Хоча б дві години в день не розмовляти один з одним

Хоча б дві години в день не розмовляти один з одним

Поради психотерапевта, як на карантині зберегти «хорошу погоду» вдома

Як пережити вимушений карантин без паніки і нервових зривів? Чим зайняти себе в ці дні? Що допоможе відволіктися від тривожних думок? У чому шукати позитив у ситуації, що склалася? Ці та інші запитання ми поставили доктору психологічних наук, професору Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка, сімейному психологу і психотерапевту Кірі СЄДИХ.

«Отримання інформації про коронавірус потрібно обмежити 10–30 хвилинами в день»

– Кіро Валеріївно, лікарі стверджують, що у вразливих людей на тлі переживань може навіть з’явитися одна з ознак коронавірусного захворювання – підвищена температура.
– Не можу цього стверджувати, так само, як і заперечувати. Але точно знаю: коли людину накриває паніка, у неї зашкалюють артеріальний тиск і частота серцевих скорочень. Це дуже шкідливо для судин. Може трапитися навіть інсульт або інфаркт.
– Яка інформація найбільш негативно впливає на нашу підсвідомість?
– Коли день у день ми слухаємо повідомлення про велику кількість смертей, у нас наростає тривога. Просто наша психіка так влаштована, що ми відразу автоматично уявляємо картину смерті й тому хвилюємося.
– Що ж робити? Взагалі «вимкнути» себе з інформаційного простору?
– Дозувати інформацію. Десять-тридцять хвилин у день – цього достатньо, щоб бути в курсі новин. Але вже навіть сорок хвилин, а тим паче дві години поспіль, вивчати все, що з’являється про коронавірус у відкритих джерелах, – це вже перебір, який негативно позначається на психіці.
Важливо усвідомити: ми не в змозі що-небудь змінити, тому не варто через це накручувати себе.
– Постійне перебування кількох людей (причому буває різних поколінь) у чотирьох стінах неминуче провокує невдоволення, конфлікти, сварки. У Китаї, як відомо, навіть трапився сплеск розлучень після карантину. Що можна зробити, щоб уникнути цього негативу?
– Багато хто живе в дуже тісних помешканнях, відтак їм складно мати власний простір під одним дахом з іншими членами сім’ї. І тут єдиний вихід – навчитися роз’єднуватися і зменшити спілкування. Треба домовитися, що, наприклад, з 10.00 до 12.00 ніхто ні з ким не розмовляє. Кожен займається простими речами: хтось готує на кухні, хтось займається зарядкою на балконі, хтось читає у спальні, а хтось, можливо, медитує у ванній… Тобто на певний час треба стати інтровертом. Це знімає тиск на стосунки.
Дуже добре, якщо в родині є домашня тварина. Турбота про неї – додатковий позитивний стимул. Ще краще, якщо школярі, які не входять до групи ризику, візьмуть шефство над престарілими самотніми сусідами і допоможуть їм з покупками продуктів, ліків.
Добре об’єднують спільні ігри дорослих і дітей. Допомагає також прикладна дія. Нині якраз пора городніх робіт. Багато хто позбудеться тривожних станів, узявши до рук лопату.

«Перед вселенською бідою всі рівні»

– У чому зараз полягають проблеми одиноких людей?
– У них якраз проблема зі спілкуванням: на роботу не ходять, зустрічатися з друзями немає можливості, у кафе не посидиш. Тобто порушений режим спілкування, що теж викликає роздратування. Я раджу їм знайти для себе приємне і корисне заняття. Зараз хороший час, наприклад, для волонтерства, для того, щоб почати самостійно вивчати іноземну мову, опанувати якесь рукоділля.
В принципі чим себе зайняти, можна знайти в Інтернеті – там досить багато цікавих порад.
– Як ви вважаєте, у чому позитив нинішньої ситуації?
– Коронавірус дозволив людству хоча б на півкроку відійти від тотального егоїзму. Ми починаємо співчувати іншим, проявляти солідарність із цілими народами. Це період переосмислення цінностей. Нині справді не важливо, які кросівки або джинси ми носимо, на якій машині їздимо. Багато хто жив як споживач, забувши про духовність. Тепер усвідомлюємо, що перед загальнолюдською бідою всі рівні, і треба більше думати, говорити про культуру, традиції, високі матерії.
Природа зробила нас сильними, стійкими щодо хвороб, запрограмувавши на настороженість (неуважна, неорганізована первісна людина ризикувала бути з’їденою дикими звірами). І ось нині ми налякані й насторожені. Думаю, це зіграє свою роль у тому, що пандемія в Україні пройде більш-менш гладко.
– А як же ці величезні цифри смертей у всьому світі, які нас справді лякають?
– Треба змінювати своє ставлення до смерті. Це закономірний біологічний процес. Безсмертних немає. Люди щодня хворіють і щодня вмирають. До 75–85 років людина зазвичай вичерпує свій життєвий ресурс. У разі смерті таких літніх людей простіше думати з вдячністю про їхні звершення, про те, що вони залишили після себе.
В останні півстоліття багато хто, особливо на Заході, жив у комфортних умовах – смачно їли, солодко спали, при високому рівні медицини. Відтак і тривалість життя зросла. В Україні (напевно, тут доречно сказати, на щастя) немає такої кількості старожилів, як у Європі, і наші пенсіонери не ведуть такого активного соціального життя, як там. Тому, треба сподіватися, і кількість смертей від коронавірусу в нас буде не настільки вражаючою.
Так, ми виходимо із зони комфорту. Починаємо тверезо дивитися на багато речей. На наших очах відбувається еволюційний процес. І це завжди позитив.

Ганна ВОЛКОВА
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий