І щоб пісня в душі залишалася

Завідуюча сектором культури та туризму виконавчого комітету Великобагачанської селищної ради Наталія Проскура.

І щоб пісня в душі залишалася

Із Наталією Проскурою, завідувачем сектору культури та туризму виконавчого комітету Великобагачанської селищної ради, розмовляємо після завершення наради працівників клубних і бібліотечних закладів, що відбулася на початку червня.

Вона зазначає:
– Нас вибили з колії карантинні обмеження, ми давно не зустрічалися, тож вирішили, що пора зібратися, маємо що розповісти, чим поділитися з колегами. Обговорили наші подальші плани, бо все ще працюватимемо в умовах карантину, хоч і послабленого. А ми ж зазвичай щороку брали участь у багатьох конкурсах. У березні два наших колективи мали їхати в Київ на «Євро Фольк-2020», це міжнародний чемпіонат із фольклору, ми подали туди заявку, готувалися, знайшли транспорт. Ці колективи – народний аматорський чоловічий квінтет «Булава» Бутоводолинського будинку культури і фольклорний колектив «Криниця» Якимівського сільського будинку культури.
Минулого року брали участь у «Миргородському квітограї», цей вокальний конкурс проводиться до Міжнародного дня захисту дітей, і цьогоріч збиралися. Готувалися до Всеукраїнського огляду-конкурсу клубних закладів у сільській місцевості – його перенесено на наступний рік. Але останні місяці ми працювали на місцях дистанційно, підбирали репертуар для колективів, писали сценарії – контактували у телефонному режимі, в Інтернеті.
Сьогодні на нараді обговорювали, в яких номінаціях можемо взяти участь в обласному конкурсі-рейтингу клубних закладів «Ритми життя культпрацівника», сподіваємося, що він відбудеться. Бібліотечні працівники – у нас дев’ять бібліотек-філій – розповіли про участь у дистанційному Всеукраїнському конкурсі дитячого фотомалюнка «Мрійник року», який проводила Національна бібліотека України для дітей. Усі бібліотекарі знайшли читачів, які вміють малювати, відібрали кращі малюнки дев’ятьох учасників конкурсу, їхні твори сфотографували, і я відсилала їх на сайт Національної бібліотеки. Далі готуємося до конкурсу «Емблема моєї бібліотеки» – серед бібліотекарів, які обслуговують дітей, вже оголошено Всеукраїнський дитячий літературний конкурс «Творчі канікули-2020». У кожній бібліотеці є ноутбук, мережа Інтернет із Wi-Fi доступом.
– Ви опікуєтеся і Великобагачанською дитячою музичною школою імені Федора Кушнерика. Звісно, нині й там все тільки в дистанційному режимі, але щось цікаве відбувалося?
– Учні та колективи школи постійно беруть участь і здобувають перші місця в регіональних, обласних, всеукраїнських, міжнародних конкурсах. Нещодавно ми вітали цьогорічних випускників – їх у нас дев’ятеро. Оскільки вже традиційне обласне свято кобзарського мистецтва «Взяв би я бандуру» не проводилося, ми вирішили саме в цей день, коли воно мало відбуватися, провести низку заходів. Побували на кладовищі, вшанували пам’ять наших земляків, які безпосередньо пов’язані з кобзарським святом. Це – відомий кобзар Федір Кушнерик, ім’я якого носить наш заклад, і викладач бандури, заслужений працівник культури України Надія Марченко. Затим біля пам’ятника Тарасу Шевченку пройшли урочисті вітання, вручення свідоцтв. Діти дуже задоволені, бо вони, і навіть викладачі, не сподівалися, що в умовах карантину відбудеться якийсь захід. У школі навчається загалом 130 учнів, маємо два філіали – на базі Скибівщинівського сільського клубу (на умовах співфінансування, район виділяє субвенцію на навчання), а минулого року запрацював і філіал у найвіддаленішому селі нашої громади – у Радивонівці. Це велике село, дітей багато, в музичній школі нині двадцять діток навчається: сольний спів, фортепіано, гітара, бандуристів там немає.
– У художній самодіяльності місцеві трудівники й сьогодні беруть активну участь, як, пам’ятаю, було раніше?
– Маємо п’ять Будинків культури і чотири сільських клуби. У березні 2020 року два колективи отримали звання «народний аматорський» – якимівський вокальний ансамбль «Калинонька» і вокальний гурт Степанівського будинку культури «Елегія». Фольклорний колектив у нас один, це «Криниця» із села Якимове. Молодий колектив, він уперше минулого року їздив на обласний конкурс, що проводився в історико-культурному заповіднику «Більськ» Котелевського району. Його керівник, директор Якимівського СБК Тамара Тронько, і сама гарно співає, і репертуар підбирає цікавий, так само й для її ж колективу «Калинонька».
– До карантину, зокрема взимку, ваші клуби працювали, там було тепло?
– Звичайно, маємо електричне опалення в Пушкарівському сільському клубі, і нарешті таке ж запрацювало – дочекалися – в Якимівському. Буде і в Балюківському, вже проведені підготовчі роботи. Але багатенько закладів не опалюється, там скільки люди можуть утриматися – стільки й тривають репетиції у відведених для них кімнатах. Але свята відзначаємо все одно, і глядачів приходить чимало.
– Учасники художньої самодіяльності якого віку?
– Переважно середнього і старшого, молодь частіше бере участь у танцювальних колективах. У нас три таких колективи, якими керує Ярослава Бехтер. У «Первоцвіті» вона працює з молодшою і старшою групами, а ще є пісенно-танцювальний – «Десяточка». Там спершу було десять учасників, нині вже більше, але назва так і лишилася. У Степанівському сільському будинку культури з дітьми працює молода культпрацівниця Наталя Литвин – це солісти, дуети, ансамблі.
– Ну і розкажіть про особливу новину – вашу участь у цікавому проєкті для об’єднаних територіальних громад України.
– Так, минулого року ми подали заявку на участь у проєкті «Децентралізація і реформа культурних послуг». Його реалізовує громадська організація «Товариство дослідників України» за підтримки Швейцарської агенції розвитку та співробітництва – у співпраці з Міністерством культури та інформаційної політики України та Асоціацією об’єднаних територіальних громад. Заявки подали більше 80 громад з різних областей України, а відібрано було чотири області – Житомирська, Херсонська, Чернівецька і Полтавська. В цих областях було обрано по дві ОТГ, у нашій області це Опішнянська і наша. В наступному етапі цього конкурсу до участі в ньому визначили вже одну ОТГ – так ми потрапили в цей проєкт. До нас приїздив експерт із Товариства дослідників України Анатолій Мельничук, ми побували з ним у наших селах, спілкувалися з працівниками культури, йшлося про їхнє бачення наших проблем і про плани на майбутнє щодо культурних послуг.
Наступний етап – у нас побувала соціолог цього проєкту Дарина Пирогова, була зібрана фокус-група, яку складали люди різного віку і різних занять, які не працюють у сфері культури, а є споживачами її послуг. Вони зі свого боку говорили про власне бачення цих проблем – як є і як має бути. Були зустрічі також і з працівниками культури, з депутатом селищної ради, головою бюджетної комісії Сергієм Ярошенком, а він людина творча, місцевий художник. Нещодавно Дарина Пирогова проводила вебінар для всіх учасників проєкту, розповіла про все, що побачила у поїздках областями.
Попереду ще один вебінар – усе через карантин, бо за планом мали б відбуватися зустрічі з керівниками проєкту. Ми готувалися показати дві історії успіху: відкриття філіалу музичної школи у Радивонівці і клуб у малесенькому селі, там населення – 72 особи. Це Мала Решетилівка, а клуб там ми відкрили наприкінці 2017 року. Школи немає, дитсадка теж, ні ФАПу, ні пошти, продукти привозять кілька разів на тиждень. Раз на рік люди проводять свято села, і воно могло відбуватися лише влітку, на відкритому просторі, бо ж приміщення для подібних зібрань не було.
Голова Великобагачанської ОТГ Юрій Саковський підтримав звернення селян – знайшли приміщення колишнього занедбаного магазину, яке вони самі толокою відремонтували, а матеріали надала селищна рада. Тепер там є бібліотека, народознавчий куточок, туди їздять наші артисти із концертами, а на відкритті клуб був переповнений. До нас приїздили поважні гості: Валентина Вождаєнко, яка тоді була заступником начальника управління культури Полтавської ОДА, та Людмила Супрунова, талановита полтавська співачка, лауреат міжнародних конкурсів. А проєкт поки триває, чекаємо подальших кроків…
– Наталіє Михайлівно, Ви давно очолюєте сектор культури та туризму?
– Із 17 жовтня 2017 року. А в січні 2018-го заклади культури вже перейшли в нашу громаду і повноцінно почали працювати. Я закінчила Гадяцьке училище культури імені Котляревського – хормейстер за фахом, і Харківську академію культури – артист хору, народний спів і фольклористика. Працювала в культурі, а на цю посаду йшла із єдиною метою: добитися, щоб на галузь культури звернули достатню увагу, щоб ми працювали в нормальних умовах, де є опалення, освітлення, щоб люди мали достойну заробітну плату.
– І як?..
– Цього року маємо велику перемогу: із дев’яти бібліотекарів шестеро працювало на половину посадового окладу, а троє – на 0,25. Зараз усі переведені на 0,5. А директори клубних закладів працюють на повний оклад. Нещодавно закінчили два ремонти – з аварійного приміщення перенесли Мар’янівську бібліотеку у колишнє, тепер відремонтоване, приміщення ФАПу, там чудові умови – краса! Розширили Радивонівську бібліотеку, там тепер є повноцінний читальний зал. Комп’ютерами, Інтернетом усі забезпечені, потихеньку рухаємося вперед. Постійно поновлюємо книжковий фонд.
– Мабуть, і Ви починали колись із художньої самодіяльності… Звідки Ви родом?
– Село Устивиця, це тут поряд. А співати почала з трьох років – прабабуся Ганна навчила старовинних пісень…
Гора за горою,
Одна за другою,
Та й віддала мати
Заміж молодою…
Довгі пісні були, а ще колядки, щедрівки. У нас співучий рід. Прабабуся прожила більше ста років… І бабуся, і мама співають, мама все життя на сцені. В музичну школу я пішла у шість років, закінчила її по класу труби, у школі одинадцять років була учасницею духового оркестру. Досить непростий інструмент як для дівчат, і в Гадячі дивувалися, чому обрала не духовий. Кажу: співати хочу! Люблю ліричні пісні, це від прабабусі. Колись, пам’ятаю, як була малою, ми із мамою ходили до сусідки брати воду, а та просить: ану заспівай. Я й співаю, так стараюся, а вона – плаче. Мені дивно, питаю маму, чому вона плакала, я ж дуже старалася, невже погано співала? Ні, каже мама, то пісня журлива… Мені подобається, щоб пісня в душі залишалася.
* * *
І вже завершуючи свою розповідь, Наталія Михайлівна наголошує, що підтримку сфера культури нині справді має, в першу чергу завдяки селищному голові Юрію Саковському:
– Він підтримує всі починання, такий він – небайдужий, справжній господар: усім хоче допомогти, опікується всім. Дбає, щоб і квіти були посаджені, і щоб ямку в асфальті залатали, і в садочку дітки гралися, і пісня щоб лунала. А в якому плачевному стані нам ці заклади дісталися – опалення немає, дахи течуть, і там, і там проблеми…
Підтримка велика, і це важливо, то ж і зроблено вже багато.

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”

Добавить комментарий