“Я не хворію, а голодую,  і зупинятися не збираюся…”

“Я не хворію, а голодую, і зупинятися не збираюся…”

Слова, винесені в заголовок, належать Олегу Сенцову. Далі у наведеній газетою «Україна молода» цитаті йдеться: «Поїздку до Сімферополя я не вітаю, адже дуже сумніваюся, що тюремники з Росії дозволять мені доїхати туди живим. Хочу всім сказати величезне спасибі за підтримку та передати величезний привіт. Слава Україні!» Дата номера часопису – 10–11 серпня. А вже вночі 12 серпня забринів промінчик надії… Забринів і згас: російська опозиційна журналістка Вікторія Івлєва на своїй сторінці у Фейсбуці написала, що Олега Сенцова звільнили, а через кілька годин стало зрозумілим, що інформація не відповідає дійсності, чи, як нині кажуть, – фейкова. Сама Вікторія Івлєва скрушно зауважила, що джерело, яке повідомляло про справді сенсаційну подію, досі не викликало сумнівів. Втім світ переконався у черговий раз, що має справу з імперією обману, імперією, яка глибоко вражена комплексом меншовартості й неповноцінності, а тому прагне самоствердитися за рахунок інших.

Український кінорежисер Олег Сенцов, арештований феесбешниками ще в травні 2014 року в Сімферополі за фейковими звинуваченнями у причетності до організації терактів, кинув виклик ілюзорній могутності Кремля, назвавши його господаря на одному із судових засідань кривавим карликом. І то вже був зовсім не фейк, не позірна словесна еквілібристика. Звісно, таке не забувають і не вибачають.
Принагідно, думаю, варто відтворити один із епізодів серіалу російського митця Миколи Сванідзе «Історичні хроніки», який певний час транслювався на російських телеканалах. В одному із фільмів, присвячених останнім рокам третьої декади ХХ століття, йшлося про розбалансовану більшовицькими експериментами економіку СРСР. Тож партійні бонзи змушені були виїжджати в глибинку на хлібозаготівлі. У Південний Сибір вирушив тоді ще злегка забронзовілий Сталін. Там він спробував переконати місцевих селян віддавати майже за безцінь хліб для диктатури пролетаріату. Господарі-трудівники, які знали ціну й зернові, й нелегкій праці на землі, досить прохолодно поставилися до обіцяного комуністичного світлого майбутнього. А один з них досить в’їдливо пожартував: мовляв, нехай кацо зараз затанцює лезгинку, то, можливо, селяни й подумають про пропоновані хлібоздачі. Реакція не забарилася. Незабаром з Кремля полетіли директиви про розкуркулення, розкозачення, колективізацію. І як наслідок – голод. Історичні паралелі очевидні: не в обставинах чи конкретних ситуаціях, а в суті вождізму й умовних вартостей «запарєбрікової» країни Моксель, яка тягнеться до шапки мономаха, та «нє по Сєнькє» та шапка.
Голод – взагалі «фірмова страва» у стосунках Кремля з Україною. Втім буває і «поворот теми». Напередодні цьогорічного чемпіонату світу з футболу, який проходив у Росії, кремлівський бранець, український кінорежисер, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Олег Сенцов оголосив безстрокове голодування з вимогою визволити з ув’язнення усіх громадян України, безпідставно утримуваних у тюрмах РФ.
Чемпіонат відшумів. Міжнародна спільнота спроквола журить владу Росії. Олег Сенцов голодує. Уже майже сто днів… Що відбувається у ХХІ постіндустріальному столітті, сповненому найпрогресивнішими технологіями та космічними амбіціями? Відповідь на це глобальне питання прагнуть знайти вулиці й майдани. «Російській стороні в принципі плювати на Сенцова. Я довідався з дипломатичних джерел, що деяким представникам просто все одно, що відбувається з Олегом, за принципом «нехай помирає в повчання іншим», – зазначив у коментарі інформагенції АFР адвокат Олега Сенцова Дмитро Дінзе. Ну хіба не права Ганна Горенко (Анна Ахматова), яка свого часу писала: «…В Кремле не можно жить… / Там зверства древнего еще кишат микробы: / Бориса дикий страх, всех Иоаннов злобы, / И самозванца спесь – взамен народных прав»?..
***
Нині в інтернет-мережі ширяться найрізноманітніші чутки: від трагічних до обережно оптимістичних. Як відвіяти полову від зерна? Просто необхідно розуміти, що каральна медицина, професійна містифікація, пранкерство і «прочая, прочая, прочая» – це ягоди одного поля: гібридної війни. Але ж воювати зі всім світом неможливо. До того ж усі війни врешті закінчуються миром. Мир і світ, у якому жити нам і нашим нащадкам, не прийматиме «скрєпов» і «міров», у яких людина – лише гвинтик у механізмі, котрим бавляться кулібіни тоталітарних систем. Уся російська, як і світова, справді гуманістична культура відкидає тоталітаризм. Згадаймо Олександра Пушкіна: хоч у «Борисі Годунові» «народ безмолствует», але юродивий – людина Божа – на всю Красну площу вигукує: «Нет, нет! Нельзя молиться за царя Ирода – Богородица не велит…»

Олександр МАКАРЕНКО
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  • 6
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    6
    Shares

Добавить комментарий