В останні роки в Україні все частіше реєструються спалахи небезпечних інфекційних хвороб, що є небезпечними для людей і завдають великих втрат тваринницькій галузі. Однією з таких інфекцій є сибірська виразка. На початку жовтня цього року в селі Міняйлівці Одеської області зафіксували кілька випадків захворювання на “сибірку”.
Шляхи передачі інфекції
Одразу зазначу, що сибірська виразка – інфекційна хвороба, перш за все, тварин, а не людей. Її спричиняє Bacillusanthracis, тобто грампозитивна бактерія-паличка. Спори, які вона утворює в ґрунті чи мулі непроточних водойм, залишаються життєздатними десятиріччя. При оптимальній температурі й вологості повітря вони проростають і розмножуються. Інфіковані пасовиська, водойми, інші території тривалий час можуть спричинити зараження “сибіркою”.
Найчастіше хворіє на неї велика рогата худоба, коні, вівці, кози, а також свині, а птиця не хворіє. Захворювання характеризується гарячкою, інтоксикацією організму, запаленням підшкірної та сполучної тканин і внутрішніх органів, утворенням набряків та карбункулів.
Першоджерело “сибірки” – уражені нею тварини, а також кров, молоко, м’ясо, вовна, щетина, роги, копита, кістки хворих та загиблих від цієї інфекції тварин. Небезпечними осередками захворювання можуть бути старі захоронення тварин, звідки спори можуть виноситися на поверхню ґрунту під час весняного паводка та сильних дощів. Причиною спалаху сибірської виразки взимку може стати зібране з неблагополучних луків і пасовищ сіно. Значну небезпеку становлять заражені корми та добрива тваринного походження, а також стічні води м’ясокомбінатів та шкіропереробних заводів.
Зараження відбувається через екскременти чи інші виділення, або через пошкоджену шкіру, при укусах кровосисних комах. Для “сибірки” характерна весняно-літня сезонність, що пов’язано зі збільшенням перебування тварин на пасовищах, забруднених спорами збудника, а також контактів із кровосисними та жалючими комахами. Вірогідність спалаху інфекції значно зростає в періоди посухи, коли нестача зелених кормів змушує тварин поїдати сухі рослини разом із землею, де можуть знаходитися спори.
Клінічні прояви
Середня тривалість інкубаційного періоду захворювання складає 1–3 дні, можливі коливання від кількох годин до 8–14 діб. Розрізняють блискавичний, гострий, підгострий і хронічний перебіги хвороби. Блискавичний перебіг зустрічається у овець і ВРХ. Хвора тварина стає збудженою, скрегоче зубами, а потім падає на землю і швидко гине з ознаками судом. Якщо хвороба затягується, то спостерігається різке підвищення температури тіла, прискорення пульсу й дихання, синюшність слизових оболонок, задишка. З носового й ротового отворів витікає кров’яниста піна, з ануса – кров темного кольору. Тривалість хвороби у такій формі – від кількох хвилин до кількох годин.
Гострий її перебіг супроводжується підвищенням температури тіла до 41–42°С, сильним ознобом, прискоренням пульсу й дихання, ціанозом слизових оболонок рота й носа, пригніченням, спрагою, занепокоєнням, судомними скороченнями окремих м’язів. Тварина лежить, відмовляється приймати корми. У ВРХ припиняються жуйка і лактація, кишечник здувається, спостерігаються запори або проноси. В агоніальному стані виникають корчі, з носової й ротової порожнин виділяється кров’яниста піна, а з прямої кишки – кров темного кольору. Тривалість хвороби – 2–3 доби. Тварина гине з явищами асфіксії (зупинка дихання). У коней спостерігається гарячка, синюшність слизових оболонок, задишка, коліки, м’язове тремтіння.
Підгострий перебіг у ВРХ має такі самі ознаки, що й гострий, але не настільки чітко виражені, до того ж вони можуть періодично зникати. Крім того, в різних ділянках тіла хворої тварини з’являються розлиті набряки. Хвороба затягується до 5–8 діб і завжди закінчується загибеллю тварини. Хронічна форма хвороби зустрічається у свиней і на відміну від інших видів тварин проходить у вигляді ангіни та ураження лімфатичних вузлів у ділянці шиї. Запалення глотки супроводжується незначним набряком, утрудненням при ковтанні та диханні, температура тіла при цьому підвищується до 41°С. Хвороба триває 2–3 місяці і виявляється лише в разі вимушеного забою тварини та огляду туші.
У випадку ураження через укуси кровосисних комах може виникнути шкірна або карбункульозна форма “сибірки”. При цьому виникають запальні набряки в ділянці мошонки, вимені, живота, під щелепами.
Профілактичний захист
При виявленні “сибірки” неблагополучне тваринницьке господарство карантинують. Усіх тварин досліджують клінічно, хворих ізолюють. Їм внутрішньовенно вводять протисибіркову сироватку (великій рогатій худобі й коням – по 100–200 мл, вівцям, козам і свиням – по 50–100 мл). Не рекомендується вводити в одне й те ж місце більш ніж 20 мл сироватки, і бажано, щоб це робив ветеринар після встановлення діагнозу на основі результатів аналізів. У тяжких випадках сироватку після попереднього підігрівання до 37–38°С вводять внутрішньовенно. Якщо температура тіла не нормалізується, через 6–7 годин повторно вводять сироватку. Для лікування застосовують також антибіотики (пеніцилін, стрептоміцин, левоміцетин тощо), але знову-таки лікування повинен призначити лікар.
При карбункульозній формі сироватку додатково вводять під шкіру у місці вияву запалення. Гаммаглобулін застосовують у дозах: для коней та ВРХ – 40–80 мл; для овець, кіз, телят, свиней – 20–40 мл. У разі тяжкого перебігу хвороби гаммаглобулін підігрівають до 37 – 38°С і вводять внутрішньовенно. Одночасно підшкірно або внутрішньом’язово вводять антибіотики.
Забороняється використання протисибіркових вакцин одночасно з іншими біологічними чи хімічними препаратами. Вимушені щеплення проводяться незалежно від наявності в господарстві інших інфекційних захворювань. Не дозволяється вакцинувати виснажених, клінічно хворих тварин, а також самок в останній місяць вагітності.
Трупи тварин, загиблих від “сибірки”, обов’язково спалюють. Приміщення, де перебували хворі тварини, дезінфікують гарячим 10-відсотковим розчином сірчано-карболової суміші або їдким натрієм, розчином хлорного вапна, що містить не менше 5 відсотків активного хлору, 4-відсотковим розчином формальдегіду.
Карантин із господарства знімають через 15 діб від моменту виявлення останнього випадку загибелі або видужання хворої тварини та після проведення заключної дезінфекції.
Наскільки “сибірка” небезпечна для людини?
При контакті зі шкірою чи шерстю зараженої тварини або в результаті споживання зараженого м’яса людина може інфікуватися сибірською виразкою. Існує три форми “сибірки”, так би мовити, в людському варіанті – шкірна, легенева і кишкова. Шкірна – найбільш розповсюджена. Цю форму виразки виявляють у 95% хворих. Ті, хто має справу з мертвою худобою, наприклад, скотобійники та кожум’яки, належать до групи високого ризику при розвитку шкірної форми сибірської виразки. Коли вироби тваринного походження типу вовни чи шкіри інфікованих тварин вступають у безпосередній контакт з людською шкірою, тоді й активізується інфекція. Спочатку людина відчуває свербіж, потім починають з’являтися маленькі прищики, які нагадують укуси комах, що також сверблять. Райони ураження – переважно шкіра голови, передпліч і рук. Протягом 1–2 днів уражені місця набрякають і стають схожими на виразку приблизно 1–3 см у діаметрі. Ці місця на шкірі починають чорніти і відмирати, що є характерною ознакою шкірної форми сибірської виразки. Така форма інфікування може спричинити зараження крові, що у 5–20% стає фатальним, але її можна вилікувати антибіотиками.
Легенева форма хвороби доволі рідкісна. Перші її симптоми дуже схожі на грип – утома, слабкість, підвищена температура, помірний кашель та біль у грудях. Якщо не звернутися за допомогою і вчасно не виявити хворобу, то протягом наступних 2–6 днів у хворої людини виникають сильна задишка, сепсис й інші прояви. Ця стадія може спричинити летальний результат. Кишкова – найрідкісніша і дуже небезпечна форма сибірської виразки, що її спричиняє споживання зараженого м’яса. Але за умови вчасного виявлення хвороби її можна вилікувати. Ізоляція хворого на “сибірку” не є необхідністю, адже повітряно-крапельним шляхом хвороба не передається.
Що робити, щоб не захворіти
Купуйте м’ясо і м’ясопродукти лише в місцях, де якість продуктів контролюють. Люди, які переробляють і реалізують м’ясо та будь-яку тваринницьку сировину, зобов’язані дотримуватися гігієнічних норм і правил, щоб убезпечити себе й інших. Забій худоби слід проводити тільки з дозволу ветеринарного спеціаліста, необхідно впорядковувати захоронення трупів тварин. Один із головних заходів – щеплення тварин проти цієї інфекції.
В Україні усі неблагополучні щодо “сибірки” пункти реєструють, у них постійно здійснюють комплекс меліоративних та ветеринарно-санітарних заходів, зокрема щороку вакцинують тварин. Планами протисибіркових заходів передбачається постійний контроль за підприємствами з переробки тваринної сировини та продажу м’яса на ринках. Але особиста пильність у догляді за тваринами, а також закупівлі тваринницької продукції ніколи не зашкодить – це додаткова гарантія безпеки.
Дмитро БІЛАЙ
Магістр із технології виробництва і переробки продукції тваринництва