котельву. Влаштувався на роботу в СВК «Батьківщина».
– Працював шофером, трактористом, комбайнером, – розповідає Сергій Олександрович. – Коли ж розпочалася російська агресія на сході України, твердо вирішив стати на захист рідної української землі. У 2015 році, коли була оголошена чергова хвиля мобілізації, звернувся у Котелевський райвійськкомат. Оскільки мені вже виповнилося 50 років, відмовили у проходженні військової служби. Я все ж наполягав, успішно пройшов медкомісію… Був направлений у навчальний центр «Десна», потім – у Кропивницький, де був зарахований до складу 55-го автомобільного батальйону.
Згодом наш батальйон відбув безпосередньо в зону проведення антитерористичної операції. Потрапив я відразу на першу лінію оборони в місто Маріуполь. Тут перевозив наших бійців, а також боєприпаси, воду, продукти для військових. Через рік повернувся додому, в Котельву.
– Побув трохи вдома, – продовжує Сергій, – та й знову повертався туди, де точилися запеклі бої з ненависними російськими агресорами, де залишилися мої бойові побратими. У зоні бойових дій на першій і другій лініях виконував різні поставлені переді мною бойові завдання. З 2016 року по липень 2021 року мав чотири відрядження у фронтові й прифронтові райони.
Наш земляк служив у складі кількох батальйонів 58-ї окремої механізованої бригади поблизу Луганська, в Горлівці, Пісках, Кримському, Мар’їнці.
Удома з нетерпінням очікували його дружина Тетяна, яка трудиться швачкою, та син Олександр, який нині працює в Котелевському ПТУ-54.
– Наскільки складною видалася ваша військова служба?– цікавлюся у Сергія.
– На війні всього буває. Перевозити вантажі доводилося практично по всій лінії фронту. Одного разу з Маріуполя доставляв снаряди для нашої реактивної техніки в Мар’їнку. Колона наших автомобілів потрапила під мінометний обстріл ворога. На щастя, тоді все минулося благополучно. Боляче було дізнатися, як від рук снайпера загинув мій хороший бойовий побратим з Конотопа Сумської області…
Сергій Олександрович Чорнорук нагороджений почесною відзнакою «За оборону Маріуполя», медаллю «Учасник АТО», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».
– Можливо, знову поїду на фронт, – підсумовує нашу бесіду Сергій. – Найбільше моє бажання – щоб ця війна закінчилася нашою перемогою, щоб на рідній землі настали мир та спокій.

Анатолій ДЖЕРЕЛЕЙКО
Журналіст

Добавить комментарий