Христовими істинами просвітлені

Христовими істинами просвітлені

День хрещення Київської Руси-України з’явився в календарі державних пам’ятних дат десять років тому, за Указом Президента України Віктора Ющенка. Відзначається свято 28 липня – у день пам’яті князя Володимира – Хрестителя Київської Русі. Урочисті богослужіння із цієї нагоди в Києві та в усіх куточках нашої країни збирають сотні тисяч вірян. І в головних українських храмах-святинях, і в найменших сільських церквах лунають молитви до Всевишнього, в яких є і палкі прохання, і слова вдячності, й нерозривний зв’язок минулих та сучасних поколінь нашого народу.
Нагадати деякі факти, а разом із ними й народні перекази про християнізацію Руси-України, зголосився кандидат історичних наук, доцент Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка Юрій ВІЛЬХОВИЙ.

Давні традиції

Християнське вчення про Єдиного Бога проникло на територію майбутньої України-Руси задовго до 988 року, ще в першому столітті нашої ери. Його принесли грецькі купці. “Вони торгували з містами-державами Північного Причорномор’я. Згодом християнство прижилося зокрема в грецьких колоніях Північного Причорномор’я”, – нагадує Юрій Вільховий.
Важливим джерелом для істориків є праці церковних авторів початку IV століття, які розповідають про християнську місію в Північному та Східному Причорномор’ї на чолі з апостолом Андрієм Первозваним. У нашому народі його шанують зокрема як провісника заснування золотоверхого Києва.
“Вагоме значення мають також свідчення про римського єпископа Климента, наступника апостола Павла і Римського Папу, який, прибувши до Херсонеса Таврійського наприкінці І століття нашої ери, зустрів там кількатисячну християнську громаду. Згідно з працями церковних авторів ІІІ – ІV століть нашої ери християнство приймали скіфи й сармати. За твердженням багатьох істориків, ідеться про три слов’янських племені, які сусідували з причорноморськими візантійськими територіями, – уличі, тиверці та поляни, – продовжує Юрій Вільховий. – Ще потужнішого розвитку християнський рух набуває на українських землях з другої половини VII століття, у VIII–ІХ століттях, коли формується об’єднана держава – Київська Русь”.
На час, коли останні представники правлячої слов’янської династії Києвичів, князі Аскольд і Дір, прийняли хрещення, християнство вже мало велику ідеологічну вагу в суспільстві східних слов’ян. Юрій Вільховий уточнює, що вести мову про їхнє одночасне чи таке, що було одне за одним, правління неможливо – забагато неясностей. “Але є версія історична, і вона досить аргументована, що Аскольд і Дір під час свого знаменитого походу на столицю Візантійської імперії у 860 році прийняли хрещення”.
Про більш відоме для широкого загалу хрещення Великої княгині Ольги історик говорить уже як про наслідок того, що на руських землях тривалий час діяли таємні християнські общини, що сюди проникали просвітники з Візантії.

Чи могло скластись інакше

Літописне спілкування Володимира Великого з посланцями-проповідниками різних вір не викликає сьогодні сумніву щодо остаточного рішення правителя Київської Русі, певно ж, ні в кого. І це не тільки тисячолітній досвід панування християнства на наших землях. “З огляду на наявні на той час соціально-економічні умови, на контакти Русі з іншими народами будь-який інший варіант на практиці був нереальний. За багато століть до Володимира Русь у своїй зовнішньополітичній орієнтації мала за взірець оцей південний, візантійський вектор свого розвитку, оцю потужну, культурну, прогресивну країну за морем”, – говорить Юрій Вільховий.
Студенти нерідко запитують у викладача, чому ж за таких обставин наші предки ходили на Візантію з воєнними походами… Відповідь, уявіть собі, не позбавлена жартівливих порівнянь: “Ці походи розпочалися з VI століття, конкретно з 526 року. Встановлюється навіть певна традиція походів слов’ян на Візантію. У
IX–X століттях це була вже ніби мода. Що то за князь, який ні разу не ходив на Константинополь? Це була така собі форма міжнародних відносин”.
У питаннях щодо безумовної точності дати й місця хрещення Володимира Великого Юрій Вільховий радить особливо допитливим не надто перейматися. Зокрема й тоді, коли на очі потрапляє версія ранішого хрещення – в 987 році, та ще й не у Корсуні, а в Києві. “Ми можемо сперечатися про роки, про масштаби, про діячів християнізації Русі, але сам факт, сама основа явища від цього не змінюється: християнство на Русь прийшло, й в основному воно прийшло з Візантії. Це до прикладу, як говорити про знаменитий Софійський собор у Києві. Довгий час, з літератури, ми відносили його до 1037 року, тобто до Ярослава Мудрого. Але найновіші дослідження виявили там графіті (написи та малюнки) часів його батька, Володимира Великого. Разом із тим сам Софійський собор – він же нікуди не зникає. Може бути просто якесь уточнення в авторстві. Тобто історія показує, як існувало явище, точність тут умовна”, – продовжує історик.

У грецькому місті Корсуні…

Говорячи про хрещення Володимира Великого в Корсуні (хоч контакти з християнськими духівниками були в нього й раніше), Юрій Вільховий звертає увагу на сучасну гостроту теми. Позаминулого року її уже почала використовувати кремлівська пропагандистська машина, міфологізуючи анексований Крим як “первинну купіль хрещення”.
“Тема дуже гостра, і ми зобов’язані просто жирними літерами прописати, що жодного російського варіанту тут немає і в проекті. Вигадки про “свою Анну”, “свого Владіміра” – це хитрість. Події хрещення – це Київська Русь, виключно з приматом – першістю, старшинством – Києва”, – наголошує історик.
Складний, фаховий, обов’язково розкладений на різні за забарвленням оціночні висновки, аналіз християнізації Руси-України залишимо історикам. Про позитивні наслідки Юрій Вільховий говорить таке: “Хрещення Русі було без перебільшення величним явищем. Воно змінило історію слов’янських земель, змінило формат міжнародних відносин і зовнішньої політики Київської Русі. Християнська мораль перемогла чимало вад тогочасного суспільства – звичай кривавої помсти, багатожонство й інші язичницькі стереотипи людської поведінки…”
Наголошує історик також на тому, що запровадження християнства як державної релігії не означало, що свідомість людей змінилася одномоментно, що боротьба язичництва й віри в Єдиного Бога не припинялася і в наступні віки, що є ті світоглядні уявлення, в яких вона триває і донині.

Вікторія КОРНЄВА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий