Юрій КОБЧЕНКО: «Соціальний захист селян, висока якість продукції – наші пріоритети»

Засновник ТОВ «Агропромисловий комплекс «Докучаєвські чорноземи» Юрій Кобченко.

Юрій КОБЧЕНКО: «Соціальний захист селян, висока якість продукції – наші пріоритети»

Недарма в народі кажуть, що до булави треба ще й голови, до млина – вітру… Продовжуючи цей синонімічний ряд, додамо: до чорноземів – господаря, бо навіть найродючіші грунти самі собою не врожаїтимуться. Що вже говорити про додану вартість чи інтенсивне виробництво. Природний потенціал, помножений на ефективний менеджмент, економічну стратегію, сумлінне й відповідальне ставлення до роботи, вивели ТОВ «Агропромисловий комплекс «Докучаєвські чорноземи» упродовж неповних двадцяти літ у число флагманів сільгоспвиробництва не лише Полтавщини, а й України.

Втім, не лише ці чинники. Адже, спілкуючись із керівниками, спеціалістами, виробничниками агропідприємства, переконуєшся, що земля для них – то не тільки засіб виробництва чи місце роботи, а мала батьківщина – частина Батьківщини, яку треба зберігати, плекати для збереження роду і народу. Такі, досить узагальнені, поняття конкретизуються в соціальній відповідальності. Зокрема, з кожного гектара орендованих площ (а загалом це близько 13 тисяч гектарів) господарство сплачує податків на суму 7 тисяч гривень і є одним із головних бюджетоутворюючих підприємств карлівської громади. Минулого року лише ПДВ було сплачено у сумі 48 мільйонів гривень, а всього 81 мільйон.
Агропідприємство пишається людьми, які були біля витоків його створення у 2002 році, нинішніми трудівниками, які примножують зроблене. Ще один привід для гордості, як наголосив засновник ТОВ «Агропромисловий комплекс «Докучаєвські чорноземи» Юрій Кобченко, високоякісна, корисна продукція, яка завжди знаходить свого покупця не лише на теренах нашої області, але й сусідніх. У сезон тут працюють понад 1000 робітників. Усі вони отримують заробітну плату без затримок. Тут постійно ведеться нарощування виробництва, застосовуються новітні технології. Пріоритет – соціальний захист людей. А він значною мірою полягає у забезпеченні селян роботою із гідною зарплатою. Тож господарство взяло курс на багатогалузеве виробництво. Тут розвивають рослинництво, тваринництво, садівництво, ягідництво, бджолярство, виготовляють крупи, ковбаси, переробляють фрукти, ягоди.

До кожної рослини – філігранний підхід

Ринок землі – чи не найболючіша нині проблема для аграріїв. У нових реаліях виникає більше запитань, ніж відповідей. І це стримує будь-яке стратегічне планування.
«Нині орендар землі не зацікавлений вкладати великі кошти в перспективний розвиток виробництва, економічної, соціальної інфраструктури. Тому що немає упевненості у тому, купить він цю землю чи ні, – розмірковує засновник підприємства Юрій Кобченко. – Вести якесь нове будівництво за таких умов, як зараз, зводити нові тваринницькі комплекси – також нереально. Бо аграрії не впевнені, що зможуть конкурувати з тими ж іноземцями чи хто ще може зайти на українські землі. Важко щось прогнозувати взагалі. Але всі ті споруди, які до цього часу побудували, маємо підтримувати у належному стані. Всі культури, які посадили, повинні доглянути, виплекати, щоб зібрати гарний урожай.
Зараз у тваринництві взагалі важко конкурувати, коли м’ясо переробники скупляють дешевше у зарубіжного виробника. Тому якісна, без сторонніх домішок продукція коштує дорожче і вона апріорі не може бути дешевою. Коли свинину живою вагою у місцевих селян закуповують за ціною вище сорока гривень за кілограм, ковбаса не може коштувати тридцять гривень. Вартість електроенергії, газу також з року в рік зростає. А заробітну плату ми всі хочемо отримувати достойну. Хліб випікати на газові взагалі вже давно не рентабельно. Тому ми придбали турецькі печі, які працюють на палетах. Поки їх купуємо. Плануємо посадити плантацію енергетичної верби, щоб мати змогу виробляти власні. Ми робимо й свої – солом’яні та з соняшникового лушпиння. Взимку всі наші виробничі приміщення, промислові об’єкти ними опалюємо. Таким чином здешевлюємо продукцію нашого м’ясокомбінату. Також монтуємо сонячні батареї, які плануємо окупити приблизно у найближчі три–чотири роки. Ми не будемо отриману електроенергію продавати на енергоринок, а використовуватимемо для власних потреб. У цьому році закінчимо елеватор. Надалі глобального будівництва не плануємо, натомість поглиблюватимемо інтенсифікацію рослинництва. Ми вже чимало коштів спрямували на модернізацію сівалок, застосовуємо технології для точного землеробства. Переходимо з сипучих добрив на рідкі комплексні добрива. Намагаємося вкладати максимально у кожну рослину. Ще в грудні минулого року купили гербіциди, мінеральні добрива. Сівалки переобладнали під рідкі комплексні добрива. Посівні площі ми не збільшимо, а можемо за рахунок запровадження прогресивних технологій збільшити якість і кількість урожаю. Особливий акцент хочу зробити на якості зерна. Це більш точний, так би мовити, «філігранний» підхід до потреб кожної рослини».
* * *
За відносно невеликий проміжок часу в агропідприємстві побудували м’ясокомбінат, сокоцех, пекарню, елеватор, цех з виготовлення круп. Зберегли єдиний в області «Агрошляхбуд».
«Лише за останні три роки ми вклали у будівництво, модернізацію виробництва і створення нових робочих місць інвестицій на загальну суму 150 мільйонів гривень, – додає Юрій Кобченко. – Податкове навантаження на сумлінно працюючі агропідприємства з року в рік зростає, в тому числі й за рахунок збільшення орендної плати. Раніше ми платили 3 відсотки пайовикам, потім – 10, а з цього року платитимемо вже 12».
Чи сприяє такий податковий тиск виробництву? Запитання, звісно, риторичне.

Буде хліб і до хліба

Рослинництво – локомотив економіки ТОВ «Агропромисловий комплекс «Докучаєвські чорноземи». Тут культивують кукурудзу, соняшник, озиму пшеницю, ярий ячмінь. Генеральний директор сільгосппідприємства Анатолій Кибка розповідає:
– Наші посівні площі – на землях Полтавської і Харківської областей. Цьогоріч в середньому за день сіяли по 280 гектарів. Соняшник завжди займає не більше четвертої частини всіх посівних площ. Вирощуємо його за двома технологіями – ноу-тіл (без обробітку) і застосовуючи традиційний обробіток грунту. Щодо ноу-тіл, то до цього часу головною проблемою була система живлення. Коли провели повну модернізацію сівалок, обприскувачів, культиваторів, міжрядних культиваторів для внесення рідких комплексних добрив, отримали змогу набагато покращити систему живлення всіх культур – не лише просапних.
Як підтримуючу культуру сіємо у невеликих кількостях сою. Вона необхідна нам у тваринництві, використовуємо соєвий шрот для збалансованої годівлі свиней. Недалеко від садка посіяли і поле гречки, тож нашим бджілкам буде медозбір, а крупорушці – робота. У крупоцеху переробляємо інші зернові.
Зараз йде догляд за посівами. Повністю оброблена пшениця від бур’янів, більше половини площ ячменю, вносяться гербіциди суцільної дії по площах соняшнику, посіяного за технологією ноу-тіл.
Тривають роботи в саду, на ягідних, овочевих плантаціях. Стосовно цін на продукцію, то, звісно, у місцевого виробника вони будуть нижчими, ніж у перекупників, які привозять овочі з великих ринків. А значить, він продасть свою продукцію. Наші яблука, соки, ягоди, овочі користуються попитом. Не економимо на посівному матеріалі. Він весь імпортної селекції. При правильному догляді отримуємо відмінну продукцію з високими смаковими якостями і гарним товарним виглядом.
Ковбаса з м’яса, а не м’ясо в ковбасі
Близько десяти років тому господарство відкрило власний м’ясокомбінат, оснастивши його обладнанням провідних світових фірм. Він розрахований на 10 тонн готової ковбасної продукції за восьмигодинну зміну. Сировина – високоякісні свинина і м’ясо птиці власного виробництва. Нині м’ясокомбінат осучаснюють, і станція на сонячних батареях – один з етапів модернізації. Наступний – кліматкамера для виробництва сиров’ялених ковбас німецької лінії фірми «Schrader». Роботи зі встановлення новинки завершуються, говорить керівник комбінату Михайло Гнатюк: «Ця камера вважається однією з кращих у світі. Завантаження – до 2 тонн ковбас. Термін дозрівання – 25 днів. Процес досить дорогий і складний, головним чином полягає у видаленні зайвої вологи з м’ясної тканини. На всіх стадіях виробництва працюватиме автоматика, ми лише контролюватимемо процес. Поки ми виготовляємо варені, копчені, напівкопчені й делікатесні сорти ковбас. Тож додасться ще одна група – ковбаси сиров’ялені. Як і завжди, робитимемо їх за технологіями ДСТУ з натурального м’яса – яловичини, свинини. Очікуємо, що вже в червні наші споживачі зможуть оцінити їхню якість. Матимемо можливість виготовляти близько 2 тонн готової продукції на місяць. У лінійку видів будуть входити ковбаса «Брауншвейська», «Московська», «Президентська», сервелат вищого ґатунку. Розглядаємо можливість виготовлення «Кабаносів». Все залежить від попиту. Що буде краще продаватися, те й будемо робити».
М’ясокомбінат сільгосппідприємства принципово не використовує у виробництві замінники м’ясної сировини, консерванти і різного роду домішки. Серед номенклатури продукції м’ясокомбінату – і напівфабрикати, такі, як пельмені та вареники.

Садам – цвісти і плодоносити

Свого часу садівники з Голландії, відвідавши українських колег, поділилися досвідом: якщо господар хоче отримати прибуток не через п’ять– десять років, а швидше, то має вирощувати не «дрова», а компактні дерева. Карлики є більш продуктивними. Саме яблуні на карликових підщепах М9 є основною культурою і нині квітують на 72 гектарах у ТОВ «Агропромисловий комплекс «Докучаєвські чорноземи». Приміром, навіть за нинішніх цін 10 тонн яблук коштують 200 тисяч гривень. З одного гектара – 400 тисяч загальних надходжень. Продуктивність такого інтенсивного саду – 25 років. Тож це одне з джерел прибутків господарства, попри всі складнощі у догляді за плодовими деревами. Окрім яблунь, тут вирощують на невеликих площах черешні, вишні, абрикоси, аличу, сливу.
«Цьогоріч цвітіння саду оцінили на «добре». Також непогано цвіли черешні, тож сподіваємося, зможемо порадувати людей соковитою ягодою. Яблука у нас переважно зимових сортів. Є Ранет Симиренка, Яблуко-груша, Голден делішес, Галла, Флоріна, Гренні Сміт. Осінні та пізнього літа сорти – Скіфське золото, Рубін», – розповідає агроном-дослідник Микола Клевацький.
Великі надії цього ягідного сезону покладають у господарстві на полуницю і ремонтантну малину. В центральному регіоні, до якого належить і Полтавщина, популярним є сорт полуниці італійської селекції «Альфа». Він пізнього строку достигання, але його врожайність складає понад 60 ц/га. Свого часу докучаєвці місце для її висаджування вибрали дуже сприятливе, рослина рано прокинулася і вже квітує на місцевих схилах. У зв’язку з несприятливими погодними умовами урожай планується отримати дещо пізніше. За попередніми оцінками, її реалізація відтерміновується приблизно на три тижні. На сусідньому пагорбі – новинка. Тут під плівкою висадили ще одну італійську сортову полуницю, розсада якої була вирощена за методом «Фріго». Вона зайняла 70 соток. Особливість методу – рослини викопують з маточника у другій половині листопада. Їх охолоджують, сортують та підрізають листя. Згодом саджанці зберігають у поліетиленових пакетах при температурі 1,5 – 1,8°С. Варто зауважити, що від садіння до початку плодоношення саджанцям потрібно 60–70 днів. Це дозволяє планувати виробництво та проводити висаджування у декілька строків, щоб отримати позасезонну продукцію, створити ягідний конвеєр з травня до початку жовтня.

Смарт-технології на службі врожаю

В останні роки в аграрній сфері відбувається чергова технологічно-технічна революція. На поля приходять електроніка, високотехнологічні агрегати, обладнані GPS-навігацією і системою телематики. Процеси, які раніше потребували великих трудових затрат, зараз виконують машинами.
Дуже широкого застосування в українських аграріїв знайшла технологія системного обліку пального, виконаних робіт та точного землеробства. Приміром, багато господарств зазнають збитків, пов’язаних з перевитратами пального, простоєм машин, крадіжкою пального і пально-мастильних матеріалів. У зв’язку з цим активно встановлюються системи, які на апаратному та програмному рівнях ведуть облік затрат. Комерційний директор агропромислового комплексу Михайло Кобченко знається на всіх особливостях комп’ютерно керованих систем посіву і догляду за культурами. Він розповідає про них детальніше: «Максимальна економія і максимальний контроль над основними витратами і пальним стали нашою першочерговою задачею у впровадженні системи точного землеробства. Приміром, за тим же посівним насінням. Колишні системи контролю могли нам показати, скільки насінин висіяно на певній площі, а тепер ми її бачимо онлайн, бачимо, де були огріхи, «двійники». Як приклад, ми сіяли пшеницю і не могли слідкувати за її станом настільки оперативно, наскільки б нам хотілося. Бо супутники роблять знімки раз на три дні, відповідно дані потрапляли у наші програми з певним запізненням. А три дні – це втрачений дорогоцінний час. Зараз маємо власні дрони, які роблять знімки, коли нам потрібно, потім вони «зшиваються» у спеціальній програмі і ми бачимо все відразу. Наші дрони обладнані тепловізорами. У кольоровій гамі можемо бачити те саме поле пшениці і вже за відтінками на фото розуміємо, яка густота рослин, як треба реагувати. Дронами користуємося постійно. З допомогою них також можна спостерігати за рухом техніки по полях і крадіями урожаю, пального. Також ми встановлюємо нові софти, які показують чіткі рухи нашої техніки по полях. Їхня точність вражаюча – до 2 сантиметрів на полі. Спотворення даних зведено до мінімуму. Таким чином у кінці зміни ми вже в курсі, скільки спалено пального, яка площа оброблена, наскільки ефективними були всі проїзди. Якщо стандартний захват сівалки – 16,8 метрів, то за допомогою програми можна автоматично регулювати всі зайві проїзди і ділянки поля. За рахунок навігації вдається досягати чітких ліній, ідеальних результатів. Також за допомогою системи точного землеробства поступово йдемо до зменшення використання добрив у нашій роботі».
Мріє Михайло Юрійович не лише про масове впровадження у виробництво агропродукції безпілотної літальної техніки, а й безпілотних тракторів. Такий трактор планують апробувати на місцевих ланах вже цього року. Ще один масштабний проект – купівля безпілотного літака з дальністю польоту 500–700 км. Цього буде цілком достатньо для обробітку полів у віддалених від основної бази ділянках господарства. Чи не призведе така діджиталізація до зникнення таких професій, як комбайнер, механізатор і тракторист? На думку Михайла Кобченка, такого не станеться: замість трактористів у господарствах будуть оператори тракторної техніки, які за допомогою електроніки оброблятимуть поля на якісно вищому рівні.
Варто наголосити, що на «електронізацію» виробництва у господарстві цього року використали 12 мільйонів гривень, а наступний час покаже, як змінюються технології.

Соціальну відповідальність повинен мати не лише бізнес

Третину бюджету Карлівської громади за 2020 рік склали надходження від ТОВ «Агропромисловий комплекс «Докучаєвські чорноземи». Це – близько 20 мільйонів гривень. Чи ж раціонально ці кошти використовуються?
«Прикро, але за останні тридцять років населення Карлівки зменшилося більш ніж на тридцять відсотків: з 22 тисяч до 14 тисяч мешканців. Проте інфраструктура не відповідає потребам людей, але місцева влада, на жаль, цього не бачить, – говорить Юрій Кобченко. – Дороги розбиті, чи не у всіх багатоповерхівках протікає дах, ліфти не працюють. З водогонами також проблеми. Вода перенасичена фтором, і потрібно бурити надглибокі свердловини, щоб розв’язати цю проблему. Але найбільша проблема – немає місця для централізованого збору побутових відходів. Немає центрального смітника. Кілька років тому було зроблено проект за 600 тисяч гривень на будівництво заводу з переробки сміття. Але зараз змінилися вимоги, і той проект застарів, завод не можна будувати у тому місці, яке колись для нього визначили. Нова позиція обласної влади – не будувати кілька заводів, а зробити один і кілька невеликих ліній з переробки відходів. Можливо, такий підхід є більш ефективним, однак нинішнє місцеве керівництво вирішило збудувати за 100 мільйонів гривень басейн у Карлівці. Бюджет розвитку громади – приблизно 10 мільйонів гривень. Звідки взяти таку величезну суму на будівництво – невідомо! І чи взагалі потрібен басейн за такої кількості населення? Яка тоді буде вартість квитка? Яка вартість обслуговування об’єкта? Податки, які ми сплачуємо у бюджет, використовуються нераціонально. Не вистачає господарського підходу. В Карлівці немає навіть пристойного спортивного залу. Так збудуйте його, такий, як зараз є в Горбанівці. При загальному бюджеті громади в 120 мільйонів гривень будувати басейн за 100 мільйонів як мінімум недоцільно».
* * *
Аграрний сектор, уся держава зможуть розвиватися, якщо вдасться разом подолати масу корупційних, бюрократичних, інфраструктурних управлінських проблем, переконаний Юрій Кобченко.
Додамо: досвід ТОВ «Агропромисловий комплекс «Докучаєвські чорноземи» доводить, що реформи економіки й суспільства необхідно проводити комплексно. Лише тоді вони дадуть позитивний результат.

Юлія Хоменко.

Поділися:

Добавить комментарий