«Хто улюблений письменник дітей?  Сашко Дерманський!»

Олександр Дерманський серед юних читачів.

«Хто улюблений письменник дітей? Сашко Дерманський!»

Нещодавно у нас гостював улюбленець юних читачів та (не буде таємницею) і дорослих також – Сашко Дерманський. Це він подарував життя Чудовому Чудовиську, принцесі Маляці, вужику Ониську та багатьом іншим кумедним і бешкетним персонажам, які так полюбилися нашим юним читайликам.
Діти черговий раз переконалися, що книга може бути одночасно і забавкою, і розвагою, і цікавою розповіддю. Школярі разом із письменником поринули в книжкові історії з головою. Відчували, переживали, сміялися, захоплювалися, чекали наступних розповідей та розв’язували задачі. Тепер у нас є всі книги Сашка Дерманського, дякуємо доброму другові нашої книгозбірні, полтавському бізнесмену Андрію Гурнику за цей щедрий дарунок.
Що таке задачі, відомо кожному: це один-два абзаци тексту, з якого треба скласти коротку умову, підставити відоме й невідоме, порахувати й записати відповідь. Проте в книжці «Неперевіршені задачі» – це дуже незвичайна забавка. Письменник та один із героїв Кузько Кузякін змусили дітей ламати голови над «Зубастими задачками», «#щотакематематикою?», абобалем з ябобалем…Якщо до цієї парочки авторів додати ще третього пустуна, ілюстратора Олександра Шатохіна, реготанню не буде меж! Отже, перевірено, що «Неперевіршені задачі», які презентував Сашко Дерманський, – веселенька й цікавенька книжечка! А ще читали кумедні оповідки із збірки «Вікусині історії», говорили і про Маляку, і про драконів, про привидів та бешкетливо чудернацько прикольні вірші. Дарував Сашко Дерманський дітям тепло, сіяв мудрість. Ні, не повчав, а ділився досвідом. Ніби і зараз у ньому живе два оповідача: маленький Сашко із нашого дитинства та Олександр – добрий дитячий письменник. Але якщо ви хочете мати власну книгу з автографом та присвятою – замовляйте http://dermansky.com.ua/
* * *
До цієї розповіді пані Ганни додамо: молодий український письменник Сашко Дерманський відомий також під псевдонімами Сашко Володарський та Назар Діброва. Його творчість орієнтована на дітей молодшого та шкільного віку. Багато робіт автора відзначені літературними преміями «Коронація слова», «Золотий лелека» та «Книга року». Має і дитячі поетичні твори. Пропонуємо нашим читачам уривок із популярної казки автора.

Сашко ДЕРМАНСЬКИЙ

Мрія Маляки
(Уривок)

Маляку взагалі-то по-справжньому не так звати. Колись, у дитинстві, Маляку звали Марійкою. А ім’я Маляка до неї просто причепилося.
У дитинстві в Маляки були труднощі з дикцією, тобто з вимовою. І язик не завжди в потрібне місце ставав. Так от.
У дитинстві дорослі часто питали Маляку, як її звати. У дорослих є така дурна звичка: питати в дітей їхні імена. Особливо часто вони запитують чомусь саме тих дітей, котрі мають проблеми з дикцією. От і в Маляки по кілька разів на день питали.
А Маляка їм відповідала. Відповідала вона по-правильному, але виходило не по-правильному: замість «Марійка» в неї виходило «Маляка». Я вже пояснював, чому, – через труднощі з вимовою. І через язик. Сама Маляка тут узагалі ні при чому.
Ото ж вона так собі відповідала й відповідала. А дорослі – народ довірливий, подумали, що це все серйозно. Тоді й почали називати Маляку Малякою. Попервах мама з татом щось таке пригадували, буцімто називали доньку Марійкою, але скоро й вони звикли.
Тепер Марійкою Маляка тільки зошити підписує, а представляється всім Малякою. Тож знайомтеся – Маляка. А вас як звати? Дуже приємно.
Так ось. Маляка просто марила всім, що хоч якось стосувалося принцес. Навіть драконами. Тільки от принцесою вона мріяла стати, а драконом не дуже. Навіть дуже не хотіла. Але дуже хотіла бодай разок на драконі покататися. Якось Маляка прочитала в грубій енциклопедії, що на далекому острові Комодо живуть майже справжні дракони – величезні ящірки – варани.
Одного разу на Різдво Маляці подарували глиняну скарбничку-кота. Відтоді вона почала кидати туди копійки – збирати на подорож до драконячого острова. Мабуть, уже всі здогадалися, навіщо Маляка хотіла потрапити на Комодо? Правильно – на драконах покататись. Але поки гроші не назбиралися, Маляка драконів просто малювала по всіх усюдах. На полях у зошитах, на шпалерах у своїй кімнаті, на спинці татової курточки. А одного разу навіть на справжній гарматі – крейдою.
Зрозуміло, що на війні Маляка ні разу не була і у війську не служила. Зрозуміло, що не дуже віриться про гармату. Але я не брешу, чесно – малювала дракона на гарматі. Це було в бабусі на роботі. Роботи ж бо всякі на світі бувають, на деяких роботах і гармати трапляються.
На одній з таких робіт працювала Малячина бабуся. В музеї. Колись вона працювала у школі вчителькою. А потім постаріла, й у школі їй сказали, що треба йти на пенсію. Бабуся дуже не хотіла на пенсію, бо дуже любила дітей і навіть потрошечку віддавала їм своє серце. В неї й книжка така улюблена на столі завжди лежала – «Серце віддаю дітям». Бабуся так довго працювала в школі і поділилася своїм добрим серцем зі стількома дітьми, що зрештою їй самій мало що лишилося.
Тим-то виснажене бабусине серце часто боліло.
Школярі теж дуже любили Малячину бабусю і не хотіли відпускати її на пенсію, тому пішли і сказали про це директорові школи. Директор уже мало не лишив бабусю працювати далі, але на радощах вона так розхвилювалася, що довелося викликати швидку допомогу. Коли бабусю виписали з лікарні, до школи її вже не взяли – через стан здоров’я. Тоді бабуся сказала, що все життя була серед людей і тепер не збирається сидіти вдома. Пішла і влаштувалася в музей – квитки продавати. Хоч тут їй було краще, ніж удома, Маляка бачила, що бабуся сумує за школою і за школярами. Як же Маляці хотілося, щоб бабусине серце знову стало здоровим і щоб її знову взяли працювати вчителькою. Але ж як цьому зарадити? Маляка не знала. Вона могла лише мріяти…

Ганна ПАНЮТА
Завідувачка бібліотеки-філіалу №4 Полтавської міської централізованої бібліотечної системи

Поділися:

Добавить комментарий