І тепліють кольори холодні…

І тепліють кольори холодні…

На початку минулої осені Олександра Самарцева потелефонувала з Миргорода – запросила на відкриття виставки в тамтешньому Історичному музеї. У великому залі, сказала, будуть полотна місцевих митців, у малому – лише її. Подивувала. Мало не сорок років її знаю, а ось щодо захоплення малярством – почув уперше.
Цікавий поет, з тридцятирічним стажем члена Спілки, виявилося, творить не лише словом, а й пензлем. Як згодом засвідчила, і в другому занятті своєму встигла засягти високого професійного рівня, ба, міжнародного визнання. Хоч рік через коронавірус і не виставковий, та умудрилася показати полотно на виставці у Празі буквально за кілька днів до карантину й посіла перше місце в номінації «Флора та квіти». І це далеко не перша нагорода, адже ставала переможцем та призером виставок у Бельгії, Італії, Іспанії, Данії, Ізраїлі, Китаї та ще в інших країнах упродовж останнього десятиріччя. «Доторкнусь до райдуги очима – потепліють кольори холодні, І найменшу крапельку – дощину приголублю у своїй долоні».
Олександра Чепурна – це її дівоче прізвище, родом із Чернігівщини, багато років прожила в Луганську, останні ж шість літ мешкає в Миргороді, встигла вже прижитися.
Зміна місця проживання пов’язана з війною, особистою трагедією. В розпал боїв – вони в середині літа точилися на околицях, вночі, коли в задушливій приголомшливій теміні вибухали снаряди, міни, а небо перехрещували трасуючі кулеметні черги, в чоловіка – народного артиста України Володимира Самарцева – стався серцевий напад. Задихався від нестачі повітря, а вона не могла нічим допомогти – сусід відмовився везти до лікарні, мовляв, він не самогубець, щоб «пертися в пекло», на виправдання додав: «В лікарнях немає лікарів, медикаментів, світла й води, який смисл везти?». «Свічка тане і серце крає, віск сльозами стіка з долонь, а без тебе мене немає, повернись, поки є вогонь!»
Про Володимира писав не раз. Видатний високий бас, гастролював по Європі. Столична польська газета писала: «Нарешті варшавяни почули бас, якому нині годі шукати рівних…” На тe перший бас варшавської опери відповів так: «Все одно ти мені не конкурент, бо в мене концерти по Європі розписані на п’ять років наперед, а ти в своїй філармонії отримуєш удвічі менше, ніж прибиральниця нашої опери».
Олександра й Володимир були гармонійною творчою парою. Народили сина, мали повне порозуміння у малому й великому.
…Відразу ж після похорону вирушила разом із сином Андрієм з міста, охопленого війною, в місто миру – обирала швидше емоціями. «Розсміюся нервово і весело, кинусь в замет з розбігу, і над чолом перекресленим виросте німб із снігу”.
Виставкова діяльність Олександри Самарцевої сягає вже двадцяти років. Першим досить солідним звітом у столиці була презентація 90 полотен в Будинку художників. Кожне полотно супроводжувалося віршем українською і англійською мовами. Брала участь у виставках та аукціонах «Золотої палітри», які відбувалися в Українському домі, Музеї ікони, Експоцентрі, в Музеї Т. Г. Шевченка.
Колеги миргородці тепло прийняли Олександру. Нині вона активно бере участь у заходах, які проводяться місцевою інтелігенцією. І я добре знаю її як енергійну, цілісну, цілеспрямовану особистість.
У творчому доробку має сотні полотен. Різножанрових, і хоч не має спеціальної освіти, та написані вони на хорошому професійному рівні. Найбільше полюбляє творити натюрморти. Слово творити вжито точно, бо вміє оживити класичну їхню статичність, додавши щось на передній або задній план – за покропленими шибами дощем пташки, що пролітають або всілися на гілку, на плані передньому, крім звичних квітів, фруктів, овочів, – кіт у плетеній лозовій корзині, голуб, який наче прояв духу… Багато світла, воно наче зсередини, а не лише ззовні підсвічує кольори, надаючи одухотвореності, даючи змогу барвам виявляти й душевний стан художниці.
Крім написання віршів, картин, у неї вистачає снаги й для вирощування тих же квітів, овочів. На нудьгування не вистачає навіть хвилини.
З Луганська війна вигнала Олександру на самісінькому початку, я ще рік зумів протриматися, отож сидимо в затінку біля залізничного вокзалу, де вічний Микола Гоголь продовжує писати – таким його створив скульптор, пригадуємо минуле. Пригадати є що, та, насамкінець, запитую Олександру, а чи немає в неї ще якогось заняття, котре не виставляє напоказ, однак для душі цим займається?
Каже, що до музики також не байдужа. Ні, додає, на скрипці Страдіварі не грає, але співробітничає з композиторами – пише тексти для пісень, романсів. Співачка з Харкова Люцина Хворост записала її новий романс на музику Ігоря Поклада. Нині готує до запису нові пісні з відомою виконавицею зі США Ланою Грін. Презентація нової пісні має відбутися в жовтні на сольному концерті композитора і співака Володимира Засухіна.
Спало на думку: наші жінки якщо вже талановиті, то в усьому.

Микола НОЧОВНИЙ
Член Національної спілки письменників України

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий