Художники Григорій та  Іван Мясоєдови

Художники Григорій та Іван Мясоєдови

Про відомих художників Мясоєдових – батька і сина – мені розповідали бабця Надія Ткаченко і її донька, моя матуся, Ганна Парасоцька.
Григорій Мясоєдов приїхав у Полтаву в далекому 1889 році. Придбав тут чималеньку дачу в тодішньому селі Павленки поблизу Полтави (тепер район міста). Вабили митця чудові краєвиди, чорноземи, тихоплинна річечка Тарапунька. На дачі вільно дихалося, гарно думалося, легко малювалося. Як згадувала моя мама, Григорій Григорович був середнього зросту, худорлявий, високочолий, з акуратно підстриженою борідкою. У мистецтві дотримувався постулату: “Художник служить істині, утверджуючи красу”. Його часто бачили з мольбертом у садку чи на сільських вуличках.
Особисте життя художника було для місцевих жителів наче таємниця Мадридського двору. Дружину його мало хто бачив. Ходила поголоска, що то друга його дружина. Красива, готова до спілкування з простими людьми. Та на заваді стали патологічні ревнощі чоловіка. Жінка змушена була відсиджуватись у чотирьох стінах будинку. Доходило до того, що, йдучи з дому, він замикав двері, а ключ забирав із собою…
У Полтаву живописець прибув як дійсний член Товариства пересувних художніх виставок і один з його фундаторів. Нині в краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського зберігається намальована ним тематична завіса для полтавського театру.
Син Григорія Іван народився у Харкові, в Полтаву його привезли семирічним. Приваблива зовнішність, успадкована від матері, а можливо, й характер, відрізняли і віддаляли його від батька. Деякі мемуаристи стверджують, що спочатку художник не хотів визнавати хлопчика, віддав на виховання, але потім усиновив і забрав від матері. Чимало було непорозумінь між батьком і сином. Додалися ще й різні погляди на мистецтво. Батько віддавав перевагу пейзажам, сільським дворикам, селянкам, панянкам, а син поринав у світ міфів, аргонавтів, амазонок…
Нещодавно у Полтаві проходила виставка сучасного митця Володимира Дерябіна, який назвав одну зі своїх картин “Художник Мясоєдов з натурницями”. Ця виставка нагадала дитинство, Павленки, розповіді мами і бабусі.
Моя мама була допущена до друку світлин із плівок, які художник передавав довіреній особі з родини Платонових, Любові Сергіївні, яку називав Мадам.
…Одного літнього дня в житті Івана настала “дієтична криза”. Після чергової сварки на ниві мистецтва батько позбавив сина права сідати разом із ним за стіл.
– Мадам! Найдите мне, пожалуйста, женщину, у которой я мог бы столоваться. Старик отлучил меня от стола, – звернувся Іван Григорович до Любові Сергіївни.
Платонова виконала прохання і порадила молодому художнику в кухарки Надію Іванівну Ткаченко (мою майбутню бабусю), яку добре знала. На той час бабуся вже овдовіла, залишилася з чотирма дітьми. Моя мама – старша серед них, братики її зовсім малі. У бабусі – ні освіти, ні професії, одна бідненька хатка. Та й що могла нажити сирота з 9 років. Роботящі руки та чесноти. З радістю відгукнулась на пропозицію готувати для художника. Дізнавшись про бідність кухарки, Іван сказав:
– Перед моим приходом на обед вы, Надежда Ивановна, покормите своих детей.
У харчуванні Мясоєдов-молодший був невибагливий.
– Мне бы только пообедать. Завтрак и ужин я как-нибудь сам состряпаю. Мне нужен борщ полтавский да пирожки с печенкой. Буду приносить вам зайца на жаркое, – посміхаючись, говорив він бабусі.
Бабуся була гарною господинею, неперевершеною кулінаркою. Обідній стіл накривали в саду Платонових.
– Как вкусно пахнет! А детей покормили? – запитував кремезний чоловік, наближаючись до столу. – Покормите теперь меня! – і, вклонившись, сідав за стіл.
Через місяць батько Григорій змилостивився, повернув сина харчуватися до свого дому. Обіди у Платонових припинилися. І заробіток бабусин – теж.
Цікаво, що Іван Мясоєдов захоплювався класичною боротьбою, гирьовим спортом, проводив спеціальні тренування на відкритих майданчиках дачі.
Черговим захопленням Івана стало будівництво нового, в італійському стилі, палацу для дружини, балерини Мальвіни Вернічі. Привіз він її з Італії, де вдосконалював свою майстерність у малюванні. Дівчина обожнювала їздити на велосипеді, накручувала кілометри Павленками. Для занять їй потрібна була бальна зала із дзеркальною стінкою. І почалося будівництво.
У 1926 році, коли в садибі вже не було Мясоєдових (Григорій помер у 1911-му, Іван відбув у еміграцію), тут відкрили гравіметричну обсерваторію, яка діє і донині.
Іван був вправним майстром у виготовленні… валюти. У буремні революційні роки в Полтаві ходили різні гроші. Живописець змайстрував верстат і за ніч міг надрукувати тисячі. Чекісти вистежили Мадам на базарі з фальшивими грошима. Був підготовлений арешт Івана, та виручили секрети планування підвалів на дачі. Фальшивомонетник утік непоміченим. У 1919 році Іван Мясоєдов назавжди попрощався з Полтавою. Згодом він таки отримав строк у Німеччині за підробку грошей. Помер 1953 року в далекому Буенос-Айресі (Аргентина). За кордоном його знали як професора Зотова.

Лідія ЧЕРПАКОВА
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий