Юрій ФЕДИНСЬКИЙ: «Наша «секретна кнопка» – це любов»

Напередодні світлих свят у Полтаві побувала «Кобзарська армада», за один день вона дала три концерти, один із яких – у військовій частині. Мені пощастило послухати гурт відважних, на сьогодні мандрівних музикантів під орудою Юрія Фединського у малому актовому залі Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, вщерть заповненому слухачами, серед яких були викладачі, люди, які змушені були покинути свої домівки, рятуючись від війни, котрі нині живуть у студмістечку, полтавці, яким випало вчасно дізнатися про цю зустріч, що не була широко розрекламована.

Мабуть, зайве розповідати читачам, хто такий Юрій Фединський, бо його вже знає не лише вся Україна, а й цілий світ. Це він уже більше двадцяти років тому залишив Америку, Нью-Йорк, де працював, одержавши музичну освіту, і подався в Україну за непереборним містичним покликом душі. Він народився й виріс у Північній Кароліні, його батько – заможний американець, а ось мама росла в сім’ї емігрантів, які походили із полтавського роду Чайковських. І коли Юркові було 10 років, родичка, сестра його бабусі Оксана Мошинська дала йому в руки бандуру, не підозрюючи, чим це обернеться для хлопця. Він пригадує, як у Кароліні навчався грі на бандурі в таборі при капелі бандуристів і відвідував його заняття десять років поспіль – «настільки мені було там цікаво!». Аж настільки, що відчув себе… українцем. І вже тут, на землі предків, шукав своє місце – жив у Львові і в Києві, аж доки доля не привела його таки на Полтавщину. Осів у селі Крячківка Пирятинського району, зачарований автентичними піснями фольклорного гурту «Древо», і задумав тут відроджувати полтавське кобзарство. Глибоко вивчив його історію, знає творчість та життєві шляхи всіх українських кобзарів. У себе вдома створив майстерню, сам виготовляє музичні інструменти – бандури, кобзи, ліри – і навчає того своїх учнів. А їдуть у його Кобзарський табір опановувати цю науку не лише з різних кінців України, а й із багатьох країн світу. Влітку у Крячківці на подвір’ї родини Фединських проводиться етнофестиваль «Древо Роду Кобзарського», і таких відбулося вже сім.
– У нас сьогодні в гостях унікальна творча особистість, без перебільшення – легендарна постать у творчій аурі України, – сказала зокрема, представляючи гостя, завідувач кафедри історії України педуніверситету, доктор історичних наук Людмила Бабенко. – Він покинув комфортну Америку й обрав село Крячківку, де народився наш Григорій Семенович Левченко, де продовжує працювати народний колектив «Древо». Сьогодні зустрічі з такими унікальними особистостями для українців – це свято, бо вони підтримують наш дух, нашу віру в перемогу.
Доктор педагогічних наук, професор, ректор ПНПУ Марина Гриньова розповіла гостям про університет, його освітні програми, творчі колективи, відомих митців і вручила Юрієві Фединському сувенірний подарунок.
А він ще перед концертом подякував усім за те, що прийшли на зустріч – ціла зала! – усміхнені, відкриті. Розповів, що коли почалася війна, відправив дружину і чотирьох дітей у США, «до бабусі», там скоро народиться їхня п’ята дитинка – дівчинка (нині подружжя Фединських має сина і трьох доньок, їхня мама Марія – полтавка). Зізнався: не чекав, що в Україні буде так страшно, але відчув, що мусить евакуювати родину. Розповів і про те, як він бачить сьогодні свою місію, чому несе давні козацькі думи в різні аудиторії, згадуючи при тому місію українських кобзарів у непрості часи нашої історії. Сам же бачить себе спадкоємцем тих кобзарів, прагне бути корисним, цьому навчає і своїх учнів. Із ним у Полтаву приїхали троє – Олег Бут, Олеся Чайка і Тетяна Герасимова.
– Ми приїхали, щоб передати вам велику пісню перемоги, якої Україна давним-давно чекала, – каже Юрій Фединський.
Він розповів, що кобзарські цехи нині існують не лише у Крячківці, а й у Києві, у Львові.
– Я маю козацьке коріння – рід Чайковських, Чайки, і часто у мене виникає бажання взяти кулемет і йти захищати Україну від москви, – зізнається. – Але вирішив не залишати свій пост, а досліджувати потенціал кобзарської традиції далі, під час війни. Що можемо ми, кобзарі? Воювати словом, тому й вирішили об’їхати Україну. Не через Ютуб і Тік-Ток спілкуватися – я хочу вас відчувати і знати. Бачу, що Полтава стоїть міцно. І я хочу розповідати про це всій Україні і світові. Бо знаю, що таке наша «секретна кнопка» – це любов. І все, що ми всі робимо, має бути наповнене любов’ю. Якщо боронитимемо нашу країну через любов, ми будемо непереможними, і буде мінімум руйнувань. Хоч я дуже злий – бо путін кидає ракети на мою родину і мою країну, але знаю й те, що злість руйнує. Нам треба захищати Україну з любові. І Бог захистить нас, якщо будемо покладатися на любов, вона – запорука перемоги сьогодні. Добрий воїн – світлий воїн, який має любов до свого і до всього.
Юрій Фединський досі говорить (і співає теж) із легким американським акцентом, але українську мову знає чудово, слухати його цікаво й приємно.
«Кобзарська армада» з початком війни виступала в Києві, у своєму фейсбуці Юрій Фединський розповів: «Ми дуже плідно працювали кобзарством у бомбосховищах, серед військових таборів, в університетах, в церквах і скрізь, де можна було влаштувати зібрання. Ми дуже вдячні, що Київ не впав перед москалями і не впаде. Але наша країна Україна дуже велика, і багато міст потребують додаткової оборони. Тому наступним етапом нашої роботи буде подорож до прикордонних міст уздовж фронту. Ми організуємо декілька візитів у кожне місто. Кожен візит складатиметься з молебню та медитації за українську безпеку, перемогу над ордою московитів та повернення всієї етнічної території в Україну. Кобзарська традиція була створена для того, щоб захищати Україну, готувати українців до майбутніх випробувань…»
До Полтави «Кобзарську армаду» запросила учасник групи Kobzarskiy Tabir– Kryachkivka, екоактивістка, волонтерка Людмила Теймуразян. Ще до війни гурт мандрівних митців «Крячківка» мав успішний тур Європою, виступав у Польщі, Німеччині, Бельгії, Франції, Італії, Австрії, Словаччині. Раніше були виступи у США і Канаді.
Бандуристку Тетяну Герасимову пан Юрій назвав «сковородинівкою», і перша пісня, яку вона подарувала слухачам, була «Всякому городу нрав і права». Дуже зворушливо звучали й кілька інших, зокрема «Ой верше мій, верше». Олег Бут співав власні пісні, створені зокрема за поезіями Миколи Вінграновського, Богдана-Ігоря Антонича, зі своєю скрипкою, яку просив сприймати також як «кобзарський інструмент». З оригінальними мелодійними авторськими піснями виступила Олеся Чайка.
Ой піду я лугом,
Лугом-долиною,
Ой чи не зустрінусь
З родом-родиною…
Ці рядки спершу продекламував, а затим заспівав Юрій Фединський, асоціюючи і свою долю певною мірою з цією українською народною піснею. І знову ж, оглянувшись в історію, висловив своє бажання – щоб і росіяни врешті збагнули, що не вони, а українці є для них насправді «старшим братом». І хоч сьогодні з ними про це говорити ще важко, але велич Руси-України має відродитися, а московська імперія – розпастися. Він вірить, що з нами правда і Бог, тому маємо перемогти підступного ворога.
А підступність його, бузувірство рашистів Юрій Фединський із своєю командою бачив на власні очі, коли вони побували на руїнах прекрасних українських міст. У Бучі на братській могилі він заспівав колискову, що була написана ще в епоху пізнього середньовіччя – щоб мирним і спокійним був сон замордованих невинних жертв путінських нелюдів.
– Я не вірю у смерть – вірю у вічне життя… Нехай вони будуть мати гарні сни, доки Бог воскресить їх у новому житті. Їхня жертва, мученицька смерть не даремна – все відбувається заради того, щоб таке нищення ніколи більше не повторилося в долі України. Так Ісус добровільно йшов на смерть, щоб воскреснути ради нашого життя вічного. Але вороги не вб’ють нас усіх. Вони не зламають наш дух, а ми переможемо й піднімемося вище, ніж будь-коли. Велика нагорода чекає нас – на землі й на небі, віримо, що скоро її побачимо. Мета нашого туру «The kobzar’s prayer for Ukraine» («Кобзарська молитва за Україну») – захистити державу. Ми несемо слово правди, це наш фронт, ідемо туди, куди Бог нас кличе. За ці п’ятдесят днів я побачив, яким сьогодні має бути кобзарство в контексті української кобзарської традиції, – говорив до аудиторії Юрій Фединський.
Завершувався концерт спільним виконанням гімну Українських січових стрільців «Ой у лузі червона калина» – не чотири строфи, як зазвичай, а весь текст прозвучав у залі.