У Полтаві вперше побувала відома українська письменниця зі Львова Наталія Гурницька. Ми вже років зо три активно спілкуємося з нею у «Фейсбуці», й ось нарешті відбулася наша зустріч – на презентації її нової книги під назвою «Багряний колір вічності» в полтавській міській бібліотеці-філіалі №4.
Як тільки завідувачка бібліотеки Ганна Панюта представила гостю, всі відразу налаштувалися на приємний, цікавий діалог і – не помилилися. У залі на зустрічі з майстринею жіночих романів були й молоді чоловіки, котрі ставили запитання письменниці, які стосувалися її творів, не менш активно, ніж жінки. Наталія Гурницька наголосила, що її жіночі романи, події яких зазвичай відбуваються на певному історичному тлі, в яких у деталях передано дух певної епохи, читають не лише жінки, а й чоловіки також. Тож львівська письменниця своєю творчістю та вмінням знаходити контакт із читачами руйнує стереотипне уявлення про скептичне або й критичне ставлення чоловіків до жіночих романів.
Перше, в чому Наталія Гурницька зізналася, – вона давно хотіла приїхати в Полтаву. І відразу закохалася в наше місто, лиш тільки оглянула найбільш цікаві історичні куточки. Запевнила, що приїде сюди ще.
Як читачка скажу, що в першому прочитаному романі Наталії Гурницької «Мелодія кави в тональності кардамону» мене найперше зацікавила саме епоха, в якій відбувалися події в житті героїв. Не стільки мелодрама, з якої вийде якісний кіносеріал, тримала мою читацьку увагу, скільки дух далекої вже епохи, переданий письменницею і панорамно, і в деталях. Ця канва, на яку вміло накладена «вишивка» тексту, заінтригувала мене не тільки як читачку, котру завжди цікавить історія, а і як мешканку центральної частини України, для якої колорит і давнього, і сучасного Львова є відкриттям. А особливо давнього, бо сучасний трохи бачила – от і цікаво проаналізувати, читаючи твір, що змінилося, а що з тієї давнини має проекцію в сьогодення. Звідси вимальовуються тенденції – що буде далі, як змінюватимуться обличчя й духовна наповненість культурної столиці України з її традиціями надалі. Й чи суттєвими будуть зміни, а чи певні звичаї й традиції на Львівщині настільки стійкі та фундаментальні, що майже не підвладні часу?
Ось так – кожен читач зосереджується на чомусь, що саме в нього викликає найбільший інтерес. Втім роман жіночий, а не історичний, тому колорит епохи, в яку жили герої – Анна, Анеля, Адам та інші, – переданий у першу чергу в сприйнятті молодої жінки, її переживаннях, зовнішньому вигляді, вбранні… Й у тому, як позначилися заборони і обмеження в можливості вільно приймати рішення щодо свого майбутнього на долі красуні Анни. Драматичні й у певному сенсі епохальні історичні події того часу, які не обійшлися без стрілянини, вибухів і руйнувань, описані як такі, що відбувалися ніби й поряд, але водночас дещо віддалік від маленького оазису безпечного перебування Анни. В їх суть (що, чому, як, з якого приводу, до чого це призвело) письменниця читачів не посвячує – не з того приводу твір. Але кого ці нюанси заінтригували, той знайде джерела, в яких міститься конкретна інформація про це, ознайомиться з ними.
Продовженням історії життя Анни стала друга книга письменниці з назвою, що пергукується з тією, яку Наталія Гурницька дала першому роману: «Мелодія кави в тональності сподівання».
Третя книжка мала бути окремою, «самостійною» за темою і змістом, але на певному етапі її написання письменниця вирішила, що головна героїня Ірена стане… правнучкою Анни. Анна жила в ХІХ столітті, а Ірена – в сталінський період. У книзі «Багряний колір вічності» більше власне історії й майже немає вимислу. Прототипами героїв стали представники старшого покоління родини самої Наталії Гурницької. В основу твору покладені реальні пережиті ними драми і трагедії.
– Я писала цю книгу як родинну історію, – сказала Наталія Гурницька. – Називаю її четвертою книгою циклу.
У перші десятиліття буремного ХХ століття героїня роману Ірена, тоді юна дівчина, переживає перше кохання, виходить заміж. Письменниця описує її сімейне життя, в яке потім вриваються війна і сталінські репресії…
Показана в книзі «Багряний колір вічності» і наша сучасна реальність – Майдан, АТО… Ці драматичні події певним чином пов’язані з історією довоєнного Львова, більшовицький безмір… У новій книзі Наталії Гурницької все це переплітається, простежується історичний причинно-наслідковий зв’язок.
Ірена тепер уже – пані поважного віку.
Слово «багряний» у назві книги означає кров. Присутність цього слова зрозуміла без коментарів. «Багряний» не тільки тому, що й тоді проливалася кров, і зараз, на превеликий жаль, ллється. Кров, як символ, у назві твору означає ще й зв’язок поколінь – те, що закладене в генах…
– Не хочеться, щоб кров на Майдані була пролита даремно, – сказала Наталія Гурницька. – Зараз я їжджу по країні з презентаціями нової книжки, спілкуюся з читачами, і часто на зустрічах присутні люди, у яких хтось загинув на Майдані, в АТО. Треба дати цим людям надію, що – недаремно…
Це нелегке завдання для письменниці, але пані Наталія намагається писати так, щоб присутній у її творах смуток був світлим.
– Ніколи не можна людину вганяти в депресію, в ще гірший стан, – переконана Наталія Гурницька. – Може бути меланхолійний світлий сум, але не відчай, не депресія, навіть якщо події драматичні.
Усе, про що пише письменниця, вона пропускає через серце.
– Якщо не пропустити через серце, а тільки – через розум, то й читачі не відчують, не зачепить їх, – каже вона. – Треба, можливо, свою енергетику в твір вкласти. Намагаюся бути чесною з читачами, бо інакше – не повірять… У роман «Багряний колір вічності» я вклала свої дитячі спогади – що бабця розповідала… Ця книжка мені особливо близька. Аж страшно, що там усе правда, немає вигадки. Описане в найдрібніших деталях грунтується на мемуарах, спогадах очевидців. Хоча насправді доля бабці склалася після заслання інакше…
Але то вже – особиста лінія героїні художнього твору, хоча цей твір і грунтується на реальних подіях.
Не завжди і не для всіх, хто пережив тяжкі випробування, далі все складалося зовсім погано, хоча життя тих поколінь простих трудівників ніколи не було легким.
– Сестра моєї бабці з Казахстану повернулася хвора, сама себе вилікувала травами, вийшла заміж, народила чотирьох дітей, – розповіла Наталія Гурницька. – Її вже немає, але є її внуки, правнуки… Рід продовжується. Вижили, слава Богу!
Усі запитують Наталію Гурницьку: «Четверту книжку написала – а коли буде третя?». Справді, якщо сам творчий процес без попереднього наміру письменниці пов’язав книжку «Багряний колір вічності» з двома «Мелодіями кави…» (пані Наталія каже, що спочатку остання книжка писалася важко, і лише після того, як їй спало на думку, що Ірена має бути правнучкою Анни, творчий процес пішов легко), вона просто мусить написати ще один роман. Той, який зв’яже між собою всі вже облюбовані читачами книжки.
Ось така вона, письменниця зі Львова Наталія Гурницька: з відкритою сяючою посмішкою, за якою читачі не вгадають, чи немає на її душі потаємного смутку або негараздів у повсякденні. Її книжки також особливі. Немає безглуздої «експлуатації» читацьких емоцій, описування чогось без сенсу і мети. Ці твори покликані нести людям світло – навіть за наявності драматичних моментів. Як і особлива посмішка пані Наталії Гурницької, яка запам’ятовується всім.
Наталія ЖОВНІР
Журналістка