До 115-річчя від дня народження бандуриста з Кобеляк Григорія Китастого
Композитор, диригент, бандурист, керівник Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка у США, автор маршів «УПА», «Вставай, народе!», «Україна», «Дума про Петлюру», гімну української молоді «Вперед, сини народу» Григорій Трохимович Китастий народився 17 січня 1907 року у Кобеляках. Цьогоріч державні й громадські інституції вшановують пам’ять видатного українця і борця за незалежність відповідно до Закону України «Про правовий статус і вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті».
Із молодих років Григорій Китастий цікавився мистецтвом і був учасником музичного, драматичного та співочого гуртків. На двадцятому році життя вступив до Полтавського музичного технікуму на вокально-хоровий відділ. Удень навчався, а вночі заробляв на хліб – працював вантажником на станції. Неабиякий хист свого учня помітив директор технікуму, керівник Полтавської хорової капели Федір Попадич. Він опікувався Грицем і влаштував у гуртожиток.
Бажання стати бандуристом виникло під впливом вченого, письменника і композитора Гната Хоткевича. У 1930 році вступив до Київського музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка. Навчався на диригентсько-капельмейстерському факультеті, оволодівав технікою гри на скрипці та найбільше часу присвячував бандурі.
У 1933 році перейшов на композиторський факультет. Про цей період свого життя він писав так: «Моїм великим щастям було, що мене прийняли тоді хористом до Київської опери. З одного боку, така праця давала мені можливість вивчати оперний репертуар і взагалі театральну специфіку, а з другого – це дало мені певну матеріальну базу для прожиття і якоюсь мірою можливість допомогти батькам, які опинилися в біді. Це були роки загального голоду в Україні».
У 1934 році став членом Київської капели, з якою спочатку іноді виступав на концертах. У 1935 році Полтавська й Київська капели злилися в одну – Державну зразкову капелу бандуристів України. У ній Китастий став концертмейстером, а в 1941 році – заступником художнього керівника. У 1937-му майже чверть складу бандуристів потрапила до лабет НКВС. Історичних пісень майже зовсім не співали, більшовики допускали тільки ліричні й побутові пісні, здебільшого не українською мовою.
Із початком Другої світової війни капела була розформована. Багато артистів пішли на фронт, багато загинуло, дехто потрапив у полон, серед них і Китастий. Із полону йому пощастило втекти і повернутися у Київ. В окупованому німцями місті він розшукав 16 артистів і сформував нову капелу – імені Тараса Шевченка. Виступали по селах Київщини і мали шалений успіх. Навесні капела виїхала у концертну подорож Волинню і Галичиною, з якої колектив відкликали до Києва, і у вересні 1942-го під приводом гастролей вивезли до Райху. Два місяці артисти провели в таборі остарбайтерів «Шупен 43» в Гамбурзі. Працювали у клепальному цеху, виготовляючи деталі для підводних човнів, а у святкові дні давали концерти для робітників табору.
Завдяки втручанню редактора газети для остарбайтерів «Українець» Андрія Луцева капелу вдалося вирвати з табору. Колектив перевели на концертну роботу. Залишаючись у статусі остарбайтерів протягом усієї війни, музиканти постійно відвідували міста, де було найбільше українських робітників, і всюди їхні виступи проходили з тріумфом.
У 1943–1944 роках капела дев’ять місяців перебувала на гастролях у Галичині, зокрема у Дрогобичі, Львові, Ужгороді, Коломиї. Їхніми слухачами були митрополит Андрей Шептицький і провідник ОУН Степан Бандера. У карпатському місті Турка Китастий подружився з письменником Іваном Багряним. Кілька його патріотичних віршів одразу ж увійшли до репертуару капели, з яким вона виступала в селах і містах Західної України та в лісах перед вояками Української Повстанської Армії.
Після закінчення війни музиканти капели опинилися в таборі переміщених осіб. Григорій Китастий невтомно працював над концертними програмами. Виступи капели користувалися незмінним успіхом у таборах для переміщених осіб у Західній Європі. У 1949 році капела залишила Європу, переїхала до Детройта (США) і включилася в активне творче життя. Гастролювали великими містами Канади, Австралії, Америки. У цей час Китастий створив сотні обробок українських народних пісень для бандури та фортепіано, писав хорову й релігійну музику. З-під його пера і струн вийшли «Марш УПА», «Вставай, народе!», «Марш Україна» («Пісня про Тютюнника»), «Дума про Петлюру», гімн української молоді «Вперед, сини народу» та інші пісні. Митець написав музику до творів Тараса Шевченка, Івана Багряного, Олександра Олеся, Яра Славутича, інших поетів. Крім того, писав короткі оповідання. У 1967-му переїхав до Клівленда і звідти їздив до Детройта на репетиції.
6 квітня 1984 року серце митця зупинилося. Він помер унаслідок тяжкої хвороби, у Сан-Дієґо (Каліфорнія). Похований на українському православному кладовищі Баунд-Брук у штаті Нью-Джерсі (США).
У 2008 році Президент України Віктор Ющенко посмертно присвоїв Григорію Трохимовичу Китастому звання «Герой України» з удостоєнням ордена Держави.
(Матеріал підготовлений Полтавським офісом Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті за публікаціями К. Бобрищева та В. Дутчак).