Писати про творчий доробок Олександра Печори – це наче повернутися в молодість, до початків відчуття і розуміння словесної творчості, бо познайомилися ми ще на початку сімдесятих років на засіданнях літературного об’єднання імені Олеся Донченка при лубенській міськрайонній газеті, яким керували наші улюблені наставники – письменники Володимир Малик і Петро Лубенський. Уже тоді мені запали в душу щирі й сердечні поезії Олександра Печори, його доброзичливе ставлення, невимушеність у спілкуванні. Пройшли роки, десятиліття, а поетичні твори Олександра Печори, вже знаного, талановитого поета, все такі ж душевні, наснажені правдивістю думки, високою естетикою і народною мораллю та етикою. Вражає і кількісний характер творчого доробку, адже тільки у 2016 році вийшло друком шість його поетичних збірок, а ще Олександр Печора – упорядник колективних збірників «Мислити і жити українно», «Пісні про рідне та близьке», де представлені поети з багатьох областей України. Як редактор історико-краєзнавчого і літературно-мистецького видання «Ріднокрай» підготував до друку тематичний випуск до 85-річчя від дня народження видатного українського письменника, Шевченківського лауреата Григора Тютюнника.
Нова збірка Олександра Печори не випадково називається «Стежина в світ» (Лубни: Інтер Парк, 2017), бо адресована учням, тобто тим, хто вивчатиме сучасну літературну творчість письменників-земляків на уроках літератури рідного краю. Тим більше, що такі заняття (по чотири години в 5-х–8-х класах) передбачені чинною навчальною програмою з української літератури для усіх загальноосвітніх навчальних закладів.
Думається, що поетичні твори Олександра Печори найбільш актуальні для розвитку патріотичних почуттів учнів, адже саме національне світовідчуття найбільш характерне для ліричного героя його філософської лірики – аналізуючи поетику, дотримуємося тих засад, що розмежування лірики на громадянську, пейзажну, навіть інтимну досить умовне, насправді всі ці поезії тяжіють до філософічності, де художній образ разом із тим має понятійні ознаки. До того ж ліричний герой не завжди ототожнюється з поетом, його душевним станом, однак між ними існує естетична єдність, певний морально-етичний ідеал, виражений у тексті віршованих творів. Варто зазначити також, що в ліриці Олександра Печори чітко простежуються суб’єктно-об’єктні відношення між ліричним героєм та художньою дійсністю і життєвою правдою, що виражаються основними взаємозалежними поняттями: ліричний герой – наше сьогодення; ліричний герой – світ природи; ліричний герой – рідний край; ліричний герой – творчість тощо.
Об’єкти художнього зображення також близькі до ключових образів, які, на думку літературознавця Елеонори Соловей, у творчості філософського поета є «своєрідними «концептами» буття і що реконструкція світорозуміння такого поета на основі цих образів матиме високу міру достовірності».
Серед ключових образів – доля народу і роду, велич і ницість у житті людини, наше сьогодення, духовне багатство рідного краю, протиріччя між духовним і матеріальним світом людини, природа як частка духовності.
Ліричний герой багатьох поезій Олександра Печори – це людина XX століття, наш сучасник. Він любить життя, однак майбутнє Вітчизни для нього найбільш значиме, тому й прагне не заплямувати світлу пам’ять предків, а продовжитися у часі своїми діяннями, заслужити довір’я і вдячність близьких людей, тобто принести суспільству найбільшу користь:
Факт: єфрейтор Муравський
з фронту скарбу узяв –
для рубанків-струганків
півмішка залізяк.
Бо добавити віку
вмів оселям усім.
Півсела його вікон
й досі дивляться в світ!
Мав небесну іскринку –
вправно столярував.
До сторіччя він скрипку
для душі змайстрував!
(«Балада про діда Гната»).
І хоча жанрові ознаки балади вимагають переважно фантастичного чи історико-героїчного характеру, поет інколи застосовує своєрідну антитезу, як, наприклад, в образі пересічного селянина у творі значної соціальної напруги – «Баладі про Кіндрата».
Близьким за художніми якостями, однак із більшою морально-етичною градацією є літературний твір «Він такий…», що має підзаголовок «Сучасна притча про хижу байдужість»:
Він у барах смоктав кисле пиво,
на морях загоряв-шикував.
Намагався він жити «красиво».
Дурнуваті салюти пускав…
А на сході вже гинули хлопці.
І знайомих, було, поминав.
Він в АТО не пішов добровольцем
й від повістки тихенько злиняв.
Завжди був на потрібному боці.
Пив за дружбу нерушну до дна.
Проводжав на війну добровольців,
на Донбас, де палала війна.
У поетичних творах Олександра Печори не тільки відтворено найбільш актуальні проблеми екології духовності, подальшого розвитку рідної мови, збереження природного довкілля, національних традицій, культурних цінностей загалом, тут насамперед йдеться про формування національного образу світу, що є серцевиною національно-патріотичного виховання. Тому є необхідність знову акцентувати увагу на загальній домінанті філософської ліричної поезії.
Образ світу завжди національний, усвідомлює це людина чи ні. Національність як ознака образу світу обумовлена тим, що він складається в системі мови, мислення, світовідчуття, відображає історичний досвід конкретного народу, розвивається в його духовних цінностях. Тому, до речі, не науковими були намагання обґрунтувати тези «радянський народ – нова історична спільність людей», «злиття націй», тепер ідеться про «двомовність». Так, ще Олександр Потебня наголошував на органічному зв’язку мови і мислення і на наслідках знищення (зникнення) будь-якої національної мови: «Розглядаючи мови як глибоко відмінні системи прийомів мислення ми можемо чекати від уявної в майбутньому заміни відмінності мов однією загальнолюдською – лише зниженням думки». А видатний український письменник, філософ і педагог Борис Грінченко обґрунтував головний принцип своєї педагогічної системи – національного навчання й виховання. Його вимога дотримуватися такого принципу в українській школі такою ж мірою справедлива, як і переконання інших педагогів щодо необхідності його дотримання в будь-якій іншій національній школі.
Тому в унісон сказаному варто звернутися хоча б до вірша Олександра Печори «Рідна мова»:
Нетлінна пісня материнська.
Завітно лебеді ячать.
Звучать мелодії дитинства,
і ритми юності гучать.
З прадавнини, з часів козацьких,
лікує душу й окриля,
тече в світи слов’янська, братська,
Дніпрова мова Кобзаря.
Талановитих поезій, що наснажені національною ідеєю, у збірці Олександра Печори «Стежина в світ» учитель-словесник знайде чимало, а значить, образ світу сучасного учня збагатиться новими духовними цінностями.
Олексій НЕЖИВИЙ
Літературознавець,
доктор філологічних наук,
професор