Яку домашню качку обрати?

Яку домашню качку обрати?

Нині саме час думати про нових мешканців пташника і придивитися до перспективних порід домашньої птиці. Щоб уже наступної зими мати запас домашнього, екологічного чистого м’яса за досить невеликий проміжок часу, зверніть увагу на найпродуктивніші породи качок та підберіть ідеальну для свого домашнього господарства.

Качині напрями продуктивності

Як розповіла ветеринарна лікарка Марія Ярошко, традиційно породи качок за їхніми продуктивними якостями розподіляють за трьома напрямами: м’ясні, м’ясо-яєчні та яєчні. Серед усіх порід найбільш поширені, звичайно, качки м’ясного напряму продуктивності. Ці породи характеризуються такими якостями, як добра життєздатність і висока плодючість, скоростиглість, а також висока поживність м’яса. Слід зазначити, що поряд із цим качкам м’ясних порід також властива доволі гарна несучість, хоча для отримання яєць вони використовуються рідко. Від кожної такої качки протягом року можна отримати більше 50 каченят. За умов відповідного утримання і доброї годівлі качки м’ясного напряму досягають ваги 2–2,5 кг у віці 50–60 днів. Зазвичай цієї ваги достатньо для відправлення птиці на забій. До порід м’ясного напряму продуктивності належать пекінські качки, мускусні, білі московські та сірі українські качки, чорні білогруді, руанські тощо.
Порівняно з ними, качки м’ясо-яєчного напряму продуктивності мають добрі м’ясні якості попри меншу вагу. Яєчна продуктивність у них, відповідно, вища, ніж у м’ясних качок. До таких порід належать хакі-кемпбелл, дзеркальна, а також орпінгтон.
Качок яєчного напряму продуктивності зустріти доволі важко, вони не конкурують із м’ясними та м’ясо-яєчними породами за скоростиглістю та вагою, хоча за своєю яйценосністю не поступаються курям яєчних порід. Одним із представників цього напряму продуктивності є індійські бігуни.

Пекінські качки

Найбільш поширеними представниками качок м’ясного напряму продуктивності є пекінські та мускусні. Причому порода пекінських качок має вже більш ніж 300-річну історію і є на сьогодні найбільш численною. Пекінські качки поширені в багатьох країнах світу, як на промислових підприємствах, так і в приватних господарствах. На основі цієї породи було виведено багато інших. Пекінські качки неперебірливі у годівлі та добре пристосовуються до різних умов утримання. Їхнє тіло довге, з широкою, трохи нахиленою від пліч до хвоста спиною та широкими і глибокими грудями. У них доволі велика голова з опуклою лобною частиною, а також середня та легко вигнута шия. Крила міцні, доволі щільно прилягають до тулуба.
У пекінських качок добре розвинена м’язова тканина, що обумовлює надалі дуже добрі м’ясні якості тушки. Зазвичай птиця має біле пір’я, але воно також може набувати легкого бежевого відтінку. Ноги та дзьоб зустрічаються різних відтінків помаранчевого кольору, очі, як правило, темно-блакитні. Ноги товсті, невисокі, поставлені ближче до задньої частини тулуба. Для пекінських качок властива висока продуктивність молодняку – до 75–80%. Качки швидко ростуть і до двох місяців досягають ваги 3 кг, селезні можуть виростати до 4 кг. Забійний вихід у пекінських качок може сягати 90%, при цьому на їстівні частини тушки припадає до 67%.
Серед їстівних частин патраної тушки у пекінських качок до 38% можуть становити шкіра та підшкірний жир. М’язи при цьому займають не більше 35%. М’язи на ногах та грудях розвиваються практично однаково за масою. При вирощуванні молодняку пекінських качок слід уважно ставитися до годівлі, щоб не допустити ожиріння птиці. До того ж при годівлі досхочу пекінські качки споживають невиправдано багато комбікорму і на додачу починають відкладати яйця надто рано. При цьому, якщо качки почнуть нестися у 170-денному, а не у 185-денному віці, як треба, вони відкладатимуть яйця менші за розміром, хоча і довше.
Для пекінських качок властива доволі висока яйценосність – 100–120 яєць вагою від 70 до 90 г. Ця добра яйценосність зберігається протягом двох-трьох років. Залежно від вгодованості птиці та поживності комбікорму на добу пекінським качкам необхідно близько 250–300 г комбікорму, що є порівняно високим показником.

Мускусні качки

На відміну від пекінських, мускусних качок розводять у господарствах порівняно недавно, і вони за своїм зовнішнім виглядом іще багато в чому нагадують своїх диких родичів. Для них характерні більш витягнуте тіло і голова, великі крила та довгий хвіст. Пір’я рівномірно та доволі щільно прилягає до тіла.
Мускусні качки мають декілька видів забарвлення: чорно-біле, коричнево-біле, чорне, синє та біле. Вони мають майже горизонтальну постанову корпуса, довгу спину та широкі груди. Для мускусних качок характерні середня, добре вкрита м’язами шия, середній вузький дзьоб, що на кінчику набуває форми гачка, від блідо-бежевого до насиченого рожевого відтінку. Колір очей, залежно від кольору пір’я, може переходити від блакитно-сірого до коричнювато-бурого. Навколо дзьоба та очей можна побачити м’ясисті шкірні нарости, не вкриті пір’ям, які можуть набувати яскравого забарвлення. Такий зовнішній вигляд трохи нагадує індика, через що цю породу також інколи називають індокачками або бородавчатими качками.
Ноги у мускусних качок порівняно короткі, через що вони здаються приземистими. На ногах добре розвинуті гострі кігті та дещо закруглені плавальні перетинки. Колір шкіри ніг може варіюватися від світло-оранжевого до чорного, також залежно від кольору пір’я. Хоча строк відгодівлі мускусних качок може в 1,5 разу перевищувати строк відгодівлі пекінських через нищу скоростиглість, їм властива краща якість м’яса з меншим вмістом жиру. За живою вагою селезень може бути в два рази більшим за качку. Так, маса селезня може сягати 3,5–5 кг, у той час, як качки виростають до 2–2,5 кг.
На їстівні частини патраної тушки мускусних качок припадає близько 45% м’язів. При цьому найбільш розвиненими є грудні м’язи. На частку шкіри з підшкірним жиром припадає не більше 25%, що майже в півтора разу менше, ніж у пекінської породи. Під час відгодівлі мускусні качки більш стримані, рідко переїдають, завдяки чому годівля проходить рівномірно з виваженими приростами живої ваги. При цьому на добу мускусній качці необхідно порівняно менше комбікорму – близько 170–220 г.
Яйценосність у мускусних качок починається у 8–9 місяців і триває 4–5 місяців. При цьому відкладання яєць проходить у дві фази, між якими качки линяють. Хоча за яйценосністю мускусні качки поступаються пекінським – майже 90–100 яєць вагою 70–80 г, їхні яйця краще зберігаються, завдяки чому їх легше закладати на інкубацію великими партіями навіть при невеликому поголів’ї. До того ж інстинкт насиджування яєць у мускусних качок проявляється значно краще, ніж у інших порід, що дуже важливо при розведенні птиці в домашніх умовах. Так, якщо не забирати яйця з гнізда, то мускусні качки можуть висиджувати до 15 і навіть більше каченят.

Качки породи хакі-кемпбелл

Одними із представників м’ясо-яєчного напряму продуктивності є качки хакі-кемпбелл. Це порівняно молода порода, виведена в Англії шляхом схрещування руанської, індійських бігунів та муллардських качок.
Уже за назвою породи можна здогадатися, що колір пір’я у птиці коричнево-зелений і нагадує колір хакі. Зазвичай качки мають більш світле забарвлення, ніж селезні. Для птиці породи хакі-кемпбелл характерний довгий, трохи припіднятий тулуб із широкою та округлою грудиною. Дзьоб у качок часто має зеленувато-чорний колір, у селезнів – темно-зелений. Шия середньої довжини, поставлена прямо. Ноги, часто помаранчевого кольору, трохи відставлені назад.
Птиця породи хакі-кемпбелл дуже рухлива і має тонкий кістяк. За смаковими якостями м’ясо хакі-кемпбелл більш ніжне, ніж у пекінських качок, хоча виростають вони меншими. Молодняк у 65-денному віці зазвичай досягає лише 1,3–1,5 кг. Жива маса дорослих селезнів становить близько 2,5–3 кг, качок – 2–2,5 кг. Для хакі-кемпбелл характерна доволі висока несучість – 150 яєць і більше вагою від 60 до 100 г.

Дзеркальна качка

Дзеркальна порода качок також належить до м’ясо-яєчного напряму. Вона була виведена в Росії в середині минулого століття шляхом схрещування пекінських качок із селезнями породи хакі-кемпбелл для покращення несучості. Для цих качок властиве дуже світле забарвлення – від світло-коричневого до майже білого. На крилах качок можна помітити темно-синє дзеркальне виблискування, завдяки чому порода й отримала свою назву. Шия та голова у селезнів зазвичай темні із синьо-зеленим відтінком. Цікаво, що залежно від статі добові каченята також мають різне забарвлення: качки – світло-коричневе, а селезні – світло-сіре.
Доросла птиця має довгий та широкий тулуб із рівною та довгою спиною, а також широкі та округлі груди, які трохи видаються вперед. Шия середня, має пряму постанову. Голова довга, але невелика, з темно-сірим дзьобом. Ноги помаранчевого кольору, невисокі та міцні, трохи відставлені назад. Жива маса дорослих селезнів становить 3–3,5 кг, качок – 2,8–3 кг. Добові прирости у дзеркальних качок можуть сягати 30–35 г. Це дозволяє їм до двомісячного віку виростати до 2 кг.
Для дзеркальної породи качок властива яйценосність на рівні 120–150 яєць на рік, середньою вагою 90 г. При цьому пік яйценосності зазвичай припадає на березень–липень. Продуктивність яєць становить близько 80%, а збережуваність каченят сягає 95%. Ця порода добре підходить для домашнього утримання, оскільки при відсутності протягів у сухому приміщенні може витримувати доволі низькі температури. Зазвичай яйценосність дзеркальних качок зберігається навіть при температурі приміщення взимку на рівні +4°С.

Індійські бігуни

Представниками яєчного напряму продуктивності є порода качок індійські бігуни. Це порода з довгою історією, була виведена в Індії та Малайзії на основі пінгвіноподібної дикої качки. Таке походження визначає основну відмінність цих качок – практично вертикальну постанову тулуба. Їхні груди та живіт практично не видаються вперед. Саме тіло має циліндричну форму, спина опукла та округлена по боках. Крила короткі, щільно прилягають до тіла. Ноги високі й міцні. Шия становить третину від довжини тулуба. Пір’я має різноманітне забарвлення – від білого, рудого, сріблястого до чорного і подібного до диких качок, щільно прилягає до тіла. Як і їхні дикі родичі, селезні цієї породи мають більш яскраве забарвлення, ніж качки.
Птиця породи індійські бігуни доволі швидко рухається, не перевалюючись важко з боку на бік, як більшість інших порід. До того ж під час руху може здаватися, що качки спираються тільки на передню частину лапи, ніби стоять «навшпиньки». Дорослі селезні досягають живої ваги 2 кг, качки – до 1,75 кг. Для цієї породи характерна дуже висока яйценосність – 150–200 і навіть більше яєць на рік, середньою вагою 65 г.
У деяких країнах індійських бігунів використовують для отримання товарних яєць. При цьому качкам індійських бігунів характерні погані якості висиджування, через що яйця доцільно переносити в інкубатор або підкладати іншим породам. Завдяки невибагливості до утримання і годівлі індійські бігуни добре підходять для розведення в домашніх господарствах. Хоча птиця полохлива і дуже рухлива, що виправдовує назву породи, однак добре уживається з іншими неагресивними качками і легко пристосовується до різних зовнішніх умов.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий