Листи до редакції

“…І все у нас буде добре”

Доброго дня, шановна моя газето “Зоря Полтавщини”!
Хочу розповісти про нелегке життя моєї бабусі Харитини Феодосіївни. Вона народилася у 1901 році в багатодітній сім’ї Феодосія Вернигори в селі Березова Рудка Пирятинського повіту Полтавської губернії. Харитя була найменшою в родині, пишалася своїми старшими братами, роботящими, кмітливими. Поїдуть було молотити зерно в сусіднє село до млина, доки черга дійде, роздивляться та й собі вдома такий млин змайструють. У недільні дні та на свята всі ходили до церкви. Бабусю в дитинстві називали “пишечка” – така собі червонощока, кругловида, роботяща, гарно одягнена дівчинка. Вона допомагала батькам, рвала вишні у пана: 2 відра панові – одне собі.
Харитина Феодосіївна прожила нелегке життя. У Революцію 1917 року в неї на руках померла мама. Далі – громадянська війна… Працювали дуже тяжко.
У 1923 році, всупереч волі свого батька, вийшла заміж за вчителя Луку Яковича Шудрю. Приданого не отримала ніякого. Спочатку жила в родині чоловіка – великій і бідній, але всі були освічені, знали грамоту. Оскільки на церкву були гоніння, дідусь Лука не пішов працювати священиком, навчав сільських дітей грамоти.
Згодом відділилися від сім’ї, переїхали в село Харківці, народився первісток Віталій, бабусин улюбленець. Харитина Феодосіївна утримувала корову, продавала молоко, сир, масло. Бричкою возили в Пирятин.
Моя бабуся була доброю, мудрою, нічого не шкодувала для мене, виняньчила із 3 місяців. Усе, що вміла, передала мені. Я із задоволенням готую, випікаю всіляку смакоту, займаюся домашнім господарством, люблю працювати на землі, вирощувати квіти…
Немає вже дідуся й бабусі, моїх батьків, дядьків і тіток, навіть брата Анатолія. Але я оптимістка й вірю в краще майбутнє. Попереднє покоління пережило ще важчі часи, ніж зараз. Переживемо негаразди й ми. І все у нас буде добре.

Людмила КАЛАШНІКОВА.
м. Полтава.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий