Його життя підтверджує соборність наших земель

Його життя підтверджує соборність наших земель

Минає 120 років з дня народження Юрія Липи, одного із ідеологів українського націоналізму, громадського діяча, письменника, лікаря, автора української геополітичної концепції, а ще – одного із засновників нового напряму української медичної науки – фітотерапії. З ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) ювілей Юрія Липи відзначається на державному рівні згідно з Постановою Верховної Ради про пам’ятні дати та ювілеї у 2020 році.

Глибоке коріння, пишна крона

Доктор філософських наук, професор Олег Гринів слушно зауважив: «Життя Ю. Липи підтверджує соборність наших земель. Уродженець Полтавщини Георгій Геращенко з одинадцяти літ жив у Одесі, в роки національно-визвольних змагань боровся за волю України в Кам’янці-Подільському, а загинув як лікар УПА на галицькій землі».
Юрій Липа народився на Полтавщині. Тогочасні документи засвідчують, що він був хрещений під ім’ям Георгій в Успенській церкві села Старі Санжари. Таїнство хрещення здійснив його дід, отець Іоан (Булдовський). Дослідниця життєвого та творчого шляху Юрія Липи Світлана Кучаренко встановила, що його батьком був Іван Липа, який у 1898–1902 роках працював земським лікарем у містечку Мачухи поблизу Полтави. Тут, у Мачухах, проживала і мати Юрія Єлизавета Геращенко (в дівоцтві Булдовська). Дядько Ю. Липи по матері – Феофіл, митрополит всієї України, Української соборно-єпископської церкви (1929–1937), Української автокефальної православної церкви (1942–1943), архієпископ Харківський та Полтавський. Його розстріляли сталінські кати у 1944 році. Рідним братом Юрія по матері є Ігор Геращенко, який у 1918 році героїчно загинув під Крутами, стримуючи більшовицьку навалу на Київ.
Коротко зупинимося на біографії відомого літератора, громадського і політичного діяча Івана Львовича Липи (1865–1923), який мав визначальний вплив на сина. Він народився у місті Керч, у родині міщан. Навчався в Харківському університеті. Був одним із засновників таємної політичної організації «Братство тарасівців», яке мало на меті визволення українського народу з-під московського ярма. Після відбуття арешту Іван Липа змушений був закінчувати здобуття вищої освіти в Казанському університеті. Працював лікарем четвертої медичної дільниці, приймальне відділення якої розташовувалося в Мачухах Полтавського повіту. Окрім опікування хворими, боротьбою з тогочасними епідеміями, Іван Липа в Мачухах продовжував свою громадську діяльність. Намагався відкрити книгарню, на Різдвяні свята дарував місцевим дітям українські книжки: «Кобзар» Т. Шевченка, «Чорна рада» П. Куліша та інші. У 1917 році Іван Липа – український комісар Одеси, член ЦК Української партії соціалістів-самостійників. У 1919 році – міністр віросповідань УНР. Був він і членом Всеукраїнської Національної Ради та Ради Республіки. Із серпня 1920 року входив до складу комісії з підготовки Конституції УНР, деякий час обіймав посаду міністра охорони здоров’я в уряді Української Народної Республіки в екзилі. Помер Іван Львович Липа 13 листопада 1923 року. Похований у містечку Винники поблизу Львова. З ініціативи автора цих рядків у Полтаві в рамках декомунізаційних процесів на честь Івана Липи названо один із провулків.

«…Потужна і надихаюча стратегія для великого народу»

У лютому 1910 року, після смерті матері, Георгія забрали із Старих Санжар до Одеси, де він і був усиновлений Іваном Липою, який на той час був одружений. Хлопчику змінили ім’я на Юрій.
Юрій Липа – діяч Української революції 1917–21 рр.: був активним учасником Перших визвольних змагань в Одесі в лавах Гайдамацької дивізії, а згодом – куреня Морської піхоти Збройних сил УНР. Наприкінці 1920 року змушений емігрувати до Польщі.
Уже в юнацькі роки Юрій проявив себе як видавець і журналіст. Він був редактором газети «Вісник Одеси» (Одеса, 1918), журналу «Нова думка» (Кам’янець, 1920), співзасновником видавництва «Народній стяг» (Одеса, 1917; Каліш, 1924–1925; Варшава, 1933–1935, Львів, 1935–1936) та ін. Поринув і в громадсько-політичну діяльність: активний учасник українських студентських корпорацій «Чорноморе» (1925–1933, Данциґ, Познань, Варшава); співробітник Українського Економічного Бюро (1933– 1934, Варшава); очільник Українського Допомогового комітету (1940, Варшава); ініціатор створення і співробітник Українського Чорноморського інституту (1940–1944, Варшава).
Як і батько, Юрій займався письменницькою діяльністю. Разом з Євгеном Маланюком стає фундатором літературної групи «Танк» (1929, Варшава). Його творча спадщина налічує понад 360 творів. Серед них – три поетичні збірки: «Світлість» (1925), «Суворість» (1931), «Вірую» (1938); літературознавча збірка «Бій за українську літературу» (1935), тритомник новел «Нотатник» (1936–1937); історичний роман «Козаки в Московії» (1930–1931, 1934), публіцистичні праці «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940).
У 1941 році Юрій Липа написав працю «Розподіл Росії». У ній український мислитель точно визначив головну суперечність Росії як нації та держави: вона «розривається між Європою й Азією, між національною органічністю та імперською захланністю, між Заходом і Сходом як цивілізаціями. У цьому закорінені всі проблеми Росії: вічне скрите протиборство-ненависть між її класами, що знайшли своє яскраве вираження у диктатурі і наджорстокостях большевизму, вічна схильність до крайнощів, що часто призводять до руїн і злочинів масового характеру, вічна імперсько-геополітична ворожість до інших народів, які в неї завжди діляться тільки на «більших» і «менших» ворогів, а друзями бувають тільки як раби або засоби для міжнародних маніпуляцій». У монографії «Розподіл Росії» він переконує читача: з огляду на розміри, потенціал і геополітичні претензії Росії вона становить стабільну загрозу для усієї планети.
«Створена різними деспотами Андрієм Боголюбським, Іваном ІІІ, Іваном ІV Грозним, Петром І, Ніколаєм І дуже химерно, Росія як імперія виросла на протиставленні себе світові. Так визріла ментальна схильність росіян до ненависті, до вишукування ворогів (Сталін лише довів цю схильність до маніакальності через свою жахливу натуру деспота з психологічним комплексом нікчеми», – наголошує публіцист.
Юрій Липа закінчив медичний факультет Познанського університету і з 1929 по 1943 рік жив і працював у Варшаві. Опублікував також дослідницькі праці про лікувальні властивості рослин: «Фітотерапія» (1933), «Цілющі рослини в давній і сучасній медицині» (1937), «Ліки під ногами» (1943).
Влітку 1943 року Юрій Липа з сім’єю переїхав із Варшави на Львівщину, до Яворова. Лікував селян та рятував від смерті вояків Української повстанської армії, аби повернути їх до збройної боротьби проти коричневих і червоних окупантів, готував тексти листівок і відозв до населення і німецьких солдатів. Від липня 1944 року – інструктор 1-ї старшинської школи УПА. З наближенням фронту категорично відмовився від еміграції на Захід. 19 серпня 1944 року його було заарештовано і після жорстоких катувань 20 серпня розстріляно енкаведистами в селі Шутова. Похований Юрій Іванович Липа в селі Бунів. Наказом головного штабу УПА від 10 жовтня 1945 року йому посмертно присвоєно звання полковника.
Історик Ігор Стамбол писав: «Мабуть, ніхто так не прагнув вивести Україну на роль країни «першого світу», як Юрій Липа. Його тексти – це не тужливі нариси про «все пропало» і «ми такі нещасні», а потужна і надихаюча стратегія для великого народу, якому судилося вершити долю регіону, а може, і світу».
А тими, хто прочитав його праці «Призначення України», «Чорноморська доктрина», «Розподіл Росії», на думку І. Стамбола,«питання всемогутності Росії, «єдино можливості» шляху до ЄС, усвідомлення України між Сходом і Заходом – вже ніколи не сприйматимуться так, як раніше».

Анатолій ГЕЙКО,
завідувач відділу палеогончарства Інституту керамології відділення Інституту народознавства НАН України, краєзнавець.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий