Нещодавно «Зоря Полтавщини» опублікувала велику статтю про те, як українці заробляють гроші на каштанах. Нам хотілося простежити весь ланцюжок цього бізнесу: від здачі плодів на пункти прийому вторсировини до переробки і виготовлення з них якщо не ліків, то бодай косметичних засобів. Втім, як з’ясувалося, цей бізнес приховує багато таємниць.
Найголовніша інтрига: як 4 гривні за кілограм зданої сировини (цьогоріч полтавські заготівельники приймають каштани саме за такі смішні гроші) перетворюються на тисячі доларів прибутку для тих, хто відправляє їх тоннами за кордон? Насправді ми не знаємо точних сум валютної виручки підприємливих експортерів, які постачають ці корисні плоди до Китаю, Німеччини, США, Польщі, Чехії та Болгарії. Це – комерційна таємниця. Але відомо, що українська продукція має попит, бо у ній мало гербіцидів і отрутохімікатів. Наші дикорослі каштани цінуються більше, ніж спеціально вирощені на плантаціях.
На жаль, нам не вдалося повністю розкрити цю тему.
Аж ось – новина: голова садівничого товариства «Мрія» Іван Дегтяр із Решетилівки повідомив, що у міжсезоння на його підприємстві, яке випускає продукцію під брендом «Адамівка», тестують переробку нового плоду – каштана кінського.
«Хочемо заробити на цьому самі та дати підзаробити місцевим жителям, піднявши ціну на цю цінну сировину виробничим попитом», – наголосив Іван.
Звісно, ми розпитали його більше.
Есцинова смола піде в мило
– Чотири-п’ять гривень за кілограм каштанів – це мізер, – говорить Іван Дегтяр. – Перекупникам це вигідно: чим дешевше вони придбають сировину, тим більший навар мають при перепродажі. Ми ж – виробники, переробники. Наприклад, цьогоріч купували яблука у населення не по 3 гривні, як більшість, а по 5–6. Каштани – по 15 гривень. Щоправда, закупили небагато – всього 100 кілограмів. Це експериментальна партія. Хочемо протестувати технологію переробки й можливість використання продукту в нашому косметичному милі.
– Як відбувається процес переробки каштанів?
– Технологія загалом нам знайома: ми ж переробляємо овочі та фрукти. Спочатку подрібнюємо й сушимо плоди, потім перемелюємо до стану борошна. Далі заливаємо спиртом у спеціальній ємності та нагріваємо до 60 градусів. У такому стані суміш витримується дві доби для екстракції есцину – біоактивної речовини, яка, власне, й робить каштан лікувальним. Потім екстракт відділяємо від жмиху, а спирт випаровується й повертається в обіг для наступної партії. Отриману есцинову смолу плануємо використовувати у новій лінійці косметичних засобів або реалізовувати як окремий напівфабрикат.
– Ви закупили окреме обладнання для переробки каштанів?
– Ні. Наші сушарки підходять як для фруктів-овочів, так і для каштанів. Хоча останні мають специфіку – сушіння має бути повільним і рівномірним, при невисокій температурі. Тестування показало: треба трохи модернізувати наявне обладнання. Та це навіть добре – зможемо ефективніше використовувати його в міжсезоння.
– А чому ви взялися за каштани?
– Ідею підказали самі заготівельники, які привозять нам яблука. Кажуть, каштани пропадають під ногами… Ми вирішили: треба спробувати. Наша місія – переробляти місцеву агропродукцію та стимулювати людей до співпраці. Каштани – такий же природний ресурс, як яблука чи помідори. Різниця лише в тому, що їх не треба вирощувати: природа вже зробила свою справу.
– Ви вже знайшли ринок збуту?
– Насамперед маємо протестувати отриману сировину. Далі – шукатимемо покупців серед фармацевтичних і косметичних компаній. А поки вже готуємося додати каштанову есцинову смолу до нашого «Дігтярного» мила – одного з найпопулярніших продуктів. Це мило виготовляється на основі березового дьогтю, має природні антисептичні властивості й добре підходить для людей з проблемною шкірою. Дехто лікує ним навіть геморой.
Завдяки властивостям есцину – зміцнення судин, зменшення набряків і запалень, покращення мікроциркуляції – мило стане ще ефективнішим.
Якщо все вдасться, вже наступного року можемо виготовити велику партію «Дігтярного» мила з каштаном.
Єдина проблема – дефіцит берести. Берести, тобто сухої кори берези, з якої добувають дьоготь, на Полтавщині мало. І збирати її нікому – багато чоловіків сьогодні на фронті.
Бузина й дикий терен у вигляді соків
На цьому підприємстві експериментують не лише з каштанами. Нинішнього літа, наприклад, заготовляли ягоди бузини. У той час, коли заготівельники платили 10–12 гривень за кілограм, підприємство купувало по 20 і не мало відбою від постачальників. Яблучно-бузиновий сік – одна з новинок «Мрії».
Втім, переробити стільки, скільки приносять, підприємство не може. Адже усі новинки мають пройти, насамперед, тестування. «Під новий продукт треба вирощувати споживача», – каже Іван.
Він пригадує, як у перший рік великої війни, коли довелось евакуювати бізнес із Адамівки (Слов’янський район, Донеччина) до Решетилівки, запустили томатний морс.
– Дуже крутий продукт – на основі концентрованого томатного соку. Але люди не знали, що з ним робити. І він не пішов. Довелось повернутися до класичної пасти «Адамівка», – говорить Іван.
Тож сік із дикого терену, який зараз почали віджимати на підприємстві, теж буде лише тестовою партією – не більше 500 літрів.
– Вітаміну С в ньому більше, ніж у цитрусових, – хвалиться Іван. – Він приємний на смак, трохи терпкуватий. Але все – в руках покупця. Сировини вдосталь. Люди принесуть усе, що треба, – варто лише оголосити збір.
– Але ж скільки того соку з дрібної кістлявої ягідки?
– У нас є два екстрактори: великий – на 1,5 тонни і малий – на 120 кг. Малий використовуємо для цінних ягід і тестових партій.
Цього року лінійку продукції «Мрії» поповнили консервовані кабачки, яблучно-морквяний, яблучно-гарбузовий сік та цілі томати. Загалом уже понад 30 найменувань харчових продуктів.
Наступного року, якщо все піде за планом, добудують фасувально-сортувальний цех і відкриють мініресторан на виніс під брендом «Адамівка». У ньому можна буде придбати продукцію протягом усього року – від томатної пасти до дикорослих суперфудів.
Марина КРАВЧЕНКО
Журналіст