21-річний Володимир Малуха з Біликів – юнак з обмеженими фізичними можливостями. Незважаючи на те, що з дитинства прикутий до інвалідного візка, він із золотою медаллю закінчив школу, малює, пише вірші, грає в шахи, читає реп, створює авторські композиції… Щоб далі розвиватись, працювати, йому вкрай потрібен комп’ютер.
УЖЕ нікого не здивуєш тим, що все частіше в нашому житті з’являються віртуальні знайомі. А оскільки в соціальних мережах є ті, хто запрошує всіх у друзі, то не відразу звернула увагу на запрошення від Володі Малухи з Біликів. А на сторінку, на щастя, зайшла й зрозуміла: є цікава тема для майбутньої газетної публікації…
Володя Малуха (на знімку) народився в 1999 році. Здавалося, зростав звичайною дитиною, але в дев’ятимісячному віці лікарі поставили малюку діагноз: дитячий церебральний параліч. На жаль, сучасна медицина не може допомогти при цій хворобі.
– Усе моє життя пройшло у візку. Самостійно ходити не можу. Тільки з минулого року, коли зламався електровізок, вітчим приварив ручки і я ходжу, тримаючись за них. Це невеличкі відстані – 60–100 метрів, але важливі для мене в плані і фізкультури, і перевірки своєї волі… Руки теж не працюють повноцінно: ложку до рота не донесу, на комп’ютері текст не наберу, але з гантелями вправи роблю.
Ось так Володя розповів про себе. Не скаржився на труднощі, на те, що не може бути таким, як його ровесники. Навпаки, він – сам позитив, має захоплення, друзів, хорошу родину.
Через стан здоров’я у школу не ходив. Навчався вдома за індивідуальною програмою, за якою з ним працювали педагоги ОЗ «Білицька ЗОШ І–ІІІ ступенів № 1». Серед улюблених предметів була музика, українська мова й література, історія, інформатика. Але це не означає, що інших предметів не вивчав: школу закінчив із золотою медаллю.
– Нагороду вручали в селищному Будинку культури на випускному вечорі. Було дуже гарно: святковий і водночас хвилюючий захід…
Як і однокласники, Володимир мріяв про вищу освіту, спеціальність «айтішника», яка дуже популярна й досить високо оплачувана. Але жоден виш не готує спеціалістів за індивідуальною програмою, обов’язково треба приїжджати на сесії. Такої можливості в юнака не було, він змирився з обставинами. Головне, що поряд любляча родина – батьки, бабуся, дідусь, сестрички, друзі.
– У мене був електровізок. Тому я міг безперешкодно пересуватися Біликами, їздити на стадіон, до друзів. Минулого року поїхав увечері поспілкуватись із друзями, через певний час зібрався додому, а мій електровізок не рушає з місця. Ні в мене, ні в друзів нічого не вийшло з його ремонтом. Думаю, що проблема з пультом управління, але вона до сьогодні не вирішена. Тому зараз я «не виїзний», запрошую друзів до себе, спасибі, не відмовляють.
Ще зі шкільних років у житті Володимира Малухи завжди були друзі – і хлопці, і дівчата. Спілкувалися на різні теми, слухали музику, і так сталося, що юнак зацікавився репом. Спочатку творчістю реперів, а потім і сам почав читати реп, створювати авторські композиції. Точніше, «шукати» себе в цьому стилі: підбирав слова під потрібний ритм, потім записав власні композиції – «В чёрно-белом фильме», «Запам’ятай одне: я тебе кохаю» та ін.
– Працював я на власному ноутбуку, який не розрахований на запис музики. Якось мої треки почув наш місцевий музикант Віталій Капуста й запропонував записати в нього, оскільки має професійну апаратуру – колонки, мікрофон…
Після цього Володимир виставив свої треки в соціальних мережах, вони знайшли своїх прихильників, а їх автор – замовлення на написання музичних треків, які приносили йому матеріальну винагороду.
– У мене були заготовки для майбутніх композицій, але став підводити ноутбук. То «зависав», то не «накладав» ефекти на музику, то взагалі «всліпу» доводилося працювати. Це забирало багато часу, нервів, але очікуваного результату не приносило. Довелось призупинити розміщувати роботи на музичному каналі на
YouTube, але це, сподіваюся, тимчасово. До речі, творчий псевдонім, за яким можна знайти юнака, – Vo1ych.
Проконсультувавшись зі спеціалістами, Володя зрозумів: для того, щоб писати реп, йому потрібен комп’ютер, який відповідатиме необхідним технічним показникам. Розраховує лише на власні кошти (отримує пенсію як людина з обмеженими фізичними можливостями), але зібрати необхідну суму дуже не просто. Тому Володя розмістив пост на своїй сторінці в Фейсбуці, попросив небайдужих земляків «допомогти моїй творчості й зібрати кошти на комп’ютер».
А оскільки правило його життя: ніколи не зупинятися на шляху до своєї мрії і мети, юнак не зупиниться перед труднощами. Тим більше, як сам написав: «Музика – це для мене святе».
Вона прийшла на заміну ще одному захопленню.
– Я дуже любив малювати – фарбами, олівцем, ручкою, які тримав зубами. На день народження намалював портрет дівчини, яка дуже подобалася. Мабуть, вийшло непогано, бо коли представив роботу на виставці та в Інтернеті, то отримав замовлення. Три наступні портрети малював на замовлення. Це мені подобалось: і час зайнятий, і знайомим радість. Малював пейзажі (в різні пори року), натюрморти. Потім почав читати реп. Це було значно легше, ніж тримати олівець у зубах. Коли виникла проблема з ноутбуком, вирішив знову взятися за малювання. Тим більше, був привід, і я хотів намалювати портрети, подарувати друзям. Але просидівши кілька годин, зрозумів, що втратив уміння малювати. Хоча це й не дивно: усім підряд займатися не можна, і я зробив свій вибір: шлях мого життя – музика.
Проте творчі люди – творчі в усьому. Юнак пише вірші, в основному це – присвяти друзям на день народження.
Володя не тільки малює, а й пише, точніше, набирає тексти на клавіатурі за допомогою ручки, затиснутої в зубах. Я була здивована швидкістю набору й рівню грамотності.
Є у Володі ще одне захоплення для душі – гра в шахи. Любить посидіти за дошкою, подумати над різними варіантами гри, щоб отримати перемогу над суперником. Якось випало йому побувати на змаганнях у Ліщинівському психоневрологічному будинку-інтернаті й повернутись додому з перемогою, бо не зрадив своєму принципу: не зупинятися на шляху до своєї мрії і мети.
Але, щоб збулася найбільша його мрія – писати музику, потрібна підтримка всіх небайдужих, які допомогли б зібрати кошти на новий комп’ютер. Картка ПриватБанку 5168 7574 1442 6900 (Володимир Юрійович Малуха). Давайте подаруємо юнаку радість, а він, не виключено, стане відомим репером.
Наталя ПУЗИНА
Журналіст