“Ходи конем!”

“Ходи конем!”

Нещодавно випала нагода ближче познайомитися з відносно молодою людиною (йому ще і сорока немає) – Андрієм Риженком. Це, як з’ясувалося пізніше, син відомого у районі активіста й ініціатора добрих справ Віктора Миколайовича Риженка. Тепер переповнений ідеями і його син. Агрофахівець, підприємець, спортсмен, благодійник.

– Для чого Вам усе це і які нові проекти з’являються?
– Щоб життя було змістовнішим, потрібні реальні кроки. Я працюю на землі, у торгівлі, чого не приховую. Та, окрім цього, хотілося б зробити щось корисне і для громади, зокрема для молоді. Я, приміром, цікавлюся шахами, граю у волейбол, займаюся футболом. Тобто тим, що не передбачає прибутковості. Без захоплення (сучасною мовою говорячи – без хобі) зміст життя втрачається. Є мисливці, рибалки, садівники, і це добре. Але для мене найголовніше – це об’єднати громаду в корисних справах. Моя ідея – створити футбольний клуб на терені Козельщинського району. Цей клуб матиме свого керівника, свій статут, вимальовується і назва – «Нива». Проект набуде статусу громадської організації. Наскільки я знаю, на Козельщині не існувало подібної організації з розрахунковим рахунком. В інших районах подібні клуби існують. Дехто не погоджується з цим, каже: «Для чого вкладати кошти у футбол, коли існують більш нагальні проблеми, приміром, ті ж дороги?» Та у наших сусідів у Кобеляцькому районі двадцять футбольних команд, а у нас – лише кілька.
– Футбольний клуб буде створено. І що далі?
– Ця команда виступатиме на рівні області. А потім утворимо молодіжну (віком до 18 років) футбольну збірну. Є ще один приємний момент: при ФК «Нива» буде й жіноча футбольна команда.
– Задум чудовий, навіть неочікуваний. А де та спортивна база, на якій він існуватиме?
– Кілька днів тому я розмовляв з головою місцевого осередку ГО ВФСТ «Колос» Володимиром Березовським, і він запевнив, що реконструкція спортивного комплексу буде продовжуватися, і з часом він набуде добротного стану. Місця для глядачів, бігові доріжки, роздягальні – ці важливі атрибути його осучаснять. Козельщинську федерацію футболу очолює Роман Лисівець. На його плечах лежать організаційні питання: чемпіонати району з футболу, футзалу, виїзні змагання у Горішні Плавні, Кобеляки тощо. Моя ідея – щоб футбольний клуб і федерація працювали в одному тандемі.

«Конем ходи, Андрію! Ходи конем!»

У лютому цього року на життєвому календарі Риженка-молодшого замайоріло 37. Гарний вік, коли усе можна планувати і реалізовувати. Однак його батько, Віктор Миколайович, у гарячій полеміці інколи застерігає: «Будь обачним, сину, не таким, як я. Щоб потім, пізніше, не зізнавався у розпачі: «На жаль, і мені не вдалося себе реалізувати…»
– Окрім спортсменів, не всі знайомі з Вами, Андрію Вікторовичу. Розкажіть трохи про себе.
– Родом я з Пригарівки. Ось як ми відзначали День молоді (мій співрозмовник виймає з шафи яскраві спортивні фото). Були там і молода команда із Сушок, і спортсмени-ветерани Козельщинського району. Серед моїх земляків виступали Володимир Єременко, Василь Ноженко, Віктор Левченко, Юрій Кісіль, Михайло Ємець, Валерій Юренко, Сергій Чуприна. Змагання відкрив виконуючий обов’язки старости Пригарівського старостинського округу Євгеній Дубина. Було й спортивне керівництво з Козельщини. Тоді я зробив для себе важливий висновок – сила концентрується у колективі однодумців. Лише так можна зробити щось важливе.
– Де і хто прищепив Вам любов до спорту?
– Є таке село Вільне, а в народі його називають Гупалівкою. Там жили мої дідусь і бабуся, і я до шести років зростав там. Переконаний: саме у такому віці треба прищеплювати любов до тієї чи іншої справи, у тому числі і до спорту. Два види спорту я готовий нині розвивати у Козельщинському районі – футбол і шахи. Любов до шахів у мене від двоюрідного брата мого дідуся – галещанина Івана Федоровичи Риженка. Саме дядько Іван брав мене на річку, на Псел. Там, серед природи, й були перші уроки з шахів.
«Конем ходи, Андрію! Ходи конем!» – часто радив знаний шахіст. Кмітливий хлопець Андрій Риженко упевнено пішов життєвою стежиною. Після закінчення Пригарівської середньої школи поїхав у Полтаву, де у 2003 році закінчив із червоним дипломом факультет економіки і менеджменту аграрної академії.
– А як сім’я, коли одружилися?
– На останньому курсі. Дружина Юлія теж тоді навчалася – у Кременчуцькому політехнічному університеті. Маю двох доньок – Анастасію й Аріну. Старшій – 13 років, меншій – чотири.
– А з чого починалася історія з футболом?
– У Вільному по сусідству жив хлопець Леонід. Звали ми його Льохою. Років на десять був старшим за мене. Влітку приїздило у село багато хлопчаків, отоді й ділилися ми на команди. Коли по телебаченню транслювалися міжнародні зустрічі, він – Леонід Біленко – запрошував до себе, щоб повболівати за нашу збірну. Правила гри вивчали, дивлячись телевізор. А потім були Пригарівська школа, стадіон через дорогу… Пізніше грав за футбольну команду аграрної академії. Словом, душею я футбол не полишав ані на рік.

Коротке запитання – коротка відповідь

– Яку головну мету Ви ставите собі?
– Я хочу стати публічною людиною. Такій людині легше реалізувати себе, важче стати їй на перепоні.
– У Вас є якщо не вороги, то недоброзичливці?
– Я людина відкрита. Моя мета – об’єднати людей навколо гарної ідеї. Я готовий з кожним сісти за стіл переговорів, в ім’я злагоди простягнути руку.
– А якщо Вашу ідею перехоплять? Чи готові Ви поступитися?
– Будь ласка, реалізовуйте цей проект Ви. Значить, мій час ще не прийшов.
– У кожної молодої людини повинен бути свій шанс. Як знайти себе?
– Шукати, пробувати, робити. Запропонував, приміром, старшій доньці Анастасії реалізувати себе у шахах. Завдання зрозуміле: спочатку в цьому виді спорту стати переможцем у школі, на районному рівні, а далі вже можна долати й вагоміші висоти.
– Щодо дітей. Ким би Ви хотіли, щоб вони стали? Певно, плануєте разом із дружиною дати їм вищу освіту, та не абияку, а десь там, за кордоном, в Оксфорді?..
– У першу чергу, щоб вони стали гарними матерями, чудовими дружинами. Рано чи пізно батькам доведеться відповідати на одне-єдине питання: «А чи все ми зробили для того, щоби наші діти реалізували себе?» Якщо зробили, тоді совість наша буде чиста.
– Важко з Вами не погодитися. Але, щоб реалізувати себе, потрібний і стартовий капітал. Вибачте за некоректне питання: чим варто, на Вашу думку, займатися, щоби мати зиск?
– Робити те, що умієш, до чого схильний, до чого лежить душа. Добре було б, якби була справа, що передбачає увесь цикл. Приміром, є земля. Кращий варіант, коли ти на ній виростив зерно, переробив його і реалізував. Але так легко сказати, та не завжди легко потім, як кажуть, бути на возі. Завжди залишаються великі ризики.
– Ваші побажання однодумцям, землякам?
– Державі пора вже прокидатися. І починати треба з низів, ось із таких невеликих районів, як у нас. Кожному треба бути ініціативним, вдумливим, вмотивованим. Перші кроки – не з легких. Але дорога починається саме з них – перших кроків.
Мені здається, що про добрі справи цього молодого чоловіка ми почуємо ще не раз. При всій зайнятості він знаходить час і віддається громадській роботі – сприяє розвитку фізичної культури і спорту в районі. Бажаю йому успіхів!

Олександр СИНЯГІВСЬКИЙ
Член Національної спілки
журналістів України

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий