І повториться в онукові дід

Цей дивовижний чоловік відійшов у засвіти 22 січня 2017 року – в День соборності, символічний день для України. Символів у його непростому житті ніколи не бракувало: два імені при хрещенні, дві дати народження, два шлюби, тільки дата упокоєння одна… Щоправда, Вікіпедія помилково зазначає, що український культуролог, народознавець, фольклорист, літератор, мистецтвознавець, поет Володимир Григорович Данилейко (хочеться ще додати: шістдесятник, композитор, нетитулований педагог, полтавський характерник і щедрий роздаровувач оригінальних ідей – так багато талантів подарували йому Небо й батьки) помер у Києві, тоді як насправді це сталося в Полтаві, тут його й поховано. Свого часу мені волею випадку пощастило опинитися в колі його спілкувань – саме той випадок, коли доля з певною метою посилає потрібну тобі людину в потрібний час: Володимир Григорович у 1986–1991 рр. працював літературним редактором «Зорі Полтавщини». Усі зоряни без винятку цінували його правку, його мовне чуття було бездоганним, його знання української історії глибокими й осмисленими. Утім тепер мені йдеться про інше: його музикальний хист, успадкований від матері, Марусі Андріївни, яка, за його словами, «не допускала лжі ні в мелодизмі, ні в словах». І те, як цей ген перейшов до його дітей і внуків.
Із шести його дітей від шлюбу з Ніною Миколаївною п’ятеро пов’язали своє життя зі світом музики, і тільки Кий обрав стежку художника (дизайнер, графік, живописець), хоч і йому музика та спів не чужі (співав у гурті «Гуляйгород»). Світослав, Соломія і Данило закінчили Полтавське музичне училище ім. М. В. Лисенка (а потім двоє старших іще й факультет мистецтв Національного педуніверситету ім. М. П. Драгоманова), Северин і Маруся здобували освіту в Київському національному університеті культури і мистецтв. Сьогодні Світослав – скрипаль Полтавського академічного симфонічного оркестру, аранжувальник пісень сімейного ансамблю; Соломія – хормейстер у Кам’янці-Подільському; Северин – музикант, етноспівак, фольклорист, актор, лауреат міжнародних конкурсів, співзасновник і учасник фолькгурту «Хорея Козацька», співпрацює з етногуртами «Гуляйгород» і «NoveMore»; Данило – учасник гуртів «Гуляйгород» і «NoveMore»; Маруся – учасниця гурту «NoveMore», колишня учасниця гурту «Хорея Козацька». Нащадки гідно шануть батькову пам’ять: видали альбом його пісень і готуть до випуску книжку його пісень із нотами, а маленькі внуки вже починають співочу кар’єру в гурті «NoveMore»-2.
Останньої неділі жовтня у Львові завершився ІІІ Міжнародний конкурс скрипалів Олега Криси, в якому взяли участь молоді віртуози з 16 країн (серед них, крім України, – Японія, Китай, Данія, Нідерланди, Латвія, Австрія, Франція, Польща, США). До фіналу дійшли шестеро (із 39-ти, що пройшли відбіркові прослуховування, а всього заявок було 60), серед них і юнак із Чернівців – Костянтин Лукинюк, який став лауреатом престижного конкурсу (виборов друге місце, а також удостоївся призу глядацьких симпатій). Хлопець після закінчення музичної школи в Чернівцях навчається в Школі музики Істмена Рочестерського університету, куди запросив його Олег Криса, легенда української скрипкової школи, що вже багато років мешкає і працює у США. Шкода, що Володимирові Григоровичу не судилося почути Костикову гру. Він безмежно любив народну пісню, одначе так само любив і знав класику. Згадую його слова: «Не можу відірватися від класичної музики, коли записи транслюють по радіо. Звук – дуже тонка штука, як душа».
І яким боком ця подія до Полтави, запитає читач. А таким, що Костя, син Данилейкової доньки від першого шлюбу Ярослави, доводиться Володимирові Григоровичу рідним онуком (як і його молодший брат Маркіян, теж скрипаль, який нині поглиблює освіту в Національній музичній академії України ім. П. І. Чайковського). Гени таки не сплять: далеко й пишно розкинулися гілки великого музикального Данилейкового древа!

Тетяна КИРИЧЕНКО
Журналіст