Юний десантник  із Котельви

Юний десантник із Котельви

Після закінчення 9-го класу ЗОШ № 4 котелевець Валентин Виноградський навчався у ПТУ-54, де отримав спеціальність муляра-штукатура. Коли Валентину виповнилось 19 років, саме у свій день народження, 2 червня, він разом з другом Максимом Куценком, який на рік за нього молодший, пішов до райвійськкомату. Там юнаки рішуче заявили: «Хочемо служити у Збройних силах України, у повітрянодесантних військах!»
І вже 29 червня їх було направлено до навчального центру в Житомирі.
– Тут я пройшов повний курс молодого бійця, навчився поводитись зі зброєю, дізнався, що потрібно для того, щоб стрибати із парашутом, отримав уроки загальної фізичної підготовки, – говорить Валентин. – Перебуваючи у навчальному центрі, підписав контракт на проходження військової служби до кінця особливого періоду.
Згодом у складі 25-ї окремої повітрянодесантної бригади, куди був зарахований, брав участь у відпрацюванні бойового злагодження. Восени 2016 року солдат Валентин Виноградський продовжив військову службу вже у зоні АТО – у Зайцевому на Донеччині.
– Часто доводилось чергувати на блокпостах, вступати у сутички з ворогом, обороняючи наші позиції, – продовжує мій співрозмовник. – У зоні антитерористичної операції здійснив кілька стрибків з парашутом з вертольота МІ-8 та літака АН-26. Окремо здобув навички навідника бойової машини піхоти.
Пізніше були військові навчання на Кіровоградщині, повернення у зону АТО, цього разу в одну з найгарячіших точок Донбасу – Авдіївку.
– У такому юному віці не страшно було там, на буремному сході країни? – цікавлюсь у Валентина, коли він перебував у відпустці в Котельві.
– Особливо важко і моторошно у зоні АТО було перших кілька тижнів, адже навкруг – справжня війна. Та поруч були і всіляко підтримували старші бойові побратими – ті, хто у батьки, а то й у діди мені годяться. А ще часто телефонував Максимові, з яким разом вирішив піти на військову службу. Він теж десантник, і йому теж випало побувати у зоні АТО у складі 80-ї окремої повітрянодесантної бригади. Впевнений: наша дружба – назавжди.
***
Розмовляючи з юним десантником, вкотре переконався, що вік – дуже умовна категорія. Хтось у двадцять літ стає змужнілим, а хтось і в п’ятдесят років не може дати собі ради…

Анатолій ДЖЕРЕЛЕЙКО
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий