"Хоч цибуля і гірка, та без неї страва не смачна…"

«Хоч цибуля і гірка, та без неї страва не смачна…»

Останні кілька років полтавські дачники скаржаться на те, що «вироджується» цибуля. У декого вона інтенсивно хворіє з моменту сходів, у декого загниває у сховищі чи «на півдорозі» до формування повноцінної головки…

Дбайливий господар з Полтави Андрій Іваненко з року в рік покладається на власний посадковий матеріал цибулі і готовий поділитися своїми знаннями. Прикметно, що господарює він переважно за старими традиціями, хоча й цікавиться сучасними аграрними технологіями. Практично не користується «хімією» на городі. А грядку під цибулю починає готувати з осені. Завдяки такому підходу, запевняє, з його сіянки в перший рік виростає велика ріпка, а при дотриманні оптимальної чистоти посівів вага 6 – 7 голівок доходить до 1 кг.
«У ці непрості часи власна городня продукція стала чи не єдиним засобом виживання багатьох родин. Що вже говорити про пенсіонерів, які і до війни не мали змоги харчуватися «лише з магазинів». Тому ще у молоді роки, коли моя родина отримала житло в Полтаві, я прагнув купити хоч маленьку земельну ділянку за містом, щоб побудувати невеликий заміський будинок. Була така непереборна тяга до землі, хоча я в селі не ріс, нікого там не було з рідних. Мати померла рано, а батько все життя був «біля станка». Важка праця також рано його забрала від мене. Тож особливих статків не мав, та все ж незрозуміло, куди далі рухатиметься ринок нерухомості, вдалося на заощаджені кошти купити невелику дачу, де вже понад двадцять років вирощую овочі – картоплю, цибулю, часник, томати, огірки, гарбузи, перець та капусту. Дуже непогано родить цибуля, яку вирощую за власною технологією. Вона малозатратна, але ще жодного року не підводила. Звісно, технологію я «осучаснив». Бо ж, приміром, кінського гною, яким раніше удобрювали городи, нині не знайти. Довелося замінити на коров’ячий. Тепер у селах мало хто тримає корівок, тож замінюю курячим послідом чи який вдається роздобути» – розповідає господар.
В Андрія Іваненка земельна ділянка – суцільний чорнозем. Тому під час осінньої підготовки «важкої» грядки вносить органічні добрива – гній та деревний попіл. Коли перекопує грунт під цибулю, грудки не розбиває. Якщо зима вмдасться сніжною весь сніговий покрив піде у землю, а не стікатиме. Знезаражує ділянку наприкінці листопада – початку грудня, в залежності від того, як рано випадає перший сніг. Для цього вносить у невеликій кількості негашене вапно, яке краще просіяти через дрібне сито. Талими водами вапно просочиться в землю і зробить свою справу. «Щоб ділянка надто не промерзла, мульчую всім, що знаходиться у господарстві – тирсою, соломою, листям. Про цей метод мені розповіли самі городники, бо ж раніше мульчуванням також ніхто не займався. Але тоді всі зими були сніжними, у дитинстві снігу намітало вище нашої хати. І він не розтавав до весни. Сусіди і знайомі селяни робили своєрідні снігові бурти і зберігали так капусту, буряки для корови, сирий жом. Сучасна ж імпровізована мульча «тримає» у грунті додаткову вологу, навесні земля пухкіша, легше піддається обробці. Зі сходом снігу можна починати сіяти цибулю. Багатьом секретам городництва довелося вчитися вже у сусідів, читати спеціалізовану літературу. На початку березня повторно вношу негашене вапно, а площу, де ростиме цибуля, вирівнюю під посадку грабельками і формую рядки», – ділиться Анатолій Іваненко.
Догляд за цибулею простий. Але головний секрет успіху господаря -екологічні підгодівлі, боротьба з бур’янами та часте розпушування грунту, щоб повітря вільно доходило до кореневої системи. «Цибуля дуже не любить утоптаного грунту та неконтрольованих підживлень. Від надмірних удобрень гноєм вона загниває у сховищі. Цибулю достатньо підгодувати один раз, коли починають наливатися головки. Якщо збираєтеся підживлювати свіжим курячим послідом, не робіть надто міцної концентрації. Досить буде стакан посліду розвести двома десятками стаканів води. Краще поливати не сам рядок, а вилити розчин у невеликий рівчачок, який роблю між рядками. Цибуля сама візьме потрібну їй кількість добрива. Добре овоч відгукується і на підживлення у цей період зеленою збродженою масою з бур’янів. Щоб відлякати цибулеву муху зелене перо можна обробляти 3-трипроцентним розчином бордоської рідини або марганцівкою.
Коли настає пора збирання врожаю, не поспішайте відразу переносити цибулю до комори. Вона повинна «вигрітися». Тоді взимку менше буде піддаватися численним захворюванням. Після викопування її ще на добу можна залишити на грядці для досушування, поклавши у рядки. Це за умови, що сонце не буде надто пекти і не дощитиме. За цей час її потрібно кілька разів перевернути. Після цього ще майже два місяці цибулю не заношу до сховища, а, виклавши в один шар, досушую на сіннику або горищі будинку, слідкуючи, щоб на неї не потрапила волога. До холодів вона знаходиться там, а потім сортую і заношу в прохолодне сухе укриття. Зберігаю у картонних коробках з прорізами для вентиляції. Краще, коли ящики невеликі – з під кондитерських виробів, приміром. Це збільшить шанси на те, що цибуля відмінно перезимує, хоча й часу на її «переогляд» потрібно буде більше» – відзначив господар.
Цибуля та часник практично завжди погано зберігаються у погребі, бо для них там висока вологість. Але ще гірше вони зберігаються у сховищі, температура в якому часто варіюється від мінусової до плюсової. Найкраще місце – суха прохолодна комора, де у випадку сильних морозів цибулю можна буде утеплити підручними матеріалами. Овоч краще перебирати раз на місяць, бо одна уражена головка може призвести до масової гнилі всього урожаю.

Юлія ХОМЕНКО

Поділися:

Добавить комментарий