Наш видатний земляк, письменник і громадсько-політичний діяч кінця XVIII – початку XIX століття Василь Капніст народився 12 (23) лютого 1758 року в селі Обухівка Миргородського полку. В жовтні 2008-го ми розповідали нашим читачам про відкриття йому пам’ятника на малій батьківщині, а в травні 2015-го в Полтаві вулицю Іскровську було перейменовано на вулицю Василя Капніста.
Канадський історик родом із України Сергій Єкельчик розповів про цікавий епізод із діяльності Василя Капніста: «У квітні 1791 р. до прусського кабінет-міністра графа Герцберга звернувся з листом, написаним гарною французькою мовою, невідомий йому іноземний дворянин. «Прошу Ваше Превосходительство вибачити мою вільність, що з нею звертаюсь безпосередньо до Вас. Вельми важлива державна справа, що привела мене з далекої країни до Вашого Превосходительства, вимагає швидкого вирішення і найбільшої таємниці. Отже, наважуюсь просити Вас дати мені окрему аудієнцію; моя місія така, що її можна довірити лише Вашому Превосходительству».
Міністр прийняв автора листа. З його доповіді королю Фрідріху Вільгельму II дізнаємося про деякі подробиці конфіденційної розмови, що відбулася 24 квітня 1791 р. Таємничий дворянин представився російським надвірним радником і урядовцем державних фабрик Капністом. Він сказав, що прибув на прохання своїх земляків з України, або Малоросії, які доведені до розпачу тиранією російського уряду, зокрема князя Потьомкіна. Вони хотіли б знати, чи можуть в разі війни Росії з Пруссією розраховувати на підтримку прусського короля, якщо спробують скинути російське ярмо. Капніст пояснив, що йдеться про країну колишніх запорозьких козаків, у яких відібрано всі привілеї і яких «поставлено під стопу росіян». Факт переговорів тримався у суворій таємниці, тож про нього стало відомо лише у 1895 p., коли польський історик Е. Дембінський віднайшов у німецькому архіві донесення Герцберга королю та відповідь останнього. Сам факт сумнівів не викликав. Але багатолітні суперечки викликало ім’я того Капніста, який був у 1791 р. з таємною місією в Берліні. Сім’я Капністів була досить відомою в Росії, тому «під підозрою» опинились чотири брати – Микола, Петро, Андрій і Василь. Таємничим емісаром в Берліні 1791 p., очевидно, був відомий російський поет і драматург Василь Васильович Капніст (1758 – 1823). До такого висновку дійшли як першовідкривач документів польський історик Е. Дембінський, так і українські науковці М. Грушевський, О. Оглоблін та ін. Однак його не сприймали декілька поколінь радянських дослідників. Адже як можна було погодитись із тим, що відомий російський поет боровся за незалежність України? Тож не дивно, що лише зараз ми можемо переосмислити біографію цього видатного літератора та громадського діяча, поставивши його у почесний ряд патріотів України.
Тоді Василь Капніст прагнув заручитися підтримкою прусського двору на випадок козацького повстання на Лівобережжі, яке було можливе при відновленні російсько-прусської війни. Міжнародна обстановка, що змінилася, не сприяла реалізації планів українського дворянства.
Капністи були вихідцями з Греції, з аристократичної сім’ї Капнісос, яка мала навіть венеціанський графський титул. Дід поета, Петро Христофорович, відомий борець проти турецького ярма, у 1711 р. був змушений втекти до Росії, де його син, Василь Петрович, поступив на військову службу і почав писати своє прізвище як Капніст. Він рано осиротів і молоді роки провів у сім’ї ізюмського сотника Павлюка, де помітно українізувався. Невдовзі молодий офіцер успадкував посаду свого вихователя. У 1737 р. Василь-старший вже миргородський полковник. Він мав великий вплив на козацьку старшину. Відомо, що гетьман Кирило Розумовський у 1750 р. намагався приписати йому намір «державної зради» з метою відірвати Гетьманщину від Росії.
19 серпня 1757 р. Василь Петрович Капніст, бригадир і командуючий п’ятьма слобідсько-українськими полками, загинув у бою з прусською кавалерією. Василь-молодший народився майже через півроку після смерті батька і був шостою дитиною в сім’ї.
Дитячі роки Василя Капніста пройшли в Обухівці – маєтку, подарованому його батькові імператрицею Єлизаветою. Мати поета, Софія Андріївна Дуніна-Борковська, походила зі старовинного старшинського роду (дід її був одним із соратників Мазепи). Дітей виховувала у патріотичному дусі. Вони росли в оточенні козаків та козацької старшини, що болюче сприйняла скасування гетьманства у 1764 році.
Василь Капніст деякий час перебував на військовій службі. В 1782-83 – контролер головного поштового управління у Петербурзі. В 1783-му повернувся в Україну. Був директором училищ Полтавської губернії, користувався великим авторитетом серед українського дворянства. Займав виборні посади предводителя дворянства Миргородського повіту (1782, ще до переїзду в Петербург), Київської губернії (1785-87), генерального судді Полтавської губернії (з 1802) та полтавського предводителя дворянства (з 1820). Завжди відстоював інтереси українського населення. Почав друкуватися у 1780 році. В 1783-му написав «Оду на рабство» (надрукована 1806 р.), в якій виступив проти посилення колоніальної політики російського уряду в Україні, зокрема остаточної ліквідації в 1783 році козацьких полків і запровадження кріпацтва у Слобідській і Лівобережній Україні. В 1787 р. разом із групою аристократів-автономістів підготував проект відновлення козацьких формувань в Україні («Положение, на каком может быть набрано й содержано войско охочих казаков»), який, незважаючи на підтримку П. Рум’янцева-Задунайського і Г. Потьомкіна, був відкинутий царським урядом.
1798 року опублікував поему «Ябеда», в якій у гострій формі критикував російську колоніальну політику на українських землях. Переклав «Слово о полку Ігоревім» на російську мову і зробив цікавий коментар, в якому підкреслено українське походження й українські особливості цього твору. Дослідники його творчості зазначають: якщо Державіна порівнюють із Пушкіним, то Капніста можна вважати предтечею Гоголя. І не тільки у зв’язку зі змістом його сатиричних творів, а й на підставі дослідження мови, якою вони написані. А його «Ода на рабство», як пише Олександр Оглоблін, «була ідейним попередником національно-визвольної поезії Т.Шевченка».
Одночасно з виходом у відставку В. Капніст перебрався в Україну, де постійно мешкає до кінця життя. Його маєток в Обухівці став осередком української шляхетської опозиції, важливим культурним центром. Там його відвідують Г. Державін, М. Гнєдич, В. Гоголь-Яновський (батько уславленого письменника). Там неодноразово збиралися декабристи (П. Пестель, С. Муравйов-Апостол, С. Лорер та ін.). Найближчим другом Василя Капніста в останні роки життя був майбутній керівник повстання Чернігівського полку С. Муравйов-Апостол. До речі, Капніст і помер у нього на руках. Це сталося 28 листопада 1823 року після тривалого запалення легенів.
Сучасники вважали сім’ю Капністів типовою дворянською українською сім’єю, тісно пов’язаною з українською культурою та українським побутом.
Підготувала Марія ВІТРИЧ.