Із сокирою за поясом: як полтавський рятувальник Андрій Гречаний установив національний рекорд

Із сокирою за поясом: як полтавський рятувальник Андрій Гречаний установив національний рекорд

Захисний костюм, пояс, каска, високі ботинки, балон зі стисненим киснем, рукавиці й сокира. Це традиційне екіпірування пожежного при виїзді на місце надзвичайної події. Вага амуніції – 22,5 кілограма. Найважчий – балон із киснем. Він важить аж 15 кілограмів.
– Загалом третина моєї ваги, – розповідає новий рекордсмен України Андрій Гречаний – начальник рятувального відділення аварійно-рятувального загону спецпризначення ГУ ДСНС України в Полтавській області. – Але після того, як я подолав 21 кілометр у повній амуніції, мій нижній і верхній одяг поважчали на три кілограми, а я сам полегшав на два.
Андрій з дитинства займається різними видами спорту, вже не перший раз брав участь у подібних забігах у робочому спорядженні і з деяких пір мріяв установити рекорд України у напівмарафоні.
15 вересня, напередодні Дня рятувальника, який відзначається 17-го, його мрія збулася. Того дня в Черкасах відбувся благодійний забіг на підтримку ЗСУ, організаторами якого стали спортивна спільнота «Характер» та Благодійний фонд «МХП – Громаді».
Свій забіг Андрій присвятив колезі з Дніпропетровської Держслужби з надзвичайних ситуацій Миколі Нечипоренку, який помер 22 червня цього року через важкі поранення.
– Ми вчилися з Миколою в одному виші, товаришували, – розповідає Андрій. – Працюючи на ліквідації наслідків ворожого обстрілу, він потрапив під повторний удар. За його життя боролися медики Дніпра, але, на жаль, не змогли врятувати.
Власне, рятувальники щодня ризикують життям, а військова агресія у рази збільшила ці ризики. Я не вперше присвячую забіги полеглим колегам. У квітні був учасником «Київського півмарафону незламності», біг у повній амуніції в пам’ять про трьох рятувальників із Харкова – Владислава Логінова, Сергія Байдалінова та Володимира Матюшенка. 4 квітня, розбираючи завали у місті, вони також потрапили під повторну атаку ворога й загинули. Беру участь у таких забігах заради того, щоб привернути увагу громадськості до нашої нелегкої служби, а також підтримати матеріально захисників. Унікальність і складність цього рекорду – у вазі екіпірування.
За словами Андрія, два попередніх аналогічних рекорди установив рятувальник з Києва, багаторазовий спортсмен-марафонець Володимир Сковородка. Але амуніція, в якій він долав дистанцію, була дещо легшою.
21 кілометр полтавський вогнеборець пробіг трохи більше, ніж за 3 години. Але час представниками Реєстру рекорду України до уваги не брався, головне – подолана відстань у заявленій вазі амуніції.
– Що було найважче на цій дистанції? – запитали ми рекордсмена.
– Легко не було на жодному кілометрі. По-перше, день видався досить спекотним. По-друге, сам маршрут, який пролягав по набережній Дніпра й околицях Черкас, був складним, з багатьма спусками і підйомами. До того ж, дув сильний вітер. Плюс у тому, що він трішки розганяв спеку, а мінус, що створював додаткову перешкоду, якщо дув не в спину.
– Що додавало вам сил?
– У мене була чудова команда підтримки: батьки, друзі, колеги з різних областей. Вони мене підбадьорювали протягом усього забігу. Дуже вдячний їм за це. Окрім того, була можливість на дуже короткий час зупинитися, щоб випити води, – підтримка водного балансу дуже важлива в таких забігах. Вживав також вітаміни, вуглеводні енергетичні гелі, що сприяло відновленню організму.
– А як ви готувалися до встановлення рекорду?
– Особливості служби не дозволяють, звісно, приділяти тренуванням стільки часу, скільки хотілося б. Тому вони були комбіновані: силові вправи, біг на довгі дистанції поєднувалися з виїздами на надзвичайні події. А на ліквідації масштабних пожеж чи руйнувань ми можемо працювати і по півтори, й по дві доби. Тож тренування часто доводилося відміняти. Найважче емоційно було працювати на нещодавно зруйнованому ворожими ракетами Інституті зв’язку, де було багато загиблих, і потім відновлюватися від цього.
Добре, що мої тренування переважно не прив’язані до стадіону, бігових доріжок чи тренажерного залу. Можу бігати хоч у місті, хоч за містом… Хоча силові вправи, звісно, виконую у тренажерному залі.
– Чому ви не стали спортсменом?
– Спорт різних видів у моєму житті присутній з шести років. І в мене був вибір – пов’язати своє майбутнє зі спортом чи стати рятувальником. Але спрацювали гени – пішов по стопах тата, який все трудове життя віддав пожежній службі…

Яна СОКОЛОВА
Журналіст

Поділися:

Добавить комментарий