І реве ревучий...

І реве ревучий…

Одна з актуальних екологічних проблем Кременчуцького водосховища – розмивання берегів

Було приємно знову, як 12 років тому, отримати листа від Івана Скриля із Пронозівки Глобинського району. Тоді в гості до нього їздила моя колега Ірина Рогожинська. Результатом відвідин став авторський нарис “Берег милий серцю” про те, як підполковник авіації у відставці Іван Скриль самотужки бореться з водною стихією за чорноземні береги рідного села. Матеріал був надрукований у номері “Зорі Полтавщини” 18 січня 2006 року. І ось знову Іван Григорович запросив до себе на гостину зорян, аби показати, що за минулі роки зроблено для запобігання руйнації берегів Кременчуцького водосховища і наскільки ця проблема залишається актуальною. “З моменту заповнення сховища водою у 1961 році тільки в межах Полтавської області втрачено вже більше 1 тисячі гектарів безцінних чорноземів, шар яких деінде перевищує 70 сантиметрів. Я з цього приводу неодноразово звертався в інстанції, що повинні були б займатися берегоукріпленням, але вони фактично займаються статистикою. Тож хотілося, щоб “Зоря Полтавщини” на своїх шпальтах порушила цю проблему”, – зазначив Іван Скриль.

На дні водосховища – батьківська хата й родючі чорноземи

Отримавши редакційне завдання, курними дорогами на старенькому “ЛАЗі” рушила у Пронозівку. Іван Григорович зустрів мене біля автобусної зупинки. Доки йшли до його прибережних “володінь” площею 4 гектари, він розповідав про минуле Пронозівки, куди родину переселили із села, що залишилося на дні водосховища.
– Найімовірніше, назва села походить від прізвища пана Пронози, який колись господарював на цих землях. У роки війни отут, на місці старих овечих кошар, німці розмістили фільтраційний табір. Біля школи будівля була. У її підвалі фашисти катували полонених. Ми малими лазили туди – там усі стіни були забризкані кров’ю…
Від дитячих спогадів у Івана Григоровича залишилася згадка про Золоте озеро. “Його називали так тому, що дно було піщаним і вода чиста-чиста. Якось батько залишив мене на березі, а сам купатися пішов. Пірнув і зник у глибині, а я, малий, злякався, що він потонув. Кричав дуже… А ще хату батьківську, де народився, трохи пам’ятаю. Вона залишилася там, на дні моря”.
Іван Скриль також пам’ятає, як поступово прибувала вода, заповнюючи величезну чашу водосховища, як піднімало на поверхню болотяні купини – з них було зручно пірнати. Вода уже тоді почала “вгризатися” в берегову лінію, розширюючи свої володіння.
Іван Григорович влаштував мені екскурсію на моторному човні, аби я на власні очі побачила, що робить стихія із неукріпленими берегами. Справді, з води набагато краще видно, як хвилі обгризають узбережжя, неначе пиріг. Під час штормів у воду з кручі змиває величезні дерева, кущі й сотні квадратних метрів родючих чорноземів.
– Отам насипане каміння, бачите? Колишній голова Пронозівської сільської ради Іван Якович Тишко дійшов аж до Прем’єр-міністра України й домігся-таки виділення грошей на берегоукріплення. Після того з боку села десь кілометри чотири берегової лінії зміцнили. Допомагав і колишній головний санітарний лікар Кременчука Віктор Іванович Акімов. Він колись очолював екологічну комісію Полтавської обласної ради, й за його ініціативою відбулося виїзне засідання екологічного комітету Верховної Ради незалежної вже України, де обговорювалася проблема берегоукріплення. Але вона так і залишилася актуальною. Й там, де хвилі без перешкод накочуються на берег, вода вже на десятки метрів заглибилася у чорноземні береги й зупинятися не збирається.

Кременчуцьке водосховище – одне з шести великих водосховищ у каскаді Дніпра в межах Полтавської, Кіровоградської та Черкаської областей. Його утворює гребля Кременчуцької ГЕС, що знаходиться за 15 км від Кременчука, на околиці Світловодська (Кіровоградська область). Площа водного дзеркала водосховища – 2252 км2, що робить його найбільшим в Україні й одним із найпотужніших рукотворних водних об’єктів у світі. Довжина – 185 км, максимальна ширина – 30 км, а найбільша глибина – 28 м.

Проблема довжиною у 44 кілометри

На інтернет-сторінці у Вікіпедії зазначено, що створення Кременчуцького водосховища покращило умови для судноплавства, воно використовується для зрошення, водозабезпечення регіону, рекреації, виробництва електроенергії. Разом із тим наголошується, що високі піщані береги водосховища загальною довжиною 800 км схильні до ерозії. Постійно підточуються водою. За даними департаменту екології й природних ресурсів Полтавської ОДА, 44 кілометри із 156 км загального фонду берегів Кременчуцького моря – в межах Полтавської області. Й це – величезна проблема, що є результатом глобальної людської безгосподарності.
– Як тільки водосховище заповнили водою, береги треба було укріплювати по всьому периметру, – говорить Іван Скриль. – Однак тоді матеріали економили й ордени за це отримували, а зараз усе розкрадають.
Іван Григорович має у Пронозівці земельні паї. Колись давно заклав на березі водосховища яблуневий сад, поставив кілька куренів, облаштував необхідні зручності, зробив альтанки, й тепер відпочити на дніпровському узбережжі до нього приїздять друзі, знайомі. А взимку там, де колись був смітник, потім – кафе “Фрегат”, нині збираються рибалки на зимову риболовлю. Іван Григорович радий усім: він і юшки наварить, і яблуками пригостить.
Чоловік розповів, що за часів Радянського Союзу берегоукріпленням у їхніх краях займалася пересувна механізована колона “Полтававодгоспу”. З розвалом СРСР вже стало не до берегоукріплення. Господарства, що опікувалися цією проблемою на місцевому рівні, збанкрутіли або змінили власника, й залишився дивак із Пронозівки фактично наодинці із водною стихією.
Своїм тракторцем із допомогою сусідів тягав Іван Григорович балки і вкладав їх на узбережжі, підвозив пісок. Таким чином вдалося укріпити кількадесят метрів піщаного берега з боку Пронозівки. Тепер там у гарну погоду дуже багато відпочивальників.
А ще Іван Скриль писав листи у державні органи, намагаючись привернути увагу до проблеми розмивання берегів. У відповідь отримував лише відписки. Одна з них – із Полтавського обласного управління водних ресурсів, датована 6 липня 2018 року. Чиновники із облводресурсів клопотання місцевого жителя про необхідність зміцнення берегової лінії на Кременчуцькому водосховищі підтримали. І навіть повідомили, що проектно-кошторисна документація на роботи з укріплення берегів водосховища в районі с. Мозоліївки (знаходиться поруч із Пронозівкою. – Авт.) розроблена ще 2009 року. Тоді укріпили 100 метрів берега, а потім закінчилися гроші. “Цього року з Державного бюджету фінансування природоохоронних заходів не передбачено взагалі, і з обласного та місцевого бюджетів кошти на захист берегів водойм у поточному році не заплановано”, – йдеться у відповіді. Одне слово, грошей немає, та ви тримайтеся…
Лист із департаменту екології та природних ресурсів Полтавської ОДА на запит Івана Скриля тільки підтвердив, що хвилювання пенсіонера із Пронозівки небезпідставні: проблема водної абразії, тобто розмивання берегів Кременчуцького водосховища, – надзвичайно актуальна. “Внаслідок переформатування берегів уже втрачено більше 1000 гектарів земельних угідь. Інтенсивність розмиву цих берегів становить 3–7 м, а в деяких місцях – до 10 м на рік. Необхідне термінове укріплення п’яти ділянок берегів Кременчуцького водосховища у межах Полтавської області загальною протяжністю 16,2 км, у тім числі в районі села Пронозівки”, – йдеться у відповіді з департаменту екології та природних ресурсів від
7 червня 2018 року. Але – знову без варіантів, як зупинити знищення чорноземів хвилями рукотворного моря…

Чому хворіє Дніпро?

На думку екологів, окрім проблеми розмивання берегів Кременчуцького водосховища, терміново вирішувати треба й багато інших проблемних питань життєдіяльності цього рукотворного водного об’єкта.
На думку заступника голови Полтавського відокремленого підрозділу Національного екологічного центру України Олега Гапона, проблем, пов’язаних із Кременчуцьким водосховищем, чимало, і всі вони негативно впливають на екологічну ситуацію в регіоні:
– Руйнування берегів Кременчуцького водосховища внаслідок розмивання й ерозійних процесів – одна з цих проблем. Змінюються десятки й сотні кілометрів берегової лінії, земля сповзає у воду. В результаті цього водойма міліє, замулюється, швидкість її течії уповільнюється. Таким чином водосховище фактично перетворюється у велетенське озеро зі стоячою водою. Це призводить до розповсюдження синьо-зелених водоростей (вони й спричиняють отой нестерпний сморід, від якого цього року задихалися жителі прибережних вулиць Кременчука, мешканці Світловодська. – Авт.), масової загибелі риби через нестачу кисню у воді. Інші проблеми – використання прибережно-захисних смуг і водоохоронних зон для будівництва, сільськогосподарської діяльності всупереч законодавчим нормам, забруднення водного об’єкта неочищеними стічними водами і хімікатами, що змиваються з полів.
За словами Олега Гапона, руйнація берегів водосховища породжує ще одну серйозну проблему – руйнацію старих кладовищ:
– Наскільки негативно це впливає на якість води в Дніпрі, пояснювати не потрібно. Так, із року в рік проблема якості води у водопровідній мережі Кременчука стає дедалі гіршою, доводиться використовувати все більше хімічних реактивів для її очищення.
Щодо проблеми берегоукріплення на Кременчуцькому водосховищі, то, на думку Олега Гапона, вирішувати її треба на державному рівні:
– Для енергетиків це не просто штучне море, це в першу чергу гідротехнічна споруда, що забезпечує роботу Кременчуцької ГЕС. І на її обслуговування, в даному випадку – на берегоукріплення, теж повинні виділятися гроші.
* * *
Тож виходить, що проблема руйнації берегів Кременчуцького моря відома всім профільним відомствам. І екологи, й чиновники, й політики державного рівня розуміють, що вирішувати її необхідно, дискутують із цього приводу, розробляють стратегії й програми. Наприклад, у нашому регіоні діє Програма розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну Дніпра в Полтавській області, розрахована до 2021 року. А тим часом штучне море продовжує краяти високі береги, “відкушуючи” сотні квадратних метрів родючих українських чорноземів. І чи не єдиний, хто справді цим переймається і щось реально робить для захисту берегів від розмивання, – це мешканець Пронозівки Іван Скриль. Він своїм тракторцем продовжує тягати на берег старі бетонні балки, виконуючи майже самотужки благородну місію порятунку українських чорноземів. Тих самих, які окупанти у роки Другої світової відправляли ешелонами в Німеччину і за які наші хлопці продовжують класти голови на східному рубежі…

Юлія ДУМКА-КОНДРАТЬЄВА.

Поділися:
  • 6
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    6
    Shares

Добавить комментарий