Історія повсякденності.  Життя Полтави сто років тому

Історія повсякденності. Життя Полтави сто років тому

Полтавські газети більш ніж сторічної давнини дають уявлення про тогочасне полтавське життя. Можливо, це джерело й не претендує на довершену повноту, на завершену картину, але, безперечно, є суттєвим доповненням до неї. Те, що сучасникам здавалося буденним, звичайним, на відстані століття привертає пильну увагу дослідників, вабить своєю автентичністю.
У розділі «Газетні матеріали» фондової колекції Полтавського літературно-меморіального музею В. Г. Короленка зберігаються центральні та місцеві видання із солідними як за обсягом, так і за змістом статтями про життєвий і творчий шлях Володимира Короленка. Традиційно такі публікації з’являлися у ювілейні для письменника роки: 1903,1913, 1918.
Цікаво погортати та навіть і порівняти номери газет сторічної давнини.

Щоденна газета «Полтавский день» була заснована у травні 1913 року. Вона представлена двома номерами: № 55 і № 63 відповідно від 15 липня 1913-го та 28 (за старим стилем 15) липня 1918 року.
Судячи із цих номерів, між якими часова відстань 5 років, редакція і контора газети змінювали свою адресу і телефони: в 1913 р. це Котляревська вулиця, готель «Москва», телефон: № 237; через 5 років це вже Пушкінська, 33, телефон: № 533. Можемо зробити висновок і про галопуючу інфляцію – незмінний супутник політичних катаклізмів усіх часів і народів. Якщо в 1913-му річна передплата складала 6 карбованців (а з доставкою та пересилкою – 7), то через 5 років таку ціну треба було сплатити лише за 1 місяць; вартість одного газетного номера змінилася із 3 копійок на 35. В обох випадках впадає в очі величезна кількість реклами: поряд із оголошеннями приватних осіб зустрічаються оголошення, подані від різних установ, організацій. Перша газета цілком російськомовна. У другій переважають рекламні оголошення російською мовою, українською ж їх набагато менше, але радує сам факт, що вони є. Реклама платна, мабуть, традиційно, завдячуючи їй, газета трималася на плаву. Подається й такса об’яв: за один рядок – 40 коп. у 1913-му та 1 крб. 30 коп. – у 1918-му. Зазначалося, що термінові оголошення приймалися в губернській друкарні до першої години ночі, щоб бути надрукованими вже наступного ранку.
Аналізуючи приватні оголошення з питань нерухомості, готельного бізнесу чи працевлаштування, можна дійти висновку: Полтава – місто привабливе і в стабільний, і навіть у нестабільний час. У 1918 році є пропозиції обміняти нерухомість у Таврійській губернії, поряд із Джанкоєм, Херсоном ділянку в 530 сажень (це 1130 метрів) із 3 кам’яними, критими черепицею будинками на нерухоме майно в межах нашого міста або приміській зоні. Як бонус додаються миловарний завод, артезіанський колодязь і всі служби. До процесу продажу запрошуються й ті, хто займається посередництвом, висловлюючись сучасною мовою – ріелтерством. На Павленках (Бабічевський провулок, № 43, будинок В. Н. Лесевицького) «недорого продається дім аж на 10 кімнат із фруктовим садом та надвірними спорудами». І там же квартира із 5 кімнат. Або «віддається» «квартира із 5 кімнат із кухнею, ванною та всіма зручностями, можливо, навіть із каретним сараєм, на перетині вулиці Олександрівської та Сінної площі (будинок С. Б. Саєвич)». На тлі таких оголошень квартира письменника зі світовим ім’ям Володимира Короленка на 6 кімнат із кухнею зовсім не здається розкішшю. Вона, до речі, винаймалася на правах оренди у лікаря Олександра Вікентійовича Будаговського, спеціаліста із дитячих та жіночих хвороб. Сам же Володимир Галактіонович, за його власним висловлюванням, був ворожим до всілякого рухомого й нерухомого майна.
Подорожнім у справах чи заради власного задоволення можна було зупинитися у численних готелях Полтави: «Москва», «Континенталь», «Гранд-отель», «Європейська» тощо. Судячи із оголошень, гостям вже в 1913 році пропонувалися «комфортабельно облаштовані номери, електричне освітлення, ванна, телефон, люб’язна прислуга, а при готелі – автомобіль».
Полтава розкішна межує із Полтавою більш прозаїчною: можна було придбати корову німецької та інших порід. Корів приводили із німецьких колоній і продавали на розі вулиць Загородньої та Анненської, навпроти макаронної фабрики в будинку Фукса. А ось «вчитель класичної гімназії московського навчального округу, математик, уродженець Київської губернії, що має великий педагогічний досвід, бажає змінити службу із Росії в Україну», при цьому йому байдуже, в якому місті України жити і працювати, аби повернутися на батьківщину. Мабуть, своє оголошення цей патріот України надіслав не лише до полтавської газети.
Вірогідно, існувала така практика – обмінюватися оголошеннями між місцевими газетами сусідніх губерній. Знаходимо цікаве оголошення про те, що в Сумах формується 5-та Курська Кордонна бригада, в яку приймаються громадяни Української Держави (обидва слова із великої літери).
«Потрібні: вахмістри (130 крб.), старші урядники (110 крб.), козаки (салдати – саме так, через «а»), писарі (80–130 крб.), медичні ветеринарні хвердшали (саме такий правопис цього слова) (110–130 крб.), зброєві майстри, ковалі, майстрові (80–130 крб.)». Крім грошової платні служиві мали змогу одержати службові помешкання, одяг і харчі. Завершується оголошення повідомленням про те, що за детальними відомостями треба приходити за сумською адресою.
Але й у нас, в Полтаві, можна було вступити до 11-ї легкої Гарматної бригади. Приймали козаків, які так само, як вимагалося і в сумському оголошенні, були «не молодші 18 років, фізично здорові, не були під судом і слідством, не брали участі в більшовицькій владі, для чого повинні представити посвідчення від місцевих влад».
У Полтаві потрібні були: «гарматники (взв. фейєрверкери), телефоністи й козаки». Місячна плата козакам встановлювалася у 90 крб. і більше. Крім того, так само надавалися помешкання, харчі й одяг. Адреса: Жандармська вулиця, 10, колишня казарма 2-ї батареї Гарматної бригади.
Із квітня і до кінця 1918 року – при владі Українська держава (Гетьманат Скоропадського). Цей період був прихильний до українства: по вулиці Котляревського, в магазині Буришкіна, що біля пошти, діяв книжковий склад. На складі можна було «придбати оптом і вроздріб рахівничі книги та бланки, різну літературу з кооперації, українську літературу, шкільні підручники, географічні мапи, листівки, портрети та інше».
Нині у нашому місті безліч вечірніх курсів: іноземних мов, малювання, дизайну одягу та інтер’єрів тощо. Так само було й 100 років тому. Ось, наприклад, курси освітянські. Власне, це гімназія для осіб чоловічої та жіночої статей всіх вікових категорій. Прийом та заняття відбувалися щоденно, від 17 год. до 20 год. 30 хв. впродовж року. Був і окремий клас на звання народного вчителя з викладанням теорії церковного співу й методики чистописання. Курси діяли в приміщенні 1-ї міської гімназії (вул. Остроградського).
У міському саду, в літньому театрі, відбувалися вистави досить-таки пустотливого змісту, судячи із назв та ремарок «тільки для дорослих». Ось ці назви: «Блудница Митродора», «Пуговка от штанов»,»Ключ от спальни», «Не ходи же ты раздетая». Початок вистав доволі пізній, о 20 год.
30 хв.
Полтавська міська аптека повідомляла панів лікарів і публіку про отримані ліки: пірамідон, веронал, мігренін, аспірин. До речі, всі назви подавалися латиною, здається, не кожен хворий міг прочитати.
На чому пересувалися полтавці, крім кінного транспорту (візників)? Можемо із впевненістю стверджувати, що на велосипедах. По вулиці Олександрівській розташовувався Американський магазин С. М. Тржецяк, який торгував цим видом транспорту «першокласних фабрик Дукс, В.S.A., Енфілд, Гумбер, «Три ружья». Магазин мав телефон (номер 313). Та що там велосипеди! Влітку 1913-го були отримані французькі мотоциклети «Пежо» останньої моделі. Вірогідно, їздили й авто, інакше для чого ж тоді оголошення про продаж автомобільних шин та двигунів зі складу? Є й інші оголошення, що свідчать про поширення цього модерного на той час виду транспорту. Так, при готелі «Москва» була автомобільна стоянка із стаціонарним телефоном (його номер 237). Можна було зателефонувати із іншого стаціонарного та дізнатися, чи є вільні місця.
В 1913-му, про що свідчить розклад руху потягів із станцій «Полтава-Південна» та «Полтава-місто» (вірогідно, сучасна «Полтава-Київська»), із нашого міста курсували «поштові, швидкі, пасажирські, товарно-пасажирські поїзди». Можна було дістатися Харкова, Києва, Кременчука, Лозової, Ромнів, Ромодана. Розклад у газеті поданий за петербурзьким часом із приміткою, що місцевий час діє вперед на 17 хвилин. Неоціненний подарунок для тих, хто запізнювався!
У розділі «Місцева хроніка» газети 1918 року першим пунктом подається інформація «До ювілею В. Г. Короленка». В ній ідеться про заснування у Полтаві Народного дому імені В. Г. Короленка. Відзначимо, що ця подія відбувається ще за життя видатного полтавця.
Отже, гортати чималенькі за розміром аркуші пожовклих видань сторічної давнини – неабияке задоволення, корисне й пізнавальне. Тож віддамо шану цим крихким експонатам. Подивуємося їхній властивості із легкістю переносити нас в ті далекі часи, коли з’явилися перші фотоапарати, телефони, патефони, фонографи; коли дорогами їздили на фаетонах, велосипедах та мчали на авто аж 15 км на годину; коли спочатку вокзали, а потім і будинки почали освітлюватися електрикою. І коли люди читали лише паперові газети.

Людмила ОЛЬХОВСЬКА
Провідний науковий співробітник Полтавського літературно-меморіального музею В. Г. Короленка

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий