Якщо вам сумно й одиноко –  йдіть до людей

Якщо вам сумно й одиноко – йдіть до людей

“У мене депресія, я стомилася від життя, як же тільки мені все обридло”. Такі або аналогічні висловлювання моїх знайомих чи й просто, так би мовити, людей із вулиці, останнім часом чую все частіше. Однією з вагомих причин такої ситуації, за оцінками фахівців, є соціальна, політична й економічна нестабільність у державі. Психічна втома знесилює українців, спустошуючи й без того слабке здоров’я значної кількості наших співвітчизників. У нашому суспільстві зростає рівень депресивних розладів, психічних захворювань. На жаль, поширюються ці проблеми й на молодіжне та дитяче середовище.
Як протистояти викликам сьогодення, як захистити себе й своїх рідних від негативних впливів – про все це та загалом про психічні захворювання, на які страждають чимало людей, ведемо розмову з практичним психологом КП «Полтавський обласний психоневрологічний диспансер» Оксаною КАРАСЬ.

– Оксано Володимирівно, яка статистика психічних захворювань в області та в Україні?
– Якщо ми будемо говорити про захворюваність на психічні хвороби, то насамперед хотілося б пояснити, що є психічним здоров’ям. Це рівень психологічного благополуччя, який визначається не тільки відсутністю психічних захворювань, а й рядом соціально-економічних факторів. Це стан благополуччя, в якому людина реалізує свої здібності, сприйняту самореалізацію, автономію, компетенцію, залежність між поколіннями та самореалізацію інтелектуального й емоційного потенціалу та інше. Сьогодення нас не тішить. Якщо апелювати до даних, оприлюднених ВООЗ, наразі в Україні приблизно 1,2 мільйона жителів, а це понад 3 відсотки населення, страждають психічними розладами. А кожний третій українець страждає від нервових розладів.
Нині простежується тенденція до зростання рівня психічних захворювань, і причиною цього є кілька чинників, як загальних, так і психологічних, біологічних та інших. Про це багато говорять, але поки що, на жаль, маємо те, що маємо. Чи не найважливішою причиною, яка зумовлює таку тенденцію, є економічна ситуація. Також є чимало інших чинників, які ще не досліджені, але вони впливають на рівень психічних хвороб. Загалом першість у списку психічних розладів в Україні займають розлади, зумовлені зловживанням алкоголем і наркотиками. Далі за кількістю бачимо наслідки органічного ураження центральної нервової системи. Це інсульти, деменції, наслідки черепно-мозкових травм, коли люди мають розлади внаслідок зовнішнього впливу. Статистика тяжких психічних розладів є сталою. Їх кількість майже не збільшується, оскільки вони спричинені генетичними факторами. На жаль, збільшується кількість невротичних розладів. Це тривожні, депресивні, фобічні розлади. Статистика свідчить, що кількість таких розладів зростає і в Україні, й у всьому світі. Україна зараз на І місці в Європі за кількістю депресій, а також ми займаємо лідируючі позиції в Європі за кількістю суїцидів. Загальне зростання цих показників маємо і в області, що не в останню чергу зумовлено економічним станом у країні.
У 2017 році експерти Світового банку підготували документ під назвою “Охорона психічного здоров’я в процесі трансформації…”. Експерти пов’язують зростання рівня психічних захворювань з бідністю, безробіттям і невизначеністю щодо майбутнього. Тобто всі політичні, економічні, соціальні негаразди в країні впливають на рівень невротизації нашого населення, на ріст депресивних і тривожних розладів.
В Україні, за офіційними даними, 6,3 відсотка населення має депресивні розлади, ще 2,3 відсотка – тривожні розлади. Загалом близько 30 відсотків українців протягом життя щонайменше один раз хворіють на психічний розлад.
– Як запобігти негативним впливам на психіку?
– У профілактиці психічних розладів важлива просвітницька діяльність у суспільстві й зняття стигми щодо звернень за кваліфікованою допомогою. Адже проблему легше попередити, ніж лікувати, легше лікувати на початкових етапах. До речі, експерти вказують, що 75 відсотків тих, хто мають психічні розлади, не мають адекватного доступу до медичної допомоги: через низький рівень психологічної культури, страх перед стигматизацією, відсутність доступу до психіатрів і неготовність первинної ланки проводити кваліфікований скринінг та надавати кваліфіковану допомогу вже на первинному рівні. Тобто такі хворі просто не потрапляють до надання кваліфікованої допомоги. Слід додати, що чим бідніша людина, тим менші її можливості отримати кваліфіковану допомогу. Чим нижчий культурний рівень і рівень освіти людини, тим більша ймовірність, що в стресових ситуаціях та в ситуаціях невизначеності вона звертатиметься до примітивних методів здолання стресу, алкоголізму, наркоманії…
Зростання рівня добробуту, формування свідомого ставлення до свого здоров’я з дитинства, розвиток емоційної компетентності, зняття стигми, впровадження як норми своєчасного звернення до психіатра, психолога, психотерапевта, я думаю, дозволить поліпшити загальний стан психічного здоров’я населення.
Не можна сказати, що наразі в Україні дана проблема не вирішується. Сьогодні триває кропітка робота над Національною програмою охорони психічного здоров’я в Україні до 2025 року. Ця програма передбачає вирішення ключових питань у сфері психічного здоров’я в Україні, а саме: просвітництво у галузі психічного здоров’я, підготовку фахівців сфери охорони психічного здоров’я різних рівнів, впровадження стандартів щодо надання послуг та новітніх наукових підходів, врегулювання правового захисту громадян, які мають проблеми психічного здоров’я, формування цілісної багаторівневої системи та міжгалузевих зв’язків, задіяння всіх інституцій з тим, щоб формувати більш компетентне суспільство. Тоді ми не чекатимемо, допоки симптоми впливатимуть на нашу соціальну активність чи професійну діяльність, а будемо вчасно звертатися до фахівців. Адже легкі форми психічних розладів не передбачають вживання ліків, це лише робота з клінічним психологом, який допоможе розібратися з проблемами та віднайти адекватні способи подолання стресових ситуацій, допоможе бути більш свідомим до вашого стану…
– Чимало проблем із психікою виникає у демобілізованих воїнів, учасників АТО. Який тут вихід?
– Колишні воїни виховані нашим суспільством, і рівень свідомості, відповідальності за своє психічне здоров’я у них на рівні того, що існує в країні. В Україні існують програми психосоціальної реабілітації воїнів. Гадаю, що з часом вони дадуть свої позитивні результати. Уважне ставлення держави та суспільства до потреб та проблем наших захисників дасть гідні плоди. Це має бути адресна системна допомога, індивідуальний підхід.
Не можна не зазначити, що в суспільстві існують певні упередження стосовно звернень як до психолога, так і до психіатра чи до психотерапевта. Люди не завжди розуміють різницю між цими фахівцями. А ще вважається, що таке звернення може поставити хрест на певних активностях у вигляді заборони займатися певними видами діяльності, як-то отримати водійські права, підтвердити можливість придбання зброї тощо. І це часто стримує людей, спонукає їх приховувати свої проблеми.
До речі, зараз в Україні з метою підвищення рівня свідомості суспільства в деяких установах та організаціях, які мають фінансову можливість утримувати відповідного спеціаліста, починають працювати програми охорони психічного здоров’я. Там проводяться тренінги й заняття для персоналу щодо стабілізації психічних станів. І якщо якийсь працівник відчуває, що він “на межі”, аби не “вигоріти” й не захворіти, то може взяти в керівника додатковий вихідний день, який буде оплачений.
Є статистичні дані британської служби, що свідчать: один фунт, потрачений на такий додатковий вихідний день (“менталхелсдей”), економить близько 9 фунтів стерлінгів, які в подальшому могли бути використані на лікування та оплату лікарняних листів і страхових виплат.
– Як потрапити на прийом до лікаря-фахівця психіатричного спрямування?
– У нас не виключені самозвернення, хоча можна й через первинну ланку, тобто за направленням сімейного лікаря чи невропатолога.
– Про причини виникнення депресії та психічних захворювань у дорослих зрозуміло, а чому виникають подібні проблеми в дітей? Адже, скажімо, булінг – це теж порушення психіки?
– Булінг – це цькування. Актуальна проблема сьогодення, яка спостерігається часто у шкільних колективах. Думаю, це як спосіб самоствердитися. У ситуації булінгу ми можемо спостерігати осіб, які стають жертвами, агресорами та спостерігачами/свідками. Часто жертвою є діти з певними особливостями (фізичними, психічними), проблемами у навчанні та комунікації. Щодо агресора, то частіше в цій категорії діти імпульсивні, схильні до агресивних дій, грубості задля самоствердження. Їм притаманні брак співпереживання та низький рівень розвитку соціальних навичок. Як бачимо, про психічні розлади тут мова не йде. Насамперед – це наслідки особливостей виховного середовища, ціннісних орієнтацій оточення тощо. До певної міри це явище також підтримувалось відсутністю правового захисту жертв булінгу в нашому суспільстві. Нині в Україні почав діяти закон на протидію булінгу. Будемо сподіватися, що жертв цього ганебного явища стане менше.
На жаль, серед дитячого населення України ми також помічаємо певне збільшення кількості психологічних і психічних порушень. Зокрема це розлади психологічного розвитку, які ми спостерігаємо в суспільстві і кількість яких збільшується. Загальних пояснень з цього приводу поки не існує. Часто в усьому «звинувачують» гаджети, якими захоплюються майбутні мами під час вагітності та після неї. Загалом у дітей значний відсоток складають випадки розладу психічного розвитку, порушення й затримки розвитку мовлення тощо. Й таких дітей у нас зараз дуже багато. Недарма кажуть, що дитина – це дзеркало сім’ї. Стосунки в сім’ї і те, що дає сім’я, той інформаційний потік, який вона дає, те, що ми дивимося з екранів, те, чим наповнене наше сьогодення, діти копіюють. Ми можемо спостерігати зниження рівня “включеності” батьків у процес розвитку дитини. Іноді трапляються випадки, коли батьки сподіваються, що розвивальні мультики навчать їхню дитину розмовляти чи гратись.
– З якими проблемами до Вас, як до фахівця, найчастіше звертаються пацієнти?
– Найбільша кількість звернень – це наслідки органічного ураження центральної нервової системи. Це доросле населення. Далі йде розумова відсталість, а потім – невротичні розлади.
– Чи можна самостійно в домашніх умовах подолати психічні хвороби і наскільки дієвою в цьому питанні є народна медицина?
– Якщо ми себе не розуміємо й не знаємо, що з нами відбувається, тоді на що можна впливати самостійно? Методом спроб і помилок? Тоді й виходить так, що люди заліковують себе чи доводять до психозу. Такого стану, коли для лікування вже потрібна, так би мовити, “важка артилерія”. Трапляються епізодично такі випадки, коли люди проходять “7 кіл пекла”, об’їздять усіх бабусь-цілительок, які шепчуть і “виливають”, були в якихось «психологів»… А в людини звичайний психоз, який потребує фармакологічного лікування. Отож, якщо ми хочемо мати можливість бути собі терапевтом, важливо навчитись добре розуміти себе, свій емоційний стан, потреби. Навчитись самому і навчити дітей розуміти наші емоції, задовольняти наші потреби в адекватний спосіб.
– Як не “вигоріти” на роботі в умовах нашого сьогодення?
– Емоційне вигорання на робочому місці – питання, яке сьогодні досить актуальне. Вигорання розвивається найчастіше у працівників сфери «людина – людина» як наслідок надмірного, нерегульованого емоційно-насиченого спілкування з пацієнтами/клієнтами чи в емоційно насиченій атмосфері при наданні професійної допомоги/послуг. Як відомо, першими ознаками “вигорання” є усвідомлення того, що тебе перестають радувати твої досягнення, втрата можливості відчувати і бути в житті в різних «ролях», емоційне виснаження.
Що ж робити, щоб таке явище, як емоційне вигорання, не затьмарило вашого життя? Тут велика відповідальність самого спеціаліста й адміністрації. Але перш за все мають значення зрілість і дорослість людини, наскільки добре вона себе знає і відстежує власні стратегії подолання стресу, чи не бере на себе зайвого, чи не бере на себе провину, яка їй не належить, як вона вирішує конфлікти й стрес? Тобто важлива її особистісна зрілість. Важливе також чергування видів діяльності, навіть в одній сфері. Наприклад, будучи журналістом, можна писати тести, спілкуватися з людьми, з колегами-однодумцями, спостерігати й описувати природу чи природні явища тощо… Тобто все це різні форми діяльності. Однотипна діяльність, рутина забирають багато енергії, і це є великий ризик “вигорання”. Не можна не враховувати значення спільноти однодумців, соціальних стосунків, які ґрунтуються на емоційній “включеності”, спільних цінностях. Саме тому в людей мають бути свідома любов до себе, знання своїх потреб, емоційних проявів, розуміння меж, коли вже потрібно відпочити, й можливість організації відпочинку в адекватний спосіб. Скажімо, у вихідний день потрібно відпочивати, а не переробляти всі домашні справи. Треба давати собі те, що є вашим ресурсом. Для когось відпочинок – це спілкування з природою чи молитва, заняття спортом або спілкування з друзями… У кожного різні форми поповнення власного ресурсу.
– Які поради Ви, як фахівець, могли б дати полтавцям, щоб вони не піддавалися негативним психологічним впливам сьогодення?
– Кожній людині потрібно усвідомити, що вона є цінністю, а відповідно й ставитися до себе як до цінності, з любов’ю, уважно відстежуючи свої потреби. Треба жити й мислити, як кажуть, тут і зараз. Не можна не згадати важливість для психічного здоров’я елементарних правил гігієни (тіла, душі). Не перенасичувати себе інформаційним сміттям. А ще дуже важливо мати здорові соціальні зв’язки. Якщо ви чогось не маєте, варто цього прагнути, мати час для підвищення своєї кваліфікації, саморозвитку, бо якщо людина не розвивається, вона стагнує чи деградує. А постійний розвиток підвищує як самооцінку, так і вашу оцінку в очах суспільства. Повторюся, потрібно адекватне чергування навантажень і відпочинку. Тобто почергова зміна активностей у рамках своєї професії. Робота не повинна бути залегкою і заважкою, має бути оптимальний варіант. Щодо того, як позбутися “самоїдства”. Думаю, буде ліпше, якщо початок такої роботи над собою відбуватиметься з кваліфікованим спеціалістом-психологом, який допоможе розібратись у витоках такого ставлення до себе, віднайти власну цінність.

Людмила ДАЦЕНКО.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий