Хрещення Господнє

Хрещення Господнє

Третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу – Хрещення Господнє, або Богоявлення, відзначаємо 19 січня. У народі цей день зазвичай називають Водохрещем, рідше – Йорданом.

«Не той день, в який народився Спаситель, потрібно назвати явленням, а той день, коли Він охрестився, – писав святитель Іоан Златоуст. – Не через народження Своє став Він усім відомим, а через хрещення, тому і Богоявленням називається не той день, в який Він народився, а той, в який хрестився».
Повна назва свята – «Святе Богоявлення. Хрещення Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа». Цього дня Церква згадує події, про які розповідають усі чотири євангелісти. Під час Хрещення Ісуса у водах Йордану явилась світу Пресвята Тройця. Бог Отець промовляв з небес про Сина: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайте». Син хрестився від святого Предтечі Господнього Іоана. І Дух Святий зійшов на Сина у вигляді голуба.
Преподобний Іоан Дамаскін говорив, що Господь хрестився не тому, що Сам мав потребу в очищенні, а щоб «водами поховати людський гріх», виконати закон, відкрити таїнство Святої Тройці, а також освятити «водне єство» і подати нам образ і приклад Хрещення.
Іоанове хрещення було символічним і означало, що як тіло омивається і очищається водою, так і душа людини, що правдиво кається і повірила у Спасителя, буде очищена від усіх гріхів Христом.
Слово «хрещаю», «хрещу» в перекладі з грецької означає «занурюю у воду». На згадку про те, що Спаситель Своїм Хрещенням освятив воду, духовенство й нині звершує водосвяття. У переддень Богоявлення вода освячується в храмах, а в саме свято – ще й у річках чи інших водоймах, де люди беруть воду.
***
Напередодні Водохреща, 18 січня, віруючі люди нічого не їдять протягом дня. А після появи на небі першої зірки вся родина збирається за столом, щоб святкувати другий Святвечір, або Голодну кутю. Страви на столі – тільки пісні і їх небагато: вареники з капустою, гречані млинці, смажена риба, кутя та узвар. Після вечері діти «проганяють кутю»: «Тікай, кутя, із покуття, А узвар – іди на базар…»
«Ще за тиждень перед Водохрищами колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі-«спеціялісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний, – читаємо у відомій книзі Олекси Воропая «Звичаї нашого народу» (1958, Мюнхен). – Біля хреста будували – теж з льоду – престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок – «царські врата».
Ранком у церкві відбувається Богослуження. По Богослуженні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев’яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній…», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком – народ. До річки на Водохрища йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду…
… На річці біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.
Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи…» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».
Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води…»
Освячену на Водохреще воду в народі вважають помічною від багатьох недуг. Віддавна її давали пити тяжкохворим, нею освячували домівки, збіжжя, усе господарство. Наші пращури щиросердно вірили, що «водичка-йорданичка» має силу очищувати й лікувати душу та тіло людини. Тому й звершувалися за їхньою палкою молитвою до Господа чудеса зцілення.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.

Добавить комментарий