«Я відчував, як міліє, пересихає моя мовна річка, як я глухну в цьому чужому російському морі»

13 січня виповнилося 90 років від дня народження Василя Захарченка, українського письменника, журналіста, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Народився Василь Захарченко 1936 року в селі Гутирівка на Полтавщині. Він приніс у літературу розуміння його справжньої суті. У творах письменника чітко визначається його громадянська позиція, йде постійне відстоювання людської гідності і порядності. Честь, совість, правда, патріотизм – основні морально-психологічні категорії як письменника, так і його героїв.
Ще в шкільні роки майбутнього письменника зачарувало правдиве поетичне слово Олеся Гончара, що стало для нього вогником, який освітив молоду душу, котра прагла творчості. Пізніше йому світили в літературі, за його власним висловом, «три Григорії – Косинка та два брати Тютюнники». З цих джерел наснажувався він, шукаючи в літературу свою власну стежку.
Свій літературний шлях Василь Захарченко розпочав у 1963 році, опублікувавши перше оповідання. Відтоді стали з’являтися одна за одною збірки повістей і оповідань: «Співучий корінь» (1964), «Стежка» (1968), «Дзвінок на світанні» (1981), «У п’ятницю після обід» (1982) та ін.
Після закінчення університету в 1958 р. спершу працював газетярем у Кременчуці, згодом переїхав у Донецьк. Боляче переживав наступ на українську мову. «Я задихався в задушливій зрусифікованій атмосфері, відчував, як міліє, пересихає моя мовна річка, як я глухну в цьому чужому російському морі», – згадував у письменницькому щоденнику.
На Донеччині зійшовся з Василем Стусом, Іваном Дзюбою, іншими українськими дисидентами. Допомагав збирати матеріали про зросійщення краю для праці, яку готував до друку Іван Дзюба.
Тоді ж, у середині 60-х, почав цікавитися темою Голодомору 1932–1933 років. Занотовує до письменницького щоденника розповіді очевидців на Полтавщині, Донеччині, Черкащині, Житомирщині, Чернігівщині. «Люди розповідали про такі жахи, про таку кричущу несправедливість, про такі звірства свого ж односельця-активіста, що серце обливалося кров’ю», – згадував Захарченко.
Вступивши в 1969 р. до Спілки письменників, переїхав до Черкас, де спочатку працював у часописі «Молодь Черкащини», а згодом – у «Черкаській правді». Тут він написав свої найкращі повісті і романи. А ще – продовжив збирати матеріали про голод 33-го і 47-го років і передав їх Дзюбі через Стуса.
Після арешту Дзюби і Стуса під кадебістським «ковпаком» опинився й Захарченко. У його помешканні виявили самвидав та нотатники, а також заборонену книгу Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр». Захарченка звинуватили у «антирадянській діяльності» за ст.62 КК УРСР і засудили на п’ять років суворого режиму. Поневірявся письменник у концтаборі №5 у Пермській області Росії. В ув’язненні познайомився з іншими діячами українського руху опору 1960–1970-х років – Іваном Світличним, Семеном Глузманом, Ігорем Калинцем.
Членство у Спілці письменників, втрачене у зв’язку з арештом, було поновлене лише через десять років. До 1982-го ім’я Василя Захарченка було викреслене з літературного процесу, а книжки вилучалися з книгозбірень. Прокуратура Черкаської області реабілітувала письменника лише 9 жовтня 1991 року, після здобуття Україною незалежності, яку він щиро вітав.
Василь Захарченко у своїй творчості часто звертається до теми війни, розповідаючи про трагічні колізії і моральні втрати, які вона заподіяла. У повісті «Проїздом» (1981) і низці оповідань письменник розповів про воєнне і повоєнне дитинство, про труднощі і лихоліття окупаційних років, про зламані за цих обставин долі, людські (повість «Брат милосердний», 1982). У творах письменника багато правдивих, вражаючих деталей в зображенні характерів героїв, у відтворенні пережитих ними глибоких потрясінь (оповідання «Постріл», «Дзвінок на світанні» та ін.). Роман «Клекіт старого лелеки» (1989) був удостоєний премії ім. Андрія Головка, а за новелістичну творчість (зокрема новелу «Шістнадцять георгіївських кавалерів») письменник одержав літературну премію імені Юрія Яновського (1991).
У 1995 р. Василь Захарченко став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за роман «Прибутні люди», опублікований 1994 р. в журналі «Вітчизна». Ця найвища літературна нагорода мовби підсумувала творчі здобутки кількох десятиріч відомого українського письменника-прозаїка.
Василь Захарченко помер 5 грудня 2018 року в Черкасах.
poda.gov.ua