"Камо грядеши?"*, або В якому світі ми прокинемось після пандемії?

«Камо грядеши?»*, або В якому світі ми прокинемось після пандемії?

«Я знаю, що нічого не знаю!» Цей вислів давньогрецького філософа, який сучасні джерела приписують або Сократу, або Демокриту, мабуть, є квінтесенцією того, що й понині відбувається у світі у зв’язку з пандемією коронавірусу COVID-19. А ще точніше стан речей характеризує похідна від цього вислову фраза – «Чим більше я знаю, тим більше розумію, що не знаю нічого».

Більше місяця спливло після виходу в світ минулого зорянського додатка «Ситуація», в якому ми розглядали психологічну складову пандемії («Зоря Полтавщини» № 26, 10 квітня ц.р.). За цей час сталося багато чого – деякі країни, як вважається, пройшли пік епідемії, деякі лише увійшли у нього. На щастя, загалом в Україні та у Полтавській області ситуація на сьогодні є цілком контрольованою, і з 11 травня майже у всіх регіонах держави послаблюються карантинні заходи.
Здається, людство потроху починає оклигувати від несподіваного удару, до якого, як виявилося, сучасна цивілізація виявилась підготовленою зовсім не так, як мала б, враховуючи досягнення останніх десятиріч у галузях комунікацій, безпеки та медицини. Все, що відбувалося і, на жаль, деякий час ще буде відбуватися у різних куточках планети, інколи справді сприймається як фантастичний роман чи кінофільм, або й жахливий сон, про який хочеться забути одразу після пробудження. Та забувати перші місяці цього року людству не варто. Багато хто вже з сучасних широко знаних філософів, економістів, підприємців та політиків говорить, що ситуація із захворюванням на COVID-19 має стати переломним моментом у розвитку світу (щонайменше на найближчу перспективу) і, як не цинічно це звучить, вже стала своєрідною репетицією перед ймовірними більш страшними загрозами, які можуть постати перед нашою цивілізацією. І від того, які висновки зробить людство, залежить дуже багато. Залежить те, в якому світі ми всі прокинемось і будемо жити, коли всесвітній страшний сон коронавірусу мине, а безпосередньо сам SARS CoV-2 чи зникне, як «іспанка» початку двадцятого сторіччя, чи буде здоланий людством за допомогою винайдених ліків чи вакцин (як віспа), чи врешті-решт через процес мутації в менш агресивну форму (що є звичним у «світі вірусів»), перетвориться на тривіальну сезонну хворобу на кшталт грипу. До речі, всі три гіпотези є майже однаково вірогідні, й наукова спільнота поки не може прийти до спільного висновку, що ж буде далі. Але певні прогнози, альтернативні версії розвитку подій висловлюються все частіше. Спробуємо систематизувати ці думки про ймовірні наслідки пандемії для різних сфер життя людства. Але спочатку зупинимося на тому, про що дізналися за минулий місяць.

Питання, на які досі немає відповідей

На жаль, менше цих питань не стало. Навпаки, їх стало навіть більше. Адже, чим більше дізнаються науковці про коронавірус, чим потужніші пласти статистичних даних обробляються, чим оперативніше спрацьовує режим комунікації між лікарняними установами різних держав, які оговтались від першої (на жаль, вчасно не спрогнозованої в багатьох країнах світу) навали хвороби, тим більше питань без відповідей (сподіваємося, поки що) постає перед фахівцями у різних сферах. До речі, завдяки цьому світом не перестають поширюватися різноманітні конспірологічні теорії, на яких зупинимось трохи нижче, але віра в деякі з них, на жаль, коштувала здоров’я і життя вже сотням мешканців планети. Зараз лише про те, що дуже хоче, але поки не може дізнатися саме офіційна наука.
По-перше, так і не вдається з’ясувати, звідки ж SARS CoV-2 все ж таки почав свій шлях по планеті. Версія про те, що джерелом був ринок в Ухані, поки що залишається пріоритетною, але думки про те, чи вірус вперше виник саме там, чи якимось чином просто опинився «в потрібному для себе місці, в потрібний для себе час», у науковому середовищі розділилися. Хоча переважна більшість вчених і розвідувальних служб світу нині стверджують, що який би з цих варіантів не був істинним, але захворювання на COVID-19 – це творіння природи, а не людини. Хоч є і діаметрально протилежні точки зору.
По-друге, невідомим залишається і час початку поширення вірусу в світі. Все більше і більше отриманих науковцями даних говорять про те, що випадки захворювання, надзвичайно схожі на симптоматику, викликану коронавірусом, ймовірно, сталися у Європі (зокрема у Франції та Великій Британії) задовго до того, як у країнах з’явилися перші «офіційні» хворі (більше того, у Франції випадок захворювання, можливо, був навіть за кілька днів до того, як про велику епідемію оголосив Китай). Хоча контакти хворих з людьми, які перед тим перебували в Китаї, у більшості випадків проходять «червоною ниткою».
До речі, під час першої оперативної (тоді зареєстрованих випадків хвороби у нашому місті ще не було) неформальної зустрічі полтавських підприємців з приводу протидії ймовірному наступу коронавірусу на Полтаву (на якій був присутній і автор цих рядків) від одного із земляків, що тісно співпрацює з партнерами із КНР, пролунало, що китайці розповідали про те, що у них, начебто, все розпочалося ще у жовтні минулого року (нині це є вже майже офіційним фактом)… Тож, коли насправді SARS CoV-2 з’явився на планеті, ймовірно, ми не дізнаємося ніколи. Можливо, він «воював» з людством і раніше, але цього разу співпало одразу кілька природних чинників, які спричинили спочатку масштабну епідемію в Китаї, а потім і загальнопланетний колапс.
По-третє, так само, скоріш за все, ніколи ми не дізнаємося і справжню кількість людей по всьому світу, які перехворіли. Адже багато хто переносить хворобу у безсимптомній формі, а отже, і сам вірус є значно менш смертоносним, ніж демонструє статистика сьогодення. Та з іншого боку саме фактор безсимптомності та довгий період, під час якого хвора людина, іноді навіть не знаючи про свою хворобу, може заразити інших, спричинили потужне поширення цієї напасті по світу.
Це лише невелика частина питань, на які людству, а особливо, в силу професії – журналістам, хотілося б отримати відповіді. Але зупинятися на інших питаннях – щодо методів лікування, впливу хвороби на організм (у тому числі щодо певної генної схильності окремих людей до більш тяжкого перебігу захворювання, про що у науковому світі говорять все більше), ймовірності набуття імунітету і терміну його дії – не будемо. Висновки в будь-якому випадку мають робити не журналісти, а фахівці-науковці. І колись цей коронавірус, безсумнівно, «розберуть на кісточки», адже вже зараз процент тих, хто гине внаслідок хвороби, постійно зменшується, розроблені по всьому світу (інколи навіть шляхом «проб і помилок») протоколи лікування дають певні обнадійливі результати, вже починаються випробовування нових ліків і вакцин… Людство оговталось і починає перемагати.
Але журналісти не можуть не ставити незручні питання. Одне з них озвучу і я. А чи тим займалася десятки років Всесвітня організація охорони здоров’я, якщо протягом тижнів, якщо не місяців, не могла спрогнозувати поширення хвороби навіть (!) після того, як про це (тепер це майже визнається) трохи запізно, м’яко кажучи, повідомив Китай? Чому протягом тижнів ВООЗ продовжувала наполягати на тому, що припиняти авіасполучення не потрібно, і лише тоді, коли це вже почали робити безпосередньо держави, а SARS CoV-2 потужно «розлізся» по планеті, проголосила про пандемію. Нагадаємо, було це аж 11 березня цього року. Тож чи раціонально роками витрачалися величезні кошти, людські і, до речі, медійні ресурси на боротьбу із значно менш смертоносними хворобами, на кшталт кору, якщо поширення й насправді небезпечного ворога поважне відомство прогавило? Адже навіть письменники-фантасти і кінематограф неодноразово зверталися до теми «вірусу апокаліпсиса», яким SARS CoV-2, на щастя, не є. А якби був?.. Мабуть, не варто забувати, що у кількох фантастичних творах чи не по нотах змальовувалася початкова фаза розвитку пандемії. Невже творчі люди (здебільшого «далекі від медицини») виявилися більш далекоглядними, ніж фахівці з непоганими ресурсами, можливостями і зарплатами, які «за штатним розкладом», по логіці, мали б вибудувати віртуальну математичну модель поширення хвороби по планеті набагато раніше, аніж це насправді відбулося? І якщо так, то хто за це відповість?
Ось на ці запитання відповіді почути хотілося б! Щоб спробувати зрозуміти, а чи не марними залишаться всі насправді героїчні зусилля лікарів передової – тобто співробітників клінік, що рятували життя тисячам захворілих, ризикуючи власним. І так само не марними – психологічні та побутові негаразди, на які прирекли пересічних людей? Те ж стосується втрат світової економіки. Що вже казати про найстрашніші втрати – людські життя. Почути, щоб, прокинувшись у світі (повністю чи відносно) вільному від SARS CoV-2, покоління, які нині живуть на цій планеті, були впевнені, як мінімум, у тому, що висновки зроблено. І ці висновки є такими, яким справді варто довіритися. Те, що світ зміниться, вже ні в кого сумнівів не викликає, а ось яким чином, спробуємо (звичайно, тезисно) проаналізувати.

Екологія

Знову ж, як не цинічно це звучить, але в пандемії коронавірусу можна знайти й позитивні моменти. Завдяки зупинці промислових підприємств мешканці деяких найбільш «загазованих» міст планети чи не вперше за останні роки побачили зорі на небі. Також з’ясувалося, що природа адаптується до відсутності людини значно швидше, ніж панівний (як сам вважає) вид на планеті – homo sapiens – міг собі уявити. Звичними стали фотографії на вулицях міст диких тварин. Певні їх види почали з’являтися в ареалах, які давно покинули: в одному з регіонів Іспанії камери «засікли» ведмедів, яких там не зустрічали більше ста років, у Босфор повернулись дельфіни… Тобто природі ця пандемія пішла лише на користь. Деякі найбільш затяті прихильники радикальних природоохоронних заходів взагалі ведуть мову про те, що було б непогано, щоб усе це тривало довше. Мовляв, планета сама себе лікує, якщо їй ніхто не заважає. У цих думках є певна логіка, якби не одне «але»… На відміну від природи, так звана «цивілізована людина» довго не протримається без «благ» цивілізації. Тож можна із впевненістю прогнозувати: щойно пандемія піде на спад, все повернеться «на круги своя». Космічна фотозйомка регіонів Китаю це підтверджує. Чи зробить людство якісь висновки? Але масив інформації, отриманий за цей час, справді може допомогти змінити ситуацію на краще, якщо, звісно, у світових лідерів вистачить політичної волі займатися цими питаннями.

Економіка

Як не дивно, але «шок всесвітнього колапсу» продемонстрував, що більшість країн світу мають певний запас міцності. У когось він базувався на потужних резервах, у когось – на терплячості населення. Та в обох випадках, і це вже помітно з дій «сильних світу цього» всієї планети, цей запас є не настільки потужним, щоб витримати довгий карантин.
Але багато хто з фахівців вважає, що, якщо пандемію вдасться приборкати найближчим часом, втрати від загальносвітової кризи, деякі з яких ще навіть не проявляються, але точно будуть, невиправної шкоди всесвітній економіці все ж не завдадуть, хоч і будуть вельми неприємними. Певні галузі постраждають досить сильно, в той же час ті, що пов’язані, наприклад, із сферою інтернету та комп’ютерних технологій, навпаки, можуть вийти з кризи й більш міцними. Ймовірно, навіть те, що це потрясіння, яке виявилося абсолютно неочікуваним, у соціальному плані дещо нівелює інше – те, що насувалося у зв’язку з досить реальними тенденціями розвитку, як то кажуть, вже «докоронавірусної» економіки і політики. Керівникам держав, які хочуть залишитися «при посадах», ситуація сьогодення відчутно обмежила простір для маневру. І якщо хтось десь раніше думав, що якимись надзвичайними обставинами можна буде обнулити все, мовляв, війна спише, то нині фактично все людство опинилося в однакових умовах, і громадяни будуть питати вже лише про те, чому умовний ближній чи дальній «сусід» пройшов кризу краще. І це «розклад» не лише щодо держав, а навіть окремих регіонів.
Що стосується України, то позитивні прогнози виглядають так: якщо дії влади будуть адекватними поточній ситуації і держава не «скотиться» у передвиборчий популізм перед осінніми виборами, то, у першу чергу, завдяки сільському господарству (звісно, якщо природа змилостивиться і не влаштує нам пекельне літо), країна впорається із огромом проблем. Дуже хотілося б, щоб ці прогнози справдилися. Хоча легко не буде. Сферу ЖКГ вже починає «накривати» хвиля неплатежів. Великі проблеми у багатьох галузях господарства, у підприємців і пересічних громадян. Багато хто з них уже зараз не може оплатити оренду і кредити (а відсотків по них ніхто не відміняв, так звані ж «канікули» рано чи пізно закінчаться)…
Є великий ризик (і це стосується не лише України), що закриються (так і не відкрившись після карантину) багато бізнесів в усьому світі. Про це варто говорити вже зараз. І владним структурам усіх країн буде над чим попрацювати для достойного виходу з ситуації. Скажімо, у нашій державі відпусток у цьому році не має бути ні в кого, хто взяв на себе відповідальність за долю країни і тих її громадян, хто найбільше постраждає від карантину.
Певні побоювання були щодо долі одного з прошарків населення України, який, навпаки, майже не розраховує на допомогу держави і, в той же час, є чи не надійнішим постачальником валюти в національну скарбничку. Мова про «заробітчан». Чи потрібні будуть українські робочі руки в країнах, які стали місцем роботи мільйонів наших співгромадян? Це було велике питання. Але, як свідчать нещодавні заяви іноземних підприємців, починає здаватися, що в інших країнах (як мінімум) не менше зацікавлені в залученні наших працівників, що повернулися додому на час карантину, аніж самі українці в роботі за кордоном. Зокрема голова Асоціації переробників фруктів та овочів, власник однієї з найбільших у цій галузі компаній Польщі Анджей Гайовнічек зазначив: «Якщо працівники з України не приїдуть, це буде катастрофа».
Взагалі ж (нехай пробачать мене представники тих видів діяльності, по яких нещодавно «проїхалися» сатиричним словом) не можу не розповісти про одну фразу, на яку натрапив під час підготовки цього матеріалу. На жаль, у перекладі і з видаленням певних слів, які не зовсім відповідають «газетним шпальтам», вона б звучала не так креативно, але мова йшла про те, що світ отримав шанс потроху розпочинати «ставати з голови на ноги». Адже з’ясувалося, що акторів, співаків, модельєрів, політиків та інших, хто отримував величезні кошти, переоцінили. А медсестер, електриків, сантехніків, кур’єрів, аптекарів, перукарів, представників інших «буденних» професій – навпаки. І ось, коли «клюнув півник», всім стало зрозуміло – хто ж таки потрібен найбільше.
З цим важко не погодитися, але чи зробить людство певні висновки – теж велике питання…

Психологія і конспірологія

Ще одне питання, на яке багато хто нарешті починає звертати увагу, це те, як вплинуть карантинні заходи і їх наслідки на суспільну психологію та загальнолюдські свободи.
Люди по всьому світу нищать вишки мобільного зв’язку? І такі інциденти стаються не лише у країнах третього світу або на території все ще досить потужної, хоч і вельми сильно пораненої нафтовим протистоянням «скрепної» країни-бензоколонки, але й у цілком цивілізованих державах-форпостах економічного і наукового розвитку світу. Про що це говорить? Мабуть, про те, що людей дуже сильно налякали. Наслухавшись фейків, в Ірані сотні людей гинуть від того, що «для профілактики» п’ють метиловий спирт, навіть не розуміючи, чим він відрізняється від етилового (мешканцям Ірану вживати алкоголь подібної міцності взагалі, м’яко кажучи, не рекомендує релігія, у них є свої імітатори щастя), а в США офіційні особи вимушені проголошувати звернення про те, що варто, умовно кажучи, триматися подалі від засобу для обеззараження акваріумів, до складу якого входить препарат, який, можливо, і справді допомагає при захворюванні на COVID-19, але ж звичайно не як акваріумний дезінфектор… Про що варто замислитись? Про те, що людську психологію на краще страхом не змінити, можна лише посилити негативний ефект. Коли людина дуже налякана, будь- який шлях «порятунку» може видатися цілком логічним. Саме цим у всі часи користувалися маніпулятори, досить часто не без особистої користі. Спитайте себе, чому, коли в середньовіччя спалювали відьом, люди, у більшості, цьому аплодували? Мабуть, не тому, що були аж настільки релігійні, в духовному розумінні цього слова, а через те, що комусь вдавалося вкласти їм «у голову» думку, що, якщо вчинити саме так, припиниться мор худоби або перестане скисати молоко… А кому відійде майно спалених, їх не особливо й турбувало. З тих часів, до речі, психологія людини не дуже й змінилася. Лише ляльководи, можливо, стали дещо вправнішими.
З іншого боку, якщо автор карантинних заходів у Великій Британії вимушений піти у відставку через неодноразове (та цілком зрозуміле для більшості пересічних людей, для яких не є зайвим сексуальне життя) порушення карантину, про що це говорить? Так, про те, що в цій країні демократія і рівень особистої відповідальності чиновника заслуговують на повагу. Але й про те, що людина схильна порушувати правила, навіть ті, які сама встановила. Особливо ті, що входять у протиріччя із людською природою. Будь-яка людина! І в цьому ми теж недалеко пішли від наших пращурів.
До речі, випадки, коли високопосадовців, які запроваджували карантинні заходи і закликали співгромадян суворо дотримуватися правил, «ловили» саме на їх порушенні, непоодинокі в багатьох країнах світу. Що вже казати про пересічних громадян. Якщо покласти руку на серце, хіба хоч один із нас за ці два місяці, нехай і випадково, хоч щось не порушив?..
Якщо узагальнити все, що відбувається у світі, можна зробити висновок, що людство потроху почало звикати до думки, що коронавірус справді існує поряд з кожним із нас, і він – небезпечний. Особливо небезпечний тим, що ніхто не знає, хто хворіє, а хто – ні. Як і те, яким чином може зреагувати на хворобу організм кожної окремої людини… Але ж що поробиш, жити, тим не менше, треба. І людство призвичаїлось. Тож карантин закінчиться у будь-якому випадку. Та поки він запроваджений, його треба виконувати. Врешті-решт одягнути маску перед входом у супермаркет не таке вже і «навантаження».
Інше питання: яким суспільство вийде з карантину? Чи будуть люди частіше мити руки та якийсь час рефлекторно перевіряти, чи при собі захисна маска? Чи намагатимуться триматися подалі від того, хто потужно кашляє, що, власне, більшість робила завжди, але без нинішнього переляку й іноді, на жаль, агресії? Чи «пересиджуватимуть» епідемію до «остаточної перемоги» за зачиненими дверима, а подекуди й вікнами? Мабуть, кожен вирішить по-своєму. Але те, що людина (як вид) звикає до будь-чого, – беззаперечний факт. І ось тут починається тема, на яку неможливо не звернути увагу, хоч вона є досить проблемною.

До чого нас призвичаюють?

І чи туди повертає людство внаслідок коронавірусної кризи? Скажу відверто, особисто мене шокував відомий відеоролик навчань у Китаї, коли людину, яка зображала потенційно хворого, «знебезпечували» за допомогою пристрою, який поєднує в собі сачок і палку гицеля. Тоді про можливу світову пандемію COVID-19 такого масштабу мова ще не йшла. Для чого насправді був розповсюджений цей сюжет, ми, найімовірніше, не дізнаємося, але, мабуть, будь-якому європейцю, який сповідує демократичні цінності, на це було дивитися і смішно, і лячно. Лячно – в розумінні того, до чого може дійти людство і як справді по-середньовічному все виглядало. Впевнений, що дехто з китайців сприймав це, можливо, зовсім по-іншому… Але вже за кілька тижнів європейці дізналися, що таке подекуди захмарні штрафи, перепустки, в тому числі й так звані електронні, контроль через пристрої мобільного зв’язку та з дронів і заборона гуляти парками та відвідувати знайомих, на чому, власне, і «погорів» поважний англійський функціонер, про якого згадувалося вище…
Так, це все значно «м’якше», ніж сачок на голову у Китаї. Так, всі ці заходи дали можливість медичним системам або підготуватися до атаки небезпечної хвороби, або хоча б зменшити втрати. Це беззаперечно. Як то кажуть, «один раз можна й зрозуміти». Та чи не почали тепер вже, власне, держави трохи заграватися в психологічну конспірологію, побачивши, що це спрацьовує… Днями англійці все ж визнали, що програли «битву за парки». Ще далі пішов головний санітарний лікар України Віктор Ляшко, який зазначив, що показова дезінфекція вулиць і заборона прогулянок парками фактично не були санітарно-епідеміологічними заходами, а спрямовувалися на психологію людини – для того, щоб вона «відчувала тривогу».
Пробачте, але людина – не «собака Павлова», і з нею подібні трюки, здебільшого, вдаються лише один раз. Пам’ятаєте ту ж казочку про хлопчика, який весь час кричав: «Вовк, вовк!»? Це добре і цивілізовано, що і нам, й англійцям про все відверто сказали, хоча багато хто здогадувався і раніше. Та після цього і справді починають з’являтися підозри щодо того, чи не виникне колись у держав чи міжнародних організацій «непереборне бажання» під цю ситуацію (чи якусь іншу) знову зіграти у «психологію» і під соусом «безпеки» запровадити якісь насправді небезпечні для свободи громадян речі. Погодьтеся, 10 хвилин у масці в супермаркеті – не такий уже й подвиг чи обмеження. Але що далі? Тоталітарні країни цілком здатні на беззастережний контроль, власне, їм не був потрібен і цей привід. А держави «старої» Європи і «нового світу»? А ми? Чи немає небезпеки, що колись під приводом охорони здоров’я чи боротьби зі злочинністю держава забажає контролювати кожен крок своїх громадян?
Є відомий вислів, який, коли спростити, звучить так: «Якщо пропонують вибір між безпекою і свободою, то єдиним правильним варіантом відповіді є: «Загорніть мені і те, й інше». А от забезпечення своїм громадянам і свободи, і безпеки – місія по-справжньому демократичної держави. Дуже не хотілося б, щоб тоді, коли людство після ночі випробувань побачить світанок перемоги над COVID-19, цей день став початком сутінок для демократичних свобод, за які люди так довго боролися. Мабуть, не варто, щоб цивілізація, нажахана пандемією, зробила різкий поворот не в той бік. Саме тому ілюстрацією до цього матеріалу обрано малюнок 1917 року, коли лютнева революція під час світової війни давала величезні можливості реформ, але у підсумку мільйони людей на десятиріччя були занурені в один із найграндіозніших і найтрагічніших соціальних експериментів за всю світову історію, з усім відомими наслідками. Нині рахунок може піти на мільярди… І про це теж варто говорити вже зараз. Саме на заваді сценарію побудови системи, де права людини стають заручниками інтересів держави, й стоїть демократична преса всього світу. До речі, у зверненні Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша, приуроченому до Всесвітнього дня свободи преси, який відзначався 3 травня, зокрема йшлося: «У Всесвітній день свободи преси ми закликаємо уряди – й інші сторони – гарантувати журналістам можливість виконувати свою роботу протягом усього періоду часу, поки триває пандемія COVID-19, і після її закінчення … захищати працівників засобів масової інформації, а також зміцнювати і підтримувати свободу преси, яка вкрай важлива для побудови майбутнього, в якому будуть забезпечені мир, справедливість і ПРАВА ЛЮДИНИ ДЛЯ ВСІХ».
Цьогорічна криза (яку за наслідками вже порівнюють зі світовими війнами) у дуже жорсткому стилі, але надала можливість переосмислити шляхи розвитку цивілізації, розбудови національних держав і їх інститутів. Хочеться вірити, що людство так і зробить, а не обере хибний шлях, не стане «сліпим пасажиром»…
І на світанку все буде добре!

Андрій ФІАЛКОВСЬКИЙ.

* «Камо грядеши?» – куди йдеш? (старослов’ян.).

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий