Як не важко доводиться сьогодні аграріям, але спорудження храму – то справа свята

З вірою в серці й молитвою на устах

Біля Свято-Вознесенської церкви у Котельві людно. Місцеві мешканці різного віку з дітьми та онуками йдуть до храму. «Доброго ранку! Із Воскресінням Христовим! Будьте здорові!» – вітають одне одного, бо для них кожна неділя – це свято – маленьке Воскресіння. Привітні, усміхнені, з вірою в серці й молитвою на устах. За мить храм наповнюється благим ароматом ладану, ллється світло десятків запалених свічок, звучить церковний спів. «Миром Господу помолимося!» – закликає отець Миколай, який веде службу. Його голос гармонує з багатоголоссям церковного хору, гучно відлунюється по всій церкві, піднімаючись вгору до купола. Атмосфера спокою, святості, чогось зовсім неземного й буденного – Божого, Верхнього, Небесного. У красивому новому храмі линуть молитви до Бога, вінчаються наречені, а батьки хрестять своїх діточок…
На Великдень людей збереться ще більше. У церкві, як то кажуть, яблуку ніде буде впасти. Прийдуть на святкову нічну службу і, звичайно, освятити – паски, яйця, інші страви великоднього столу.

Найвеличніший храм у Котельві

Цікава історія цього храму. В 1779 році купола новозведеної церкви на честь Вознесіння Господнього золотом засяяли у Котельві. Втім у липні 1840 року велика пожежа знищила її вщент разом із ще 400 дворами мешканців селища. Невдовзі на тому місці звели дерев’яний храм, який теж проіснував недовго. Далі – двадцять років копіткого будівництва нової церкви. Урочисте її відкриття у 1912 році. За свідченням старожилів, Вознесенський храм був найвеличнішим у Котельві – з трьома дзвонами, найбільший з яких у діаметрі сягав двох метрів. Двокупольний храм мав форму Хреста. Дзвіниця настільки сягала у височінь, що її бачили навіть у сусідньому селі Хухра, а дзвони чули за кілька десятків кілометрів – аж у селі Михайлове. Та служби там тривали недовго – усього п’ять років. 1917-й приніс більшовицький переворот, кров і войовничий атеїзм. Церкву закрили, а у 1937 році взагалі зрівняли із землею.

Як не важко доводиться сьогодні аграріям, але спорудження храму – то справа свята
Освячення місця для будівництва та закладення першого каменя.

… Коли радянська епоха разом із атеїзмом канули у Лету, місцеві мешканці попросили віднайти можливість обладнати бодай одну кімнату для богослужінь. На їхнє прохання відгукнувся директор ТОВ “Агрофірма “Маяк” Вячеслав Прийма – за його сприяння вдалося повернути колишню сторожку храму (приходську школу), де на той час здійснювалася комерційна діяльність, котелевській громаді та тимчасово облаштувати під церкву, бо у помислах Вячеслава Івановича з’явилася грандіозна ідея – збудувати справжній храм. За підтримки Героя України Тетяни Корост та віруючих односельців, за клопотанням Вячеслава Івановича як депутата районної ради було ухвалено рішенням сесії Котелевської районної ради про надання земельної ділянки у постійне безоплатне користування громаді для будівництва Свято-Вознесенської церкви. Відтак у липні 2010 року митрополит Полтавський і Миргородський УПЦ Филип освятив місце спорудження, було закладено камінь і пам’ятний хрест на місці православної новобудови.

Радісна подія і неочікувана знахідка

– Це була справді непересічна радісна подія для всіх прихожан, – згадує настоятель Свято-Вознесенського храму, протоієрей Миколай Ковальов. – Вони мали щиро молитися, щоб Господь благословив усіх благодійників та будівничих. Спочатку звели монолітний фундамент, який згідно з технологією мав вистоятися, щоб церква стала довговічною, спорудженою не на десятиріччя, а на століття.
До речі, за кілька днів до цієї події поблизу храмової новобудови, на місці попередньої церкви, котелевці знайшли чотири унікальні ікони Святих Євангелістів: Луки, Іоанна, Марка та Матвія. Цим образам не менше ста років, тож вони, ймовірно, були розміщені на Царських Вратах Вівтаря зруйнованої Свято-Вознесенської церкви. Згодом ікони зайняли достойне місце в кіотах храму.

Не просто меценатський проект, а філософія агрофірми

Будівництво храмів на землі осяяне Божим благословенням. Сам Господь велів зводити храми і обіцяв перебувати в них. Котелевці й досі згадують, як у 2012 році у присутності великої кількості прихожан було освячено і встановлено два куполи новозбудованого храму. І засяяли вони над Котельвою, символізуючи двоєдину сутність Ісуса Христа – як Бога і Людини.

Як не важко доводиться сьогодні аграріям, але спорудження храму – то справа свята
Урочистості з нагоди встановлення купола.

– Це не просто меценатський проект, а справа, що допомагає утвердити філософію агрофірми “Маяк”, – говорить її директор Вячеслав Прийма. – Як не важко доводиться сьогодні аграріям, але спорудження храму – то справа свята. Адже матеріальні надбання нічого не варті без духовних цінностей. Сьогодні кожен трудівник із майже тисячного колективу агрофірми може пишатися, що він причетний до гарної справи – спорудження церкви. Це додає людям сил і наснаги у їхній нелегкій праці, допомагає усвідомити, що робота у полі, на фермі, в цеху чи бригаді приносить користь суспільству, отож має цінуватися громадою. Крім того, коли котелевці бачать, що, незважаючи на нинішні негаразди, церкву все ж зведено, віри й оптимізму стає більше. Виникає упевненість, що з Божою поміччю складні часи обов’язково минуть й Українська держава, Котелевський край житимуть заможно.

Мир має царювати, а віра – примножуватися

– Отець Миколай, у центрі вашого храму скринька з написом “Пожертва – воїнам АТО”. Знаю, що й Вам доводилося бувати на буремному Донбасі…
– Так. Свого часу служив там військовим капеланом. А зараз як волонтер доставляю гуманітарну допомогу, яку збирають прихожани. Бував у Маріуполі, Авдіївці, інших “гарячих” точках Донецької і Луганської областей. Частіше їжджу туди, де є знайомі або земляки.
– Церковні служби проводите у зоні АТО?
– Це проблематично. Але на спільну молитву у бліндажі обов’язково збираємося. Присутність батюшки серед військових окриляє їх. Тим більше, що, приїжджаючи, я обов’язково залишаюся на кілька днів. Одягаю бронежилет, допомагаю навіть окопи рити. Жартую, що у батюшки “бронік” має бути, як ряса, довшим. Буває, командири сваряться на мене, кричать, щоб менше маячив на передовій…
– Багато спілкуєтеся із бійцями?
– Війна зближує людей. Задушевні розмови вночі, коли сидиш пліч-о-пліч, розмірковування над життям і сенсом буття, Божим промислом, спогади про минуле, плани на майбутнє… Без усього цього там неможливо жити.
– Отець Миколай, Ваші побажання напередодні Великодня бійцям, яким допомагаєте, котелевцям – Вашим прихожанам, усім читачам “Зорі Полтавщини”…
– Передусім зичу нам довгоочікуваного миру. Він нарешті має зацарювати на благословенній українській землі. Нехай злагода панує у родинах, любов зігріває душі, віра ж міцніє і примножується. Наснаги, витримки, терпіння, Божого благословення! Христос Воскрес!

Анатолій ВАСЕВИЧ.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий