Якщо в родині трапилося лихо

2018 року в Україні стартував масштабний національний проект по боротьбі з домашнім насильством. Проблема, яку раніше було заведено називати суто сімейною, щоб не виносити сміття з хати, стала широко обговорюватися у суспільстві. У світі Міжнародний день ліквідації насильства над жінками відзначається з 2000 року (наприкінці листопада). Щорік до нього долучаються і полтавці, адже, як стверджують фахівці-психологи, половина населення країни за своє життя в тій чи іншій формі потерпала від різного виду насильства. У 2015 році розпочалася робота зі створення притулків для тимчасового перебування постраждалих осіб та мобільних бригад соціально-психологічної допомоги. Сюди також увійшли підрозділи поліцейської мережі «Поліна». На Полтавщині даний спецпідрозділ запрацював на початку липня 2019 року (пілотними були Донецька, Луганська та Харківська області).
Близько двох років тому в Україні вперше запровадили кримінальну відповідальність за домашнє насильство. До нього належить не лише фізичне насильство, а й психологічне, емоційне чи економічне.

Родичі – не найкращі арбітри в сімейних сварках

Від початку 2020 року на Полтавщині поліція зареєструвала понад 260 повідомлень про домашнє насильство. Про це повідомив Роман Дорош, старший інспектор управління превентивної діяльності поліції області. Із загальної кількості звернень до поліції, в яких йшлося про сімейні конфлікти, 180 – отримала мобільна група реагування на факти домашнього насильства у Полтаві.
На обліку поліції перебувають понад 1200 «кривдників», 70 з яких – жінки. Відносно порушників склали понад 120 адміністративних протоколів. У 10-ти випадках до відповідальності притягнули жінок. Понад 90 домашніх «насильників» також отримали від поліції термінові заборонні приписи.
За фактами систематичного домашнього насильства, що були зареєстровані у січні 2020 року, відкрито 8 кримінальних проваджень. За таке поводження суд може призначити кривдникові до 240 годин громадських робіт чи до 6 місяців арешту, або до п’яти років обмеження волі чи до двох років позбавлення волі.
Роман Дорош уточнив, що за фактами домашнього насильства, викритими минулого року у Решетилівському і Кобеляцькому районах, підсудним призначили до 200 годин громадських робіт.
Найчастіше жертви різних видів насильства ні до кого не звертаються за допомогою, а якщо й так, то переважно до родичів, а от до органів внутрішніх справ – ще менше.
«Звернень таких у нас багато, але я думаю, що далеко не всі звертаються з цього питання до поліції, – розповідав речник Головного управління Нацполіції Полтавщини Юрій Сулаєв під час минулорічної зустрічі з журналістами за «круглим столом». – Багато хто вважає, що краще перетерпіти, щоб не виносити сміття із хати. Але останнім часом завдяки проведеним інформаційним заходам, таким, як «круглі столи», виступи і обговорення в ЗМІ, інформування людей про механізм захисту жінок, а також нововведенням у законодавстві, які захищають жертв насилля, кількість повідомлень збільшується. Багато громадян, які потерпають від насилля, не готові йти до кінця і повідомляти та відстоювати свої права. Потрібно, щоб була принципова позиція самої жертви. Якщо вона не хоче, щоб її захищали, якщо вона відмовляється висунути претензії, то самим правоохоронцям дуже складно їй допомогти. Винятком є ситуація, коли в сім’ї є дитина, яка бачить це насильство. В такому випадку поліція може вжити додаткових заходів, оскільки дитина вважається особою, що потерпає від насильства».

Врятуватися від домашнього насильства

Спеціалістка з комунікацій Фонду ООН у галузі народонаселення Альона Зубченко розповідала, що створення притулків для жінок, які постраждали від домашнього насильства, зазвичай відбувалося за наступною схемою: місто або область надає для цього приміщення, коштом Фонду створюється притулок, навчаються працівники, притулок починає працювати. Деякий час він утримується коштом Фонду, але потім (і це обов’язкова умова створення притулку в тому чи іншому місті) притулок має фінансуватися державним коштом. Більшість притулків Фонду співфінансувалися з місцевого бюджету. А у 2020 році усі мають бути передані на місцеве фінансування. Адреси і номери телефонів притулків ніде не зазначаються – це пов’язано з безпековими питаннями перебування там жінок. Потрапити в притулок можна, звернувшись у поліцію, – коли жінка викликає поліцію та складається протокол, вона заявляє про свою потребу знайти безпечне місце для тимчасового перебування. Поліція активно співпрацює з такими притулками і може привезти туди жінку саму або з дітьми. Кожна бригада складається із соціального працівника, психолога та водія.
«Мобільна бригада за дзвінком може приїхати безпосередньо додому до постраждалої і на місці надати первинну психологічну допомогу. А далі вирішити, потрібно цю людину транспортувати до притулку чи їй необхідна інша допомога, – пояснила Альона Зубченко. – Перебувати у притулку жінка може не більше шести місяців (зазвичай два-три). Там їй надається комплекс послуг, обов’язково працюють психологи, соціальні працівники, у деяких притулках є юристи, в інших передбачена можливість скористатися послугами центрів надання вторинної правової допомоги. За проживання у притулку платити не потрібно. Всі послуги надаються безкоштовно».
Далеко не кожна жінка готова розповісти про напружену ситуацію у родині чи звернутися за допомогою. Замовчування проблеми зазвичай призводить до ще більшої трагедії: «Не варто сподіватися, що агресор одумається і втихомириться. Навпаки – чим довше мовчати про проблему, тим більше кривдник переконується у своїй безкарності».
У разі необхідності радять звертатися до: уповноважених підрозділів органів поліції за телефоном 102; служби у справах дітей за телефоном (0532) 50-27-27 (вул. Соборності, 45, к.201, м. Полтава); Центру для жінок, які опинились у складних життєвих обставинах, БО «Світло надії» за телефоном +38 (066) 829-55-73 (вул. Монастирська, 32, м. Полтава); Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області та скористатися послугами адвоката за телефоном (0532) 56-26-66 (вул. Європейська, 37/40, м. Полтава); національної «гарячої ліні» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації за телефоном 0 800 500 335 або 116 123 (короткий номер із мобільного); національної дитячої «гарячої лінії» за телефоном 0 800 500 225 або 116 111 (для дзвінків із мобільного).
Досить часто домашнє насильство може розпочинатися з дрібниць, таких, як прискіпування до чистоти підлоги в ідеально прибраному домі, зовнішнього вигляду. З плином часу комунікація з навколишнім світом відходить для постраждалої особи на задній план, вона повністю замикається в собі. Психологи радять уважніше придивлятися до партнерів і вчасно реагувати у випадку проявів агресії чи іншого тиску з їхнього боку. Відсоток скарг на гарячу урядову лінію з приводу психологічного насильства перевищує кількість скарг з приводу фізичного насильства.

Соціальний притулок – підготовка до нового життя

У багатьох країнах світу вже давно працюють шелтери – соціальні притулки для жінок і дітей, що потерпають від насилля у родинах. В Україні їх створили лише у декількох містах. Нині фахівці фіксують дефіцит таких притулків практично у всіх регіонах нашої держави. Тимчасову оселю для жінок, які постраждали від домашнього насильства, в Полтаві створено на базі благодійної організації «Світло надії». Фахівці організації запевняють, що жінки там можуть почуватися у повній безпеці. Приміщення оснащене камерами відеоспостереження, діє сигнальна кнопка виклику патрульних, відпрацьований механізм дій в разі виникнення складних ситуацій. Для поселення до притулку кандидатові при собі потрібно мати документ, що посвідчує особу, та свідоцтво про народження дітей (якщо вони є). Термін перебування у притулку – від одного до трьох місяців із можливістю подальшого продовження у разі необхідності. До послуг мешканців – кухня, душ, кімната для прання, прасування, дитяча. А ще, звісно, належна психологічна підтримка, відновлення документів, працевлаштування й сприяння в оформленні дітей в освітні заклади. Окрім цього, жінки мають змогу накопичити гроші на власні потреби і винайняти житло.
Зокрема у минулому році у притулку перебували Наталя з Оленою (всі імена змінено) разом з дітьми. Жінки з Чутівського та Новосанжарського районів. Агресивні чоловіки знущалися з них та дітей. Досить тривалий час з двома родинами працював психолог. Їм допомогли відновити втрачені документи. За певний час жінкам вдалося накопичити грошей, й вони переїхали у спільно найняту оселю.
Звернулася до притулку і Лаура. Вона народилася у Литві, а потім разом із батьками переїхала до України. Мешкала у Пирятині. Там дівчина навчалася, здобула професію швачки й покохала. Жіноче щастя тривало недовго. «Згодом чоловік почав випивати, бити й залякувати мене. Взимку виганяв вночі із будинку без одягу. Змушував тяжко працювати, а зароблені мною гроші витрачав на алкоголь. Вирішила, що досить», – розповіла Лаура. Згодом жінка переїхала до рідних, і фахівці притулку допомогли їй з оформленням пакета необхідних документів.
Нині чимало жінок втікають від домашнього насильства й на заробітки за кордон. До недавнього часу громадські активісти фіксували, що чимало жінок покидали зону проведення військових операцій на сході не лише через небезпеку там перебувати. Поштовхом виїхати ставало саме насильство в сім’ях, якого зазнавали майбутні переселенки від рідних.

Підготувала Юлія ХОМЕНКО.